Обірвалося життя колишнього військового прокурора генерал-майора юстиції у відставці, Героя Радянського Союзу Каліберди Івана Опанасовича. Його не стало сьогодні, 25 травня, на 100 році життя. Про це повідомляє Військова прокуратура Західного регіону України.
"У наших серцях Каліберда Іван Опанасович назавжди залишиться лідером, щирою та добросердечною людиною із стійким духом, відданістю своїй державі, офіцером-фронтовиком та генерал-майором юстиції у відставці.
Світлі спогади про Каліберду Івана Опанасовича назавжди залишаться у серцях колективу військової прокуратури Західного регіону України. Ми усі його знали, любили і поважали. Схиляємося у жалобі", - сказано у повідомленні.
На його мундирі, окрім «Золотої Зірки», ордена Вітчизняної війни I ступеня, двох орденів «Червоної Зірки» та інших бойових нагород, здобутих у Другій світовій війні, чимало й заслужених за часи української державності, зокрема ордени Богдана Хмельницького II та III ступенів. Усі вони зароблені кров’ю і потом та відданою й чесною працею, повідомляє видання АрміяInform.
Каліберда Іван Опанасович народився 21 травня 1920 року в с. Великий Бурлук, Великобурлуцького району Харківської області в багатодітній родині, українець.
Війна розпочалася для Івана Опанасовича у липні 1942 року, тоді йому було 22 роки. До її закінчення він брав участь у Сталінградській битві, битві на Курській дузі, форсуванні Дніпра, визволенні України, Польщі, Угорщини, Румунії та Чехословаччини.
Особливо пам’ятним для ветерана є форсування Дніпра. У 1943 році лейтенант Каліберда – командир понтонного взводу 6-го окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, що очолив перший десант через Дніпро в районі сіл Переволочна і Солошине на південь від Кременчука (нині Кобеляцького району Полтавської області).
Військова газета 2-го Українського фронту в № 257 за 1943 рік у замітці фронтового кореспондента «Під зливою вогню» писала: «Командир викликав лейтенанта Івана Каліберду і сказав: “Ви командир першого десанту. Вам треба першими переправитися на правий берег”. Лейтенант коротко відповів: “Буде виконано!” Злива вогню обрушувалася на перший пором, але він йшов за визначеним курсом. І досяг берега. Тільки не довелося ступити на правий берег командиру десанту. Його бойові друзі, вступивши на правобережжя, поховали тіло свого командира на заповітному березі. Героя немає в живих»…
Але газета помилилася – Іван Каліберда вижив! Він дістав важке поранення, втратив чимало крові, але вижив! Через кілька місяців він повернувся у стрій. На грудях молодого офіцера яскраво виблискувала Зірка Героя Радянського Союзу!
Здобувши після війни вищу військово-юридичну освіту, Іван Каліберда пішов служити в органи військової прокуратури. У 1954 році був призначений помічником прокурора Прикарпатського військового округу у справах державних злочинів. Тоді йому довелося переглянути тисячі справ людей, яких невинно засудили у 1937-38 роках.
Іван Опанасович з усмішкою називає знаменне для нього число – п’ять тисяч. З одного боку – стільки кілометрів війни фронтовик Каліберда пройшов з боями та перемогами. З другого – п’ять тисяч людей юрист Каліберда реабілітував завдяки своїй гідності та честі.
