Людська мандрівка Ісуса Христа у географічному розумінні є скерованою у сторону Єрусалиму. Чим ближче до цього святого місця, тим частіше він провіщає людям, особливо своїм учням, все те, що з ним станеться. Проте, він не перестає про це говорити, коли вже прибув до Єрусалиму і був урочисто прийнятий народом як Цар Ізраїля. Сьогоднішнє євангельське читання взяте з розповіді апостола Матея (21, 33-42), яке почуємо у храмі в часі Літургії належить є яскравим свідченням цього.
Спробуймо більш детальніше зрозуміти суть сьогоднішнього Євангелія. Отож, Ісус вже прийшов до Єрусалиму. Народ, який тільки чув про нього, а особливо про чуда, які він твори, вже нарешті має змогу його побачити. Що від нього очікує народ? Звичайно чуда! А найбільше політичного чуда, яке полягало б в тому, що він збере у Єрусалимі народне військо і вижене римських окупантів. Саме тому народ так велично його вітає при в’їзді до Єрусалиму!
А як поводиться Ісус? Він втікає від образу політичного Месії, адже він не тільки Спаситель одного міста чи народу. Він є Спасителем світу. З огляду на це Христос починає приготовляти народ до того, що йому потрібно буде страждати, його вб’ють, але третього дня він воскресне з мертвих.
Притчу, яка стоїть у основі сьогоднішнього Євангелія, Ісус промовляє у храмі Соломона. Його, окрім зібраного народу, слухають первосвященики та книжники. І саме до них в першу чергу він скеровує свої слова.
Основа сьогоднішньої притчі є взята зі щоденного життя тогочасних юдеїв. Ісус приводить приклад чоловіка виноградаря, який мав власний виноградник. Він йому дістався нелегко, адже він над ним мусів потрудитися немало. Христос дає зрозуміти, що чоловік той отримав виноградник у занедбаному стані. Через це він мусів обвести його огорожею, видовбати чавило та вибудувати сторожову башту (Пор. Мт. 21,33). І що найбільш цікаво, той виноградар винаймає вже приведений до ладу виноградник слугам, яких найняв, даючи їм цим самим роботу. Сам же простує далі, оскільки має інші справи.
Минає певний період часу і той чоловік виноградар посилає своїх слуг, щоб ті взяли належну частку плодів. Але, слуги поводяться з ними дуже брутально – б’ють, каменують, вбивають. Нормальною реакцією людини на таку поведінку була б помста. Але власник виноградника посилає їм найдорожче – свого сина! Але і цього вони вбивають з наміром, що коли вони це зроблять, то отримають його спадщину.
У цьому моменті Ісус риторично запитує своїх слухачів: «Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» (Мт. 21,40) І люди відповідають: «Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно» (Мт.21,41). І в цьому моменті Христос показує, що Божа логіка є інша. Він цитує фрагмент 118 Псалма «Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем» (Пс.118,22) Іншими словами, він каже людям, що те, що вони відкидають як негідне Бог в силі підняти і зробити найголовнішим. Звичайний непотрібний камінь має змогу у руках Божих стати каменем наріжним.
Яку ж науку ми витягнемо для себе з сьогоднішнього Євангелія? Звернімо увагу на поведінку слуг, які були найняті для того, щоб доглядати виноградник. Чому вони повелися так як повелися? Мабуть тому, що прийняли за належне те, що їм було дано на вжиток. І поступили так тому, що всередині в них текла рабська кров, а не кров вільних людей! Тільки вільна людина є в стані доцінити і оцінити дар та того, хто цей дар дарує!
У нашому житті є дуже багато речей, які нам даровано Богом, людьми. І ми навіть про них не задумаємося. А якщо і задумуємося, то тільки у критичних хвилинах. Ось для прикладу такий Божий дар як життя! Без нього ми не могли б нічого зробити. А його Бог дав також через батьків! Або ж дар свободи, який ми отримали від Бога просто так! Це ж неоціненні дари! А що вже говорити про інші дари, які ми отримали від людей, що свого часу на нас звернули увагу! Як часто ми пам’ятаємо про це?
Сьогодні, з огляду на вище сказане, хочу звернути увагу на вдячність. Вона не тільки є словесною формою, вона є виразом стану душі людини! Тільки людина зі щирою душею здатна бути вдячною! А рабській душі постійно буде чогось не вистачати!
Іван Франко також свого часу спробував переосмислити ось ту дилему з вмінням розпізнати дароване і бути за нього вдячним. Він виразив це поетичними рядками у віршованій притчі:
«Мороз був лютий, сніг і завірюха,
По вулиці голодний пес блукав:
Обмерз, продрог, – здаєсь, лиш пушка духа,
Надармо страви й захисту шукав.
Аж чоловік найшовся милостивий,
Впустив до хати пса і обігрів,
Пожалував його, як друг правдивий,
І їсти дав того ж, що й сам він їв.
Та пес, нагрівшися у теплій хаті,
Спочивши і наївшися досить,
Замість подяки став гарчать, брехати,
Ще й кинувся хазяїна вкусить.
Подібний ти до нього, брате милий:
Не тямиш, хто добро тобі зробив,
А тих, що розуму тебе навчили,
Як часто ти зневажив, оскорбив!»
Нехай сьогоднішній день для нас стане днем вдячності Богу і ближнім!
Богу – за дар життя і постійну присутність у житті!
Ближнім за те, що вони є, що ми не є самітниками на цій землі!
