Зустріла сьогодні трьох однокласниць. Ми тоді, в юності, різні були. Хтось мав усе, хтось не мав нічого. Перед кимось тодішній світ гостинно відчиняв двері, хтось мусів відчиняти їх, докладаючи зусиль, хтось ліз через вікно, хтось чекав, що з приходом змін двері самі відчиняться, чи їх відчинить хтось інший, але так широко, що і вони прошмигнути встигнуть.
Час такий був. У повітрі вже чулися нотки змін, Радянський Союз відходив у небуття, питання Незалежності України набувало актуальності.
Не про те мова. В кожної з нас життя склалось по різному. І ось воно добігає до півстолітньої позначки.
Цікаво: а чим керувались наші предки, які міряли людський вік не роками, а літами?
Так ось. Пів сторіччя за плечима. Наче, усі прожили однаковий вік. Але, дивно мені. Бо таке враження, що одні прожили набагато більше, а інші - зовсім трохи.
Я - не про зовнішність. Вона різна. Хтось ці роки прожив згідно заданої батьками траєкторії - без особливих потрясінь. І всі роки пильнував кожну вікову зміну, кожну зморшку, кілограм, і таке інше жіноче. Зараз може дозволити собі і ботокс, і пластику.
Інші люто виживали всі ці роки і ні про які жіночі турботи про себе не мріяли.
Але... Різні. Незалежно від прожитого і пережитого. Щось таке є в цій дивній природі, що виглядаємо ми не на роки. І ніяким ботоксом не приховаєш свої майже п`ятдесят.
І що найдивніше. Село, з його чорними роботами, з теплом на дровах, з водогоном на коромислі, з купою дітей, старими і хворими батьками, у старій хаті, з чоловіком ні до чого, із сезонними зарібками на трускавках у Польщі... А на вигляд - тридцять п`ять! Отак просто: з-під невістчиної куртки, з-під нефарбованої сивини, або й з-під короткої хімічної завивки
на тебе дивиться людина, якій тридцять п`ять. А та, що з ботоксом на чолі і пластиком під очима - бабуся, питає: "Оксано! Як?"
От як? Я не знаю. У сімнадцять ми всі - красуні. А далі старіємо. Кожен якось по своєму. Моя вчителька має за плечима 92 роки. Але, вона красива!
Моя мама, мої тітки дожили до 80+. І вони виглядають...Ні, не молодшими за свій вік. Просто, якось інакше, ніж їхні ровесниці.
От чому, скажіть: Єлизавета ІІ виглядає привабливою у своєму поважному віці, а Гандзя Герман - карга і баба Яга, хоч і молодша від неї?
Чому мій сусід Микитович, якому теж 80+ і,який все життя не вилазив з-під автомобілів в автомайтерні, виглядає гарним, а Медведчук, який проїхався по життю на дорогих авто - Кощій, Чахлик Невмирущий, мумія і втікач-рецидивіст із Байкового цвинтаря?
Чи може, дивлячись на людину, ми бачимо не її зовнішність, а те, що під нею? Якесь відображення внутрішнього світу, відображення не кількості, а якості прожитого і пережитого?
Ок. Добре. Не відволікаю. Понеділкуйте і карантиньте.
Все буде добре!
