Професія сажотруса може здатись екзотичною і навіть трохи казковою. Але не для Львова, йдеться у сюжеті ТСН.
У місті Лева, кажуть, цих левів більше чотирьох з половиною тисяч. Вони навіть на традиційній львівській каві. Її запах тут всюди. Не місто, а рай для кавоманів. Після міцної "кавусі" - "сідайте на ровер і вирушайте на шпацер!". У Львові краще пересуватися велосипедом, або ж пішки. Місто вузеньких вулиць, затишних куточків і романтичних терас. Тут легко забути про час. Про нього може нагадати хіба що один з найстаріших в Європі механічних годинників на міський Ратуші. Аби потрапити до нього всередину – треба здолати 255 стрімких сходинок. І тут, ближче до неба, відчути дух міста - з його дахами, легендами, історіями і героями.
Для Мар'яна Ковалишина дах - це його місце роботи. Він – сажотрус. Таких як він у місті близько двох десятків і Львів чи не єдине місце, де є гільдія сажотрусів. Їхніх послуг потребує майже кожен будинок в старій частині його рідного міста. Найбільша висота, на якій працював Ковалишин – 36 метрів, тобто дев'ять поверхів, а вага необхідного знаряддя складає 6-7 кілограмів. Професію сажотруса Мар'ян здобув у Польщі. І повернувся в Україну. Через деякі замовлення себе може називати і рятувальником.
"Дзвонить мені жіночка і стурбованим голосом каже: кіт заскочив в камін і пропав. Відкрив горище, дивлюся: кіт туди-сюди. Десь 24 години він там сидів. Я кожну черепичку підняв, запхав кота в сумку, спустив кота власниці", - пригадує пан Мар'ян.
Якщо побачиш на вулиці сажотруса, треба торкнутись його за ґудзик - начебто на щастя. Ковалишин каже, туристи намагаються його вхопити за ґудзики. З циліндром та розкішними вусами - на одному з львівських дахів є навіть пам'ятник коминяру.
Сажотрус мріє аби львів'яни дбали про безпеку і пам'ятали: якщо не чистити комини, можна отруїтись чадним газом. І готовий їм допомагати, ризикуючи життям. І насолоджуватися при цьому львівськими краєвидами.
