Від закінчення конференції "Засновники і монахи Свято-Іванівської Лаври", минув тиждень, а почуте і пережите в світлинах і слайдах не дають розуму визирнути з поміж почутого. Навпаки, спонукають думки до пошуку, до заглиблення, розуміння і пізнання.
Як здається дивно би виглядало у наш час, коли граф зніме графську одіж, зречеться клейнодів і одягне скромний монаший плащ, взує прості сандалі і піде вузькою стежкою служити своєму народові.
Він будучи графом, стане монахом, а вже невдовзі суворі радянські режими запровадять стежки о Климентія у Владімірський централ, і світло кришталевих залів, в якому він провів своє дитинство, пробиватиме тільки у спогадах крізь решітку тюремної камери.
Граф часто дивився у вікно.......
Напевно душа переповнена світлом прагнула до світла, і бачила світло у всіх , навіть у нелюдських постатях, які допроваджували його старенького і кволого на допити після опівночі.
Конференція закінчилася пізно, просторий зал запах кавою, друзі на прощання обійняли одне одного, а за дверима у камінному бруці блищав мокрий вечір, що ледь вкрив перший сніг.
Ступала легко, не те, щоб не посковзнутися, а тихо, щоб кроком не порушити тишу, яка вже лягла на промолену землю. Холодний вітер торкався рук, задував у волосся, а на душі було невимовно тепло і радісно, мене додому вела стежка, якою колись ходив Владика Андрей і Блаженний Священномученик Климе́нтій Казими́р Шепти́цький .
За мить навіть сніг і вітер стишилися, боячись порушити у просторі гармонію молитви. Дорога підвела до храму з с Тисовець, що зранку освятили наново під оновленлою гонтою, і тільки далекий місяць залишався холодним і непорушним, бо він ...
Він не людина.
Він не вміє чути і відчувати, і як повезло нам людям.
Це були неймовірні дні, і як жаль, що все має свій початок і кінець.
Але це не кінець, це тільки початок
