19 липня минає 72 роки з того дня, як у Бутирській тюрмів в Москві, куди він був доставлений з Праги агентами СМЕРШу, помер видатний український політичний, громадський і духовний діяч Августин Волошин. В офіційну версію – параліч серця – мало хто вірить.
Походження
Родовід Августина Волошина бере свій початок від русинів-лібертинів. Отець Іван Волошин, тобто дід о. Августина Волошина, був вихідцем із села Великі Лучки, де він служив священиком у 20–30-х рр. XIX століття. Важлива особливість статусу Великих Лучок була в тому, що його жителі перебували у становищі лібертинів, які за виконання певної служби одержували землю, аж до XVIIІ століття були звільнені від феодальних повинностей. Служба жителів села полягала в тому, що вони доставляли пошту в близькі й далекі краї. Нові господарі домінії Шенборни у XVIII столітті закріпачили лібертинів і примусили їх нести повинності. Перші згадки про діяльність о. Івана Волошина у Великих Лучках датуються саме 1830 роком. Своєму синові Івану він передав естафету – служити людям. У сан священика батько о. Августина Волошина був висвячений 1867 року, згодом отримав парохію в селі Келечин Волівського округу (нині – Міжгірський район). Подружжя Емілії Замбор-Волошиної та Івана Волошина мало, окрім сина, ще трьох дочок – Ольгу, Олену та Елеонору.
Біографія
У 1884-1892 рр. навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився рік, за поганого стану здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1897 р. висвячений і працює в Цегольнянській церкві. 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті й отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді. У 1925—1929 рр. був послом Чехословацького парламенту від заснованої ним Християнсько-народної партії. З 11 по 26 жовтня 1938 р. входив до автономного уряду Підкарпатської Русі, з 27 жовтня — прем'єр уряду Підкарпатської Русі. У 20—30-і роки був головою Центральної Руської Ради Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. обраний послом І Сейму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний Президентом Карпатської України. З 16 березня 1939 р. — у вимушеній еміграції. З 1939 по травень 1945 рр. працював в Українському вільному університеті в Празі професором педагогіки, деканом, ректором. У 1933 році папа Пій 12-ий іменував о. Августина папським прелатом, йдеться тут не про Українську греко-католицьку церкву із центром у Львові, а про самостійну Мукачівську греко-католицьку єпархію, ієрархи якої 1646 року уклали в Ужгороді унію з Римом на засадах, близьких до принципів Берестейської унії.
Цікаво, що анонімний автор статті «Десять літ праці т-ва «Просвіта» наводить такий факт: «Упродовж 1920–1930 рр. товариство видало 138 назв книжок, поверх 200 000 примірників на 8600 сторінках». У наступні роки кількість видань зростала. За підрахунками ужгородського історика Василя Палька, в 1938 році побачили світ 73 назви тільки у сфері наукових, художніх і популярних книжок.
Крім просвітницької і релігійної діяльності Волошин приділяв увагу економіці. За його безпосереднього сприяння створено й ним очолено асекураційне (страхове) товариство «Бескид», «Краєвий Кооперативний союз» і Підкарпатський банк.
Сім’я
Одружився майбутній священик Августин Волошин із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик, родичкою Будителя русинів Духновича, який навіть вінчав її батьків. Дружина її прадіда доводилася рідною сестрою Олександра Духновича. Бог не дав подружжю Волошинів дітей. Тому вони взяли на свої плечі утримання цілого приватного сиротинця. Як тепер кажуть, дитячого будинку сімейного типу. Августин Волошин опікував двадцять двох сиріт. А якщо вже хтось досягав 15-річного віку і йшов у самостійне життя, то на його місце приходила нова малеча. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив отець Августин. Вони були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.
Ірина Волошина була засновницею і головою "Жіночого Союзу. Щороку організовувала в Ужгороді зимові курси для українських служниць, щоб уберегти їх від лихого товариства та морального падіння. Вчила їх грамоті, математиці, ручної праці, народного співу та танцям. О.Августин теж боровся з недугами людства, ним написані і розповсюджені такі праці, як: "антиалкогольні" книжки "Паленка-згуба", "Наш страшний ворог».У березні 1936 року сталася трагедія. Ірина Волошин, дбаючи весь час про інших, не звернула належної уваги на застуду вуха і несподівано померла 13 березня після двох днів хвороби. Велелюдний похорон видатної громадської діячки жіночого руху та просто милосердної жінки відбувався в Ужгородському кафедральному соборі. Від різних організацій та діячів краю було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками. Усіх до сліз зворушували двадцять дві дівчинки-вихованки, які стояли біля гробу своєї названої мами. Відтоді Августин Волошин перебрався мешкати до своїх сестер, які жили при сиротинці. Як міг, старався замінити дітям матір, більше займався з ними, адже був відомим педагогом. Зазначимо, що щире співчуття вдівцю висловив Президент Чехії Томаш Масарик.
Карпатська Україна
Після Мюнхенської угоди (1938 р.), за якою Чехословаччина була приречена на розчленування, європейські держави почали ділити й Закарпаття. В цих важких умовах уряд Чехії був змушений згадати про вимоги Сен-Жерменського мирного договору (розчленування Австро-Угорщини) і конституцію ЧСР. Призначення 11 жовтня 1938 р. популярного Андрія Бродія прем'єр-міністром першого автономного уряду Підкарпатської Русі було закономірним і не стало несподіванкою як для закарпатців, так і для чехословацьких політиків.
Разом із тим русофільські переконання і проугорська орієнтація Андрія Бродія, який ще до призначення прем'єром вів таємні переговори з угорським урядом про приєднання краю до Угорщини шляхом плебісциту, чітко виявилися в його практичній діяльності на посаді голови автономного уряду. Це викликало, з одного боку, незадоволення представників українського напряму в краї, а з іншого — рішучі дії офіційної Праги, яка вдалася до його арешту 26 жовтня 1938 р. за «державну зраду». Одразу після арешту Бродій розпочав голодування на знак протесту проти утримання його у в'язниці. 11 лютого 1939 р. його звільнили і після зустрічі з президентом ЧСР Гахою направили на лікування в Татри, звідки він утік до Угорщини.
26 жовтня 1938 року чехословацький парламент саме Августина Волошина, до того державного секретаря для соціальної опіки і здоров’я, призначає прем’єр-міністром автономного уряду Підкарпатської Русі, як тоді називалося Закарпаття. Присягу на вірність федерації чехів, словаків і українців-русинів склав мовою.
Розширити свої кордони за рахунок сусіда вирішили поляки і мадяри. Німецько-італійський міжнародний арбітраж у Відні 2 листопада 1938 року задовольнив територіальні претензії Угорщини щодо Чехословаччини частиною північно-західного Закарпаття. Це землі із Береговим, Мукачевим та Ужгородом (1856 км кв., 180 тис. населення). Угорці скористалися ним 10 листопада, і прем’єр Волошин був змушений переїхати з урядом до Хуста, який тим самим став єдиною з українських історичних столиць, що лежить на захід від географічного центру Європи. За "Підкарпатською Руссю" залишалась територія 11085 км кв., де мешкало 552 121 населення, 71 відсоток якого становили русини-українці. Хортистська Угорщина негайно склала план загарбання всього Закарпаття. На Срібній землі почалось активне формування збройних сил -- Карпатської Січі, до лав якої відразу зголосилось до 10-и тисяч юнаків. Августин Волошин поспішав забезпечити державність Закарпаття. Надію покладали на Італію і Рейх, якому був би вигідний незалежний клаптик землі, по якому можна дістатися до румунської нафти. Історик В.Косик на основі німецьких архівів заявляє – « Гітлер, за словами Рібентропа, обмежився тим, що відповів: «Це трагічно, але це неминуче. Якщо я був би пов'язаний з українцями та їх політичними планами, то у Вілні не проголошували б арбітражного рішення, яке зробило Закарпатську Україну нежиттєздатною». 12 січня 1939 року уряд автономії оголосив про підготовку до парламентських виборів. А вже 18 січня нерішучий перед тим прем’єр Волошин «З огляду на виразно протидержавний і підбурюючий зміст писань, в інтересах спокою і консолідації краю» запровадив цензуру газет, ліквідував місцеве самоврядування (сільських старост замінили на урядових комісарів) і розпустив усі політичні партії, натомість створивши проурядове Українське Національне Об’єднання. В традиціях того часу18 листопада 1938 року за наказом монсеньйора Волошина на горі Думен (поблизу Рахова) створили концентраційний табір, куди запроторили активних опозиціонерів. Проте досі українофоби не можуть «притикнути» жодних звірств, чи голокостівських здвигів режиму. Список УНО, за різними даними, набрав 86-92% виборців. Тобто, практично всі з обраних 32-ох депутатів Сойму належали до українських груп, або представляли національні меншини Закарпаття: чехів, румунів та німців. Мадяри і жиди бойкотували процес. 12 лютого 1939 року відбулись демократичні вибори до Сойму (парламенту) в Хусті. Держава прибрала змінену назву - почала називатись "Карпатською Україною". Державною мовою було визнано українську, Державний гімн розпочинався словами: "Ще не вмерла Україна...", було затверджено й Державний прапор, який складався із синього та жовтого кольорів. Свої вітання вислав митрополит Андрей Шептицький.
О другій годині, 13 березня 1939 року, карпатські січовики за наказом прем'єр-міністра отримали зброю на складі чехословацької жандармерії в Хусті (41 гвинтівка та 90 пістолетів з амуніцією). Адже агресія мадярів було питанням часу. Тобто кількох годин. Близько 4-ої години до коменданта Карпатської Січі І. Романа зателефонували чеські офіцери з вимогою повернути її назад. Комендант категорично відмовився, пославшись на дозвіл А. Волошина. У відповідь генерал Прхала наказав підрозділам 45-го полку, який дислокувався в Хусті, насильно відібрати її. О 6-й годині ранку 14 березня 1939 року чехословацькі війська у кількості 200 чоловік, які мали на озброєнні 6 легких танків, 4 бронемашини, важкі гармати, кулемети та міномети атакували головні січові об'єкти в Хусті: Кіш, "Січову гостинницю", Головну команду, Жіночу Січ та "Летючу естраду". Збройні сутички між січовиками та чеськими військами тривали понад 8 годин. На вулицях Хуста з'явилися барикади, зав'язалися вуличні бої.
«Батько» (саме так , а не Вождем, чи провідником кликали тепер свого лідера українці) Волошин усіляко намагався врегулювати конфлікт, однак Прага не відповідала на телефонні дзвінки. За різними даними, у боях із чеськими військами в Хусті, в ніч з 13 на 14 березня 1939 року, загинуло від 40 до 150 січовиків і близько 50 осіб отримали поранення. Втрати чехів становили від 7 до 20 вояків і жандармів.
Вранці 14 березня 1939 року, після початку наступу 40-тисячної королівської угорської армії на Карпатську Україну, генерал Лев Прхала віддав наказ про оборону чехословацькими військами території краю, вважаючи, що інвазія угорських військ не санкціонована Берліном. Однак після проведення консультацій із Прагою ввечері цього ж дня він оголосив наказ про евакуацію чехословацьких військових частин і державних службовців із території Підкарпатської Русі. Прем’єр Волошин відправив у Прагу телеграму, де поінформував, що у зв’язку з проголошенням незалежності Словаччини і агресією угрів, кинута напризволяще Карпатська Україна не може надалі залишатися в складі Чехословацької федерації.
Угорське військо з півдня і заходу перейшло кордон Закарпаття і одразу наразилося на вогонь куренів Карпатської Січі, війська нової держави.
Німецький консул порадив не чинити опір угорському вторгненню. Ввечері 14 березня 1939 року Волошин виступив по радіо із заявою про намір проголосити державну незалежність Карпатської України. Наступного ранку у приміщенні гімназії у Хусті Волошин відкрив першу сесію Сойму Карпатської України.
При цій нагоді переживаю найвизначнішу хвилину свого життя. Висловлюю глибоку вдячність Богові, що дозволив дочекатися цього великого нашого свята, що є святом цілого українського народу. Дозволив якраз нам – найменшій частині українських земель, – бути вільними”.
Того ж дня о 17 годині Сойм одноголосно проголосив Незалежність Карпатської України, депутати ухвалили Конституційний Закон, сформували уряд і обрали Августина Волошина президентом Карпатської України. На Красному полі Карпатська Січ учинила відчайдушний опір гонведам. Мадяри ж на вдячність німцям зразу по окупації Закарпаття вийшли з Ліги Націй і повністю лягли під фюрера.
Волошина заарештували після в Празі 9 травня й відразу відпустили. Мабуть, консультувався "СМЕРШ" із Москвою щодо долі великого українця. 21 травня заарештували вдруге й негайно відправили до московської Лефортовської тюрми. Потім перевезли до "Бутирки". Катували аж до 19 липня того року. Цікавились відносинами і зустрічами доктора з полковником Мельником і гетьманом Скоропадським. Домагались зречення Волошина від греко-католицької віри й переходу вченого до російського православ'я. На допитах священик заявляв: "Я нікому ніякої шкоди не заподіяв». У постанові "СМЕРШу" від 5 серпня 1945 року констатовано, що підслідний помер 19 липня 1945 року "від паралічу серця". І "Дело N1244 за смертью обвиняемого Волошина Августина Ивановича в уголовном порядке прекратить и сдать на хранение в архив..."
Сонячне Закарпаття
У чехословацький період на території сучасного Закарпаття серед місцевого населення існували два напрямки: український, який гуртувався навколо товариства "Просвіта", комуністичної і ряду інших партій, та русофільський, представлений "Обществом ім. А. Духновича", партіями Автономний Землеробський Союз (АЗС), Русская Національно-Автономная партія (РНАП) та деякими іншими організаціями. Прихильників русинського напрямку (в розумінні, що русини – окремий народ) було мало, й вони не відігравали помітної ролі в суспільному житті. Фактичний керівник "Общества ім. А.Духновича" священик Степан Фенцик, він же лідер профашистської РНАП. Після приєднання краю до Угорщини був запрошений в угорський парламент, де працював до 1944 року. У 1938 році створив в Ужгороді профашистську «Русскую Національную Гвардію Чернорубашечниковъ». До лав організації входили колишні скаути Товариства ім. Духновича, які зокрема протистояли зі зброєю воякам Карпатської Січі. Після приєднання Закарпаття до Угорщини у 1939 році був призначений депутатом угорського парламенту, де залишався до 1944 року. З часом утратив вплив, РНАП перейменована в Угорсскую Національную Партію, пізніше увійшла в одну з угорських політичних партій.
Після приходу радянських військ працював перекладачем у радянському штабі. У березні 1945 року заарештований радянською спецслужбою СМЕРШ, а 30 березня 1946 року, за постановою Закарпатського обласного суду, страчений за співпрацю з угорцями. Свого часу на його честь угорці перейменували одну з гір Воловецького району в гору Фенцика.
Інший впливовий русинський лідер того часу Андрій Бродій, який очолював партію АЗС (Автономно-землеробський союз), знаходився у фарватері Будапешта й вів непримириму боротьбу з Чехословаччиною. Практично під час усіх виборів АЗС був у першій трійці партій за кількістю одержаних голосів. Під час виборів до чехословацького парламенту в 1924 р. АЗС мав понад 21 тис. голосів (8,4% від усіх виборців), у 1925 р. — близько 28 тис. (11,6%), у 1929 р. — 48,5 тис. голосів (18,2%), у 1935 р. — 45 тис. голосів (13,9%). Після окупації у березні 1939 р. всього Закарпаття Угорщиною Бродій повернувся до Ужгорода. У травні його разом із деякими іншими діячами АЗС увели (без виборів) до нижньої палати угорського парламенту, де до 1944 р. він очолював групу закарпатських депутатів, вимагаючи автономних прав для свого краю. Уже після того, як Угорщину окупували німецькі війська, створив профашистську Підкарпатську Русинську Автономну Партію Народної Єдності, зав’язавши тісні контакти з угорською фашистської партією «Перехрещені стріли». Під час Словацького національного повстання восени 1944 Бродій безуспішно намагався встановити контакти з радянськими спецслужбами. Коли радянські війська почали визволення Закарпаття, відмовився емігрувати до США, хоча на депутатів парламенту Угорщини чекав літак. 25 листопада 1945 р. Бродій був заарештований в Ужгороді органами НКВС. У травні 1946 р. засуджений до смертної кари за колабораціонізм із хортистським режимом. Похований в Ужгороді. У квітні 1991 року реабілітований за відсутністю складу злочину.
Восени 1944 року Закарпаття поновило свій автономний статус у складі Чехословаччини. Щоправда, ненадовго. Одразу було докладено максимум зусиль для совєтизації краю. 26 листопада того року в Мукачевому на зібранні делегатів місцевих комітетів висловилися за «возз’єднання Закарпатської Русі з великим російським народом, і увійти автономною одиницею до складу Російської Федерації». Вже на другий день, у тому ж Мукачево «трудящі» звернулися до товариша Сталіна прийняти Карпатську Україну до складу Совєтського Союзу, як Карпатську Совєтську республіку. Знаменно, що того ж дня органи НКВС заарештували третину делегатів. Територія була приєднана, як область до Української РСР.
