«Іноді, дивлячись з ганку на подвір’я і на ставок, говорив він про те, як би добре було, якби раптом від будинку провести підземний хід або через ставок вибудувати кам'яний міст, на якому б були по обидва боки ятки, і щоб в них сиділи купці і продавали різні дрібні товари, потрібні для селян. При цьому очі його робилися надзвичайно солодкими і обличчя набирало задоволеного виразу; втім, всі ці прожекти так і закінчувалися тільки одними словами», - півтора століття тому Микола Васильович так писав про добродія Манілова. Ініціатори багатьох львівських нововведень читали «Мертві душі», але звернули увагу не на батька Фемістоклюса і Алкіда, а на винахідливого Чічікова.

Дорога в небо

З Високим Замком пов’язані найоригінальніші львівські новації. В позаминулому столітті на й без того високому горбі насипали «копець» з якого за легендою можна побачити Карпати, на початку поточного століття там хотіли відновити фортифікаційні споруди часів короля Данила, ідея про канатну дорогу чи фунікулер за той час періодично вигулькувала. Активізувалася вона чотири роки тому, коли з’явилося ТзОВ “Кайзер парк”, що запропонувало побудувати від вулиці Довбуша канатну дорогу. Попри те, що бізнесмени мали усі дозвільні документи, крім ухвали сесії міської ради, проекту нової забавки представлено не було і потроху тема забулася аж до кінця минулого року.

В грудні 2016-го стало відомо, що Львівська міськрада оголосить інвестиційний конкурс на будівництво канатної дороги на Високий Замок. За відповідну ухвалу під час засідання сесії 26 грудня проголосували 56 депутатів. Планується, що канатна дорога матиме кілька станцій і зможе перевозити за годину 1-2 тис. людей. Керівник управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій ЛМР Ольга Сивак тоді запевнила, що цей проект втілюватимуть коштом інвесторів, грошей з бюджету на нього не виділятимуть.

Очевидно, до побудови нової забавки підштовхнув візит Міхеля Допельмаєра, власника компанії «Doppelmayr», і як його називали на офіційних заходах «один зі світових експертів у розвитку мобільності у містах, що входять в спадщину ЮНЕСКО». Пан Міхель чимсь нагадував Остапа Бендера, і говорив багато та оптимістично. «В Україні немає канатних доріг. Львів стане «туристичною меккою», якщо зробить це. Це приємний і простий спосіб дістатися з однієї точки в іншу. Проте це водночас і зовсім новий вид транспорту, який ще не всі розуміють», – казав Допельмаєр, і переконував, що для обслуговування витягу на Високий Замок необхідно буде до 10-ти кабінок та 10-15 осіб, які б обслуговували канатну дорогу. «Це набагато дешевше, аніж обслуговування трамвайної колії, – казав Допельмаєр. – Однак, треба зацікавити не лише туристів, а й львів’ян: щоб вони купували абонементи».

Вибачимо гостеві нашого міста необізнаність з українськими канатними дорогами і його незнання факт наявності такого засобу пересування, наприклад, в Харкові. В минулому році на день сміху рятувальники на двадцятиметровій висоті витягували з кабінок 12 харків’ян і гостей міста, бо атракціон трохи поламався.

Ідея львівської «канатки» припала до душі насамперед головному архітекторові Львова Юліану Чаплінському «Це є технологія з неймовірною пропускною здатністю. Ця технологія дозволяє не тільки атрактивно підійти до сприйняття Львова, але в першу чергу вона дає можливість з'єднати такий депресивний район, як Підзамче з центром Львова. За 5 хвилин добратися і не треба об'їжджати по Липинського і стояти в корках», ― казав в минулому році чиновник, а його шеф Андрій Садовий дав доручення створити робочу групу із фахівців, які б дослідили питання і розробили дорожню карту.

У вересні в парку Високий замок розпочались археологічні розкопки на місці, де заплановане будівництво станцій та опор майбутньої канатної дороги. В мерії повідомили, що триває розробка проекту утримання та реконструкцій парку та розробка історико-містобудівного обґрунтування ділянки, де планують зводити канатну дорогу. Переважно на стадії проекту такі ініціативи і завершуються - проект підготували, кошти освоїли і забуваємо про канатну дорогу чи якусь подібну витребеньку до наступного зручного моменту. Цього разу від процесу вже є якийсь сенс – під час розкопок знайшли фрагмент середньовічної стіни.

Коли ж уяви, чим ще прикрасити Високий замок в мерії забракне, то можна згадати про 12-ий трамвай, який функціонував в тих краях ще якихось п’ятдесят років тому.

Улюблений транспорт мера

Після тріумфального запуску трамвая на Сихів міська влада і всі, хто має до неї дотичність, зрозуміли, що на оспіваних «Пікардійською терцією» засобах пересування можна заробляти гроші і популярність. Зрештою, колія завжди була привабливою з цих точок зору. Василь Куйбіда ставив собі у заслугу, що у його бутність мером з’явився безшумний трамвай на Личаківській, Михайло Гладій в іпостасі голови обласної адміністрації тішився, що подібне, тільки помітно гіршої якості, з’явилося на вулиці Шевченка. Андрій Садовий перманентно ремонтує рейки на Мечнікова, площі Франка і ще в багатьох місцях, але в трамвайному контексті цікавішими виглядають дві новаторські ідеї.

По-перше, перетворення площі перед церквою святих Ольги і Єлизавети (костел Ельжбети) на пішохідно-трамвайний простір, де, крім двоногих і дзеленькаючих нікому більше пересуватися буде не можна. Поки що делікатна європеїзація вулиці Бандери (нові широкі тротуари і зменшення автомобільного потоку) викликають лише тихі нарікання у водіїв, які вже чуються не надто комфортно. Якщо ж реалізується задум щодо трамвайного ельдорадо біля Ельжбети, то автомобілісти завиють вголос.

Другу ідею паралельно озвучили начальник відділу стійких транспортних систем «Львівавтодору» Павло Сирватка і начальник відділу транспортного планування та моделювання цієї ж структури Роман Зубачик. За інформацією Сирватки, існує план протягом п’яти років продовжити трамвайну колію від вулиці Коперника до перехрестя з вулиць Вітовського-Сахарова. Поки що усе лише в планах і ще навіть не почали роботу над документацією, але ідея в маси кинута. Чиновник запевнив, що це зовсім не новий проект, а відновлення того, що було з 1894 до 1970-х рр., коли почали будівництво колії на вул. Княгині Ольги (тоді вона називалася вулицею Боженка).

В свою чергу Роман Зубачик розповідав, що нова транспортна розв'язка має покращити пасажиропотік. Проект будівництва почнуть розробляти наступного року і планується, що колію побудують за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку. Водіїв інформація про нові колії від Коперника до Сахарова мала б щонайменше напружити, бо автомобільні затори в тій місцевості річ константна, як львівський дощ. Коли там додасться трамваїв, то, крім них, пересуватися можна буде хіба вертольотом. Тішить, що статися тут може (і скоріше за все станеться) щось на кшталт історії з Ходжею Насреддином, шахом і віслюком – поки до реалізації задуманого дійдуть руки, один із персонажів відійде в кращий світ. В нашому випадку дематеріалізується сам намір перетворювати і так перевантажений транспортний вузол у локальний армагедон.

Для поціновувачів вишуканих збочень у трамвайному контексті на завершення пасувало б згадати озвучену в минулому році міським головою Винник Володимиром Квуртом ідею про доцільність пуску трамваю зі Львова у це прекрасне місто-супутник. Мер на Гоголі не зупинився і читав в шкільні роки Джеймса Крюса «Тім Талер, або проданий сміх». Там трамвай літав над Гамбургом. А чим Винники гірші?

Зі спальника в спальник

Про трамвай згадували і, коли розмірковували, як покращити сполучення Центру з Левандівкою і Рясним. Але набагато цікавішим став факт наявності у бюджеті 2017 року пункту «Будівництво проектованої вулиці від вул. Суботівської до мікрорайону Рясне», на який в поточному році передбачили 1 400 000 гривень з коштів міського бюджету Львова. Дорога потрібна, бо Рясне, як Карпати в Федьковича «Богом і людьми забута земля», Левандівка в трохи кращому становищі, але також не Монте-Карло. На думку ініціаторів, коли два спальні райони між собою щільно подружаться за рахунок нової магістралі, то щастя там стане помітно більше.

В червні директор інституту "Містопроект" Петро Крупа презентував проект дороги між Левандівкою та Рясне-1, і прогнозував, що його реально втілити в життя за 3-7 років. Плани там ще не наполеонівські, але помітні. Будівництво проляже між вулицями Шевченка, Ковалика та залізничною колією. Проект передбачає перетворення старого базару на Рясному у торговий центр і прокладення в тому районі магістралі, що стане частиною нової однорівневої кільцевої дороги. За традицією передбачено прокласти тролейбусний маршрут.
Проте рогатий транспорт не головне, в пріоритеті – дорога, а вона має пройти по торф’яних болотах, які щороку збагачують львівську атмосферу смородом пожеж. Попередні плани будівництва також загрожують приватним фільваркам аборигенів, яким новий напрямок сполучення глибоко симпатичний, але власні садиби ментально ближчі. Те що за рік зроблено тільки план проекту дає підстави запідозрити, що згадані 3-7 років на будівництво дороги виглядають надто оптимістично.

Чарівне слово «ревіталізація»

Реалізація проекту реанімації колишніх львівських гігантів індустрії має серйозні шанси на успіх, але в своєрідному вигляді. Процес анонсував заступник міського голови з питань розвитку Андрій Москаленко під час зустрічі з Послами Вишеградської четвірки, які ділилися своїм досвідом у вирішенні даної проблеми. «У Львові будуються два ІТ-парки. Ми напрацювали програму ревіталізації завод, зараз активно працюємо по заводу РЕМА. Нам би була корисною співпраця з експертами ваших країн. Ми плануємо ревіталізувати у Львові 20 заводів, наступного року у нас буде великий з’їзд на цю тему», – заявив Москаленко.

Львів’янам гріх скаржитися на відсутність досвіду щодо ревіталізації. Перетворення підприємств в житлові квартали, офісні чи торгівельні центри не є місцевим ноу-хау, але на наших теренах такі метаморфози досягли чи не найвищого рівня. На території «Полярона», ЛАЗу, «Автонавантажувача» тішать око новобудови обклеєні банерами «Продається», «Кінескоп» перетворився на своєрідну вавилонську вежу, де знайшли собі місце найрізноманітніші установи. Тому можна чекати львівський специфічний варіант ревіталізації і тішитися, що нехай хоч в цьому ми не пасемо задніх.

Нещодавне ДТП на Львівщині за участі місцевого олігарха Петра Димінського вкотре нагадало: дорожньо-транспортні пригоди в Україні, скоєні високопоставленими чи просто багатими особами, мають одну характерну рису – про статтю 286 Кримінального кодексу в їх контексті забувають.

За якихось двадцять років українська політика змогла позбутися діагнозів «азіатчина» і «візантійщина». Яскравою ілюстрацією до такого твердження є історія про вгамування президентських амбіцій одного міського голови, якого не розстріляли з автоматів і не запакували в помаранчевий комбінезон американського арештанта, натомість роблять (не без його допомоги) паяцом.

Дивно, але радникам мера Львова не вистачило часу просто почитати «Хресного батька», написаного паном П’юзо тоді, коли Андрій Іванович якраз збирався з’явитися на світ. А, може, і краще, що не почитали і не розповіли своєму патронові про ймовірний розвиток сміттєвої ситуації – дідько знає, що б прийшло в голову Садовому після опанування такою інформацією.

Гендерне питання періодично виринає у вітчизняній політиці. Весь час існування українського парламентаризму народні обранці переймалися тим, що в їх рядах надто мало жінок. Робилися спроби ввести обов’язкову тридцятивідсоткову квоту за статевим принципом і нічого путнього з того не виходило.

Україна вже має марсіанські пейзажі на місці, де колись росли смереки і тиси в Карпатах, на Полісся і Волинь після видобутку бурштину можна запрошувати Спілберга для зйомок пост-апокаліптичної антиутопії, а незабаром на місці Дністра має шанси з’явитися щось подібне на потойбічний Стікс.

Якби в Палата мір і вимірних приладів виникла необхідність встановити еталон «комсомольця», то перший віце-прем’єр Степан Кубів міг би виставити свою кандидатуру.

Степан Іванович, – класичний продукт перебудови, і якби він народився років на 15-20 пізніше, то бути б йому «чиказьким хлопцем», а так він Прінстону чи Гарварду не закінчив, обмежившись двома львівськими вишами, - університетом імені Франка та політехнікою.

Усі українські «султани» мали власних «візирів», які були втаємничені у багато секретних підтекстів своїх сюзеренів. У сучасній українській політиці Ігор Гринів не позицінує себе ні як Мазаріні, ні як, спаси Боже, Рішельє. Він типовий візир Джафар, який супроводжує свого халіфа Гаруна ар-Рашида в різноманітних нетрях, але, коли концепція поміняється, знайде собі черговий новий запасний аеродром.

Якби не дефекти мовлення, то чинного Голову Верховної Ради Андрія Парубія можна було б порівняти з уже легендарним і навіть трохи міфологізованим Іван Плющем. Як і Іван Степанович, Андрій Володимирович простий, як двері. Легіон парламентських журналістів будуть розказувати своїм внукам, що вживали «по п’ятдесят» з нині покійним патріархом у їдальні законодавчого органу, і ще більша кількість представників четвертої влади хизуватиметься, що «стріляли» сигарети в Парубія.

В політиці, яка є концентрованою економікою, діють ті самі закони. Треба створити якусь якісну «фішку», вкласти розум і гроші в її популяризацію, наварити на створеному собі на забезпечену старість, дітям на нерухомість і внукам на навчання, а потім реалізувати той продукт, послугу чи бренд та зайнятися новою цікавою і прибутковою справою.