Соціально-книжковий проєкт «Добрі мамині казки» був заснований 14 лютого – в Міжнародний день дарування книг. Саме тоді майбутня казкарка, а тоді просто львівська журналістка, написала пост на своїй сторінці в соцмережах, що розпочинає авторський проєкт, метою якого було видання збірки казок з розмальовками.
Відтоді минуло 4 роки. Наклади її 6-ти книг поновлюються дуже часто, а географія читачів уже сягнула Латинської Америки (Сантьяго, Чилі) та Нової Зеландії.
Як розпочинався її шлях, і які розчарування та перешкоди чекали авторку на шляху – ми довідалися під час розмови з казкаркою.
– 4 роки проекту, 6 виданих книг – чималий набуток. Якими були перші перешкоди та розчарування у ході підготовки вашої дебютної збірки?
– Першою проблемою стало знайти художника, який би візуалізував героїв моїх казок саме такими, якими я їх собі уявляла. До кожної наступної книги довелося проводити активні пошуки художника, адже естетичний вигляд дитячої книги дуже важливий, бо діти книгу «люблять очима». Врешті набравшись терпіння я щоразу (а точніше 6 разів) проходила цей шлях пошуку «свого автора візуалізації» й врешті була задоволена результатом. Зі мною працювали саме ті люди, чиї образи на папері відповідали моїм уявленням.
Щодо розчарувань, було прикро, коли маючи готовим увесь проєкт майбутньої книги на флешці, декілька видавництв поспіль відмовили у співпраці, мотивуючи, що не видають молодих та невідомих авторів. Тоді я зрозуміла, якщо хочу тримати свою книгу у руках – буду змушена все зробити сама, кожен крок видавничого процесу. Врешті я мала на озброєнні досвід Дж. Роулінг – їй відмовляли 12 разів у публікації першої книги з серії про Гаррі Поттера, перш ніж видати її роман тиражем у 1000 примірників. Тож здаватися я й не думала!
– Ви презентуєте свої книги через особисті зустрічі з дітьми, чи не надто затратний шлях до свого читача (організації зустрічей, поїздки, спілкування, автограф- та фотосесії)?
– Особисті зустрічі з дітьми – це основна модель існування проєкту «Добрі мамині казки». Мої казки приходять разом з автором («живим та справжнім» – це дивує дітей найбільше), з особистим знайомством та спілкуванням. Діти мусять бачити письменника, знайомитися з ним, розмовляти, розпитувати про творчість. Дехто з них часто приносить мені на рецензування свої перші твори і це дуже важливо! Можливо у майбутнього хтось із них виросте у «нового Всеволода Нестайка». Шлях книги від книгарні до читача і з рук автора до читача – кардинально різні два шляхи!
– Видання щороку нової збірки вимагає неабиякого натхнення, звідки черпаєте своє?
– На щастя, таких енергетичних речей у мене багато. Насамперед моє натхнення – це діти – своїх троє та сотні тих, з якими бачуся під час авторських читань. Звісно потребую й письменницького відпочинку, коли відчуваю, що втома бере своє. Мушу, як я це називаю «залягти на дно»: декілька днів поринути в читання, вечорами влаштувати вдома родинні кіноперегляди, відвідати книгарню і у відділі дитячої літератури ознайомитися з усіма гарними новинками. Дуже допомагають відновити внутрішній баланс родинні вікенди в місцях недалечко Львова. І ясна річ, як кожна мамі немовляти – часом мрію просто відіспатися, бо, коли малюк через прорізування зубів просинається вночі по кільканадцять разів – то вранці мамі аж ніяк до казкових сюжетів.
– Найнесподіваніше замовлення книг, звідки було?
– Однозначно – Латинська Америка, країна Чилі, місто Сантьяго. Вересень 2020 року, жорсткий карантин по всьому світу. Для мандрівки книжкової посилки з України – це неймовірно далекі координати на земній кулі… До того ж саме ця читачка, уже рік спостерігала за перебігом мого книжкового проєкту у соціальних мережах, а дізналася про нього ще мешкаючи в Лондоні (у приватній школі батьки обговорювали казки з України від Лесі Кічури, які залюбки читали їхні малята).
– Якими досягненнями проєкту пишаєтеся найбільше?
– Виданням 4 збірок шрифтом Брайля завдяки співпраці з Ресурсним центром НУ «Львівська політехніка» (директор Оксана Потимко);
– Премією ім. Н. Забіли від журналу «Малятко» (2020 р.) – це моя знакова нагорода від видання на якому зростала я та мої діти.
– Географією замовлень своїх читачів – майже всі країни Європи, Америка, Австралія, Нова Зеландія. До Північного полюсу та Азії теж треба ще дістатися!
– Ваше трете материнство не перешкоджає казковій творчості?
– Ні, воно спонукає до неї! Мій малюк – то великий дарунок неба! Зараз готую тексти до 7-ї осінньої збірки. Пишу казки, коли гуляю з сином або вкладаю його спати. До речі, навіть його барвистий дитячий одяг підказує мені героїв нових історій та сюжети. Чекаю того часу, коли зможу читати йому казки й розфарбовувати героїв на сторінках своїх збірок.
