Чи задумувалися ви коли-небудь про роль обличчя у спілкуванні між людьми? Так, вірно! Обличчя є виразом ідентичності людини. Воно показує ким є людина. По обличчю ми розпізнаємо людей, по обличчю ми можемо навіть без слів зрозуміти, що людина переживає. Існує ціла наука, яка вивчає мову обличчя.
Обличчя відіграє наскільки важливу роль у житті людини, що досить часто воно є синонімом її чесності і порядності. Людину, яка нехтує цими чеснотами, починають називати «людиною без обличчя». Людина з обличчям – це особа, яка у житті займає позицію, що ґрунтується на певних цінностях.
І якщо людське обличчя ми можемо пізнати, то не так справа мається з обличчям Бога. Ще у Старому Завіті, на прохання Мойсея до Бога об’явити Його лице, Господь каже: «Лиця мого не можна тобі побачити, тому що людина не можепобачитимене і залишитися в живих» (Вих. 33,16). Це саме повторює улюблений учень Христа Ісуса Іван званий Богословом, який написав четверте Євангеліє. Він каже, що «ніхто й ніколи Бога не бачив», але тут же додає: «Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив» (Ів. 1,18). Отож, зі слів євангелиста виникає, що все ж таки людина може пізнати обличчя Боже через Божого Сина Ісуса Христа.
Цей богословський вступ роблю тому, щоб перейти до суті питання, на яке хочу звернути вашу увагу. Сьогодні святкуємо празник Богоявлення Господнього, який у народі звемо Йорданом. Сьогодні ми обмиємося свяченою водою, понесемо їх до своїх домівок та окропимо їх. Чому так зробимо? Тому, щоб ось ця вода стала видимим знаком присутності Бога у нашому житті. І це цілком вірно. Але, сам знак буде для нас незрозумілим, коли не зрозуміємо його суті. У чому ж суть ось цього знаку свяченої води.
Євангелист Матей, який розповідає нам про хрещення Христа у Йордані, дає нам виразно зрозуміти, що Іван Предтеча не знав наперед про те, що поміж людей, які прийшли до нього каятися зі своїх гріхів стоїть довгоочікуваний Месія. Він, а також люд, який був при цьому присутній, щойно тоді зрозумів усю істину, коли над Христом, який стояв у водах Йорданських, пролунав голос з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3,17). Саме ось це голос був знаком того, що «Бог навідався до народу свого» (Лк. 7,16).
«Це Син мій любий» - ці слова Господа у земському житті Ісуса Христа будуть його провадити постійно. Свідомість того, що саме Він є возлюбленим Божим Сином, другою Особою Божою, допомагатиме йому долати усі людські труднощі. Саме через це диявол, який спокушатиме його на пустині, в першу чергу намагатиметься підважити у Христі цю свідомість, що Він є Возлюбленим Сином Божим. Погляньте на слова диявола у часі перебування Христа на пустині:
- «Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом». (Мт. 4,3);
- «Коли ти Син Божий, кинься додолу» (Мт. 4,6);
Зрештою, навіть у той час, коли розіп’яли Христа, люди, які проходили мимо нього також промовляли словами диявола:
- «Якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!» (Мт. 27,40)
Але Христос йде до кінця! Він не зважає на усі ці спокуси, бо є свідомий того, що він у возлюбленим Божим Сином.
А тепер кілька паралелей з нашим життям. Людське життя – це також суцільна боротьба. Людина стає свідомою цього згодом. Проте, не є страшною так ця боротьба, як страх залишитися самотньою у цій боротьбі. І саме це є головна ціль диявола, який може промовляти чи то через наші думки, чи то через когось, що ми є пропащими людьми, що немає жодної надії. Хто так нам говорить, говорить словами диявола!
А що каже Бог? А Бог каже кожному, що він є улюбленою Божою дитиною! Проте, Боже синівство є зобов’язуюче, так як зобов’язуючою є любов! «Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається,не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.Любов ніколи не переминає» (І Кор. 13, 4-8)
Сьогодні є той день, коли усім нам слід окрилитися свідомістю того, що нас любить Бог і намагатися Бога полюбити «всім серцем, всією душею, всією силою і всією думкою»!
