У центрі сьогоднішнього євангельського читання, що його ми почуємо в часі Служби Божої, знаходиться розповідь про зустріч Ісуса Христа з жінкою хананеянкою. Переказує її нам апостол Матей у своєму Євангелії в главі 15,21-28.
З власного досвіду знаю, що багатьох саме цей уривок Євангелія досить часто приводить в стан своєрідного шоку. Адже Євангелисти представляються нам Ісуса як милосердного, який похиляється над кожним, хто приходить до нього. А тут, натомість, він немовби постає перед нам як скрайній націоналіст, для якого земля, на якій він живе та все, що вона плодоносить, може бути призначене тільки і виключно для членів цієї нації. Проте таке сприйняття цього уривку Євангелія є надто поверхневим, оскільки для того, щоби його зрозуміти потрібно взяти до уваги кілька дуже важливих моментів. Але, перейдімо спочатку до самого змісту сьогоднішнього Євангелія.
Отож, на самому початку сьогоднішнього євангельського уривку апостол Матей зауважує, що події, про які він зараз поведе мову, відбуваються далеко поза межами Єрусалиму, а саме у сторонах тирських та сидонських. І тут він зустрічається з жінкою хананеянкою. Саме окреслення вказує на те, що вона походила з роду Хама, одного з синів Ноя, який осміяв свого батька та був ним за це проклятий. Юдеї вважали нащадків Хама символами морального і релігійного занепаду, а тому воліли не підтримували з ними жодних відносин.
У даному випадку жінка хананеянка сама приходить до Ісуса з проханням, щоб той оздоровив її дочку. Тон відповіді Ісуса відповідає характеру відносин юдеїв з хананеянами – він цілковито не озивається до неї. І тоді у справу втручаються учні Христові з проханням, щоб він допоміг їй, на що чують ще більш різкішу відповідь: «Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля» (Мт. 15,24)
Та жінка не звертає увагу на такий тон слів Ісуса, але звертається до нього з дуже щирим проханням: «Господи, поможи мені!» (Мт. 15,25). Ісусова відповідь здається бути ще більш жорсткішою: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам» (Мт. 15,26). Якщо відчитувати ці слова Ісуса у чисто людському світлі, то вони є вкрай образливими, оскільки ними Ісус порівнює тих, які не приналежать до єврейського народу, зі щенятами. Та жінка не знеохочується цими словами. Її слова у відповідь виражають її велику мудрість та покору: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх» (Мт. 15,27). І ось у цій хвилині сам Ісус підносить дуже високо її мудрість і віру: «О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш» (Мт. 15,28). На це його слова, як стверджує Євангелист, її дочка видужала.
Виникає питання: Чому Христос так поступає з нею? Справа у тому, що Євангелист Матей редагує свою розповідь про Христа Ісуса з думкою про юдеїв, які проживають поза межами рідної землі. Євреї ж, будучи на чужині, старалися зберігати свої релігійні звичаї, а тому творили своєрідні закриті середовища, куди тільки вони мали доступ. Так само вони думали і про Месію, що він, коли прийде, повинен прийти тільки до євреїв і ні до кого більше, а спасіння, яке він принесе, буде призначене тільки їм. Євангелист Матей компонує таким чином свою розповідь, що показує, що таке уявлення про Месію не відповідаю словам пророків, оскільки спасення, яке приніс на землю Божий Син є призначене для усіх, які приймають його з вірою. У даному випадку жінка хананеянка є прообразом усіх тих, хто увірували в Христа як Сина Божого.
Однак, сьогоднішнє Євангеліє представляє нам і своєрідну Божу педагогіку, якою Господь провадить нас дорогою віри. Стародавні греки називали педагогіку мистецтвом виховання, яке має на цілі сформувати повноцінну особистість під оглядом науки, освіти, моральних та життєвих чеснот. Коли ж мова про віру, то вона також не полягає тільки на прийнятті певних правд про Бога. Віра – це дорога, на якій ми поступово відкриваємо справжнє обличчя Боже та ціль, до якої нас провадить Господь.
Дуже багато людей відходять від віри саме через те, що Бог не сповняє їхні очікування. Однак, коли б Бог сповняв би наші очікування, то він не був би Богом, твором людської думки. Натомість Бог є Богом, який поступово провадить людину до спасіння та відкриває їй своє обличчя як люблячого Батька. Щось подібного стається у вихованні дітей батьками, коли діти після багатьох років щойно починають усвідомлювати, що батьки хотіли їм переказати.
Славний ранньохристиянський письменник Климент Олександрійський, говорячи про Христа, називав його саме Педагогом усього людства. За його словами, Бог не відразу відкриває нам усе, оскільки ми не є готовими сприйняти усієї правди, але відкриває нам її у мірі наших можливостей і потреб.
Сьогодні у часі Літургії просімо Господа, щоб дав нам терпеливості у пізнанні правди, Бога, а водночас, щоб відкривав нам повноту правди наскільки, настільки вона буде корисною для нашого життя і спасення.
