Друг Данила Галицького і всіх, всіх, всіх. Степан Кубів

Якби в Палата мір і вимірних приладів виникла необхідність встановити еталон «комсомольця», то перший віце-прем’єр Степан Кубів міг би виставити свою кандидатуру.

Степан Іванович, – класичний продукт перебудови, і якби він народився років на 15-20 пізніше, то бути б йому «чиказьким хлопцем», а так він Прінстону чи Гарварду не закінчив, обмежившись двома львівськими вишами, - університетом імені Франка та політехнікою.

Математика плюс ЛКСМУ…

Як в поважні американські вузи абітурієнти приїздять з якоїсь зацофаної Оклахоми чи геть периферійного Айдахо, так і майбутній банкір і політик прибув до «культурної столиці» зі села Мшанець Зборівського району Тернопільської області, де народився 19 березня 1962 року. За радянських часів вміли не тільки робити якісні танки, але й давати освіту навіть в провінції. Степан Кубів, – яскраве підтвердження цієї тези, бо після закінчення сільської школи зумів поступити не в «кулінарний технікум», а в ЛДУ ім.Франка на математичний факультет.

Після здобуття вищої освіти влаштувався лаборантом на кафедрі вищої математики в alma mater, але швидко втямив, що диференціали з інтегралами на хліб не насмаруєш, а в часи розвинутої перебудови робота в партійних органах дасть гарне майбутнє. Відтак 26-річний математик йде тягнути лямку завідувача відділу роботи з молоддюу Львівському обкомі комсомолу. Очевидно, цей процес в Кубіва реалізувався непогано, але головне, що в цей момент математик з комсомольською жилкою обріс потрібними і правильними контактами у вигляді знайомства з такими самими перспективними Сергієм Тігіпком та Олександром Шлапаком. В час, коли СРСР вже впевнено дихав на ладан, Кубів встиг попрацювати у синекурі під назвою Львівський обласний штаб студентських загонів на достатньо слизькій посаді завідувача сектору пропаганди та інформації.

З тих часів на Степана Івановича залишився маленький компромат у вигляді рекомендації, яку він дав для вступу в КПРС такій собі Ірині Фаріон. Через багато років Кубіву це згадали, і інтернет-видання «Варіанти» виявило, що матеріали про це досі зберігаються в Державному архіві Львівської області (фонд П-3567, опис 1, справа 356).

Кубів у коментарі виданню не зміг пригадати, що він давав рекомендацію Ірині Фаріон на вступ у кандидати в члени КПРС. «Ні, я не пам’ятаю цього. Я тоді підписував багато характеристик, всі вони проходили набагато складнішу процедуру і узгодження, ніж зараз, і були об’єктивні. Я хочу заявити, що Ірина Фаріон, – справжня освічена українка, і я пишаюся тим, що ми зараз з нею колеги у парламенті. Вона достойний депутат і справжня українка. Я не читаю статей про неї, вважаю, копатися у минулому, – це бруд. Це не має ніякого значення сьогодні. Фаріон, як товариш по парламентській роботі, робить зараз багато позитивного. В неї, – державницька позиція. Разом з Іриною Фаріон, коли я ще працював у фінансовій установі, а вона, – у Львівській політехніці, у ті часи, коли багато хто боявся боротися за українську мову, ми провели багато виставок та інших заходів». Весь цей стриптиз пам’яті стався у 2013 році. Зараз про нього ні рекомендант, ні рекомендована не згадують.

Коли ж Союз пішов в історію, Кубів осів у Львівському обласному молодіжному науково-економічному об'єднанні «Студентський Львів» спочатку у ролі заступника директора по науково-технічній творчості та нових формах господарювання, згодом став директором, а структура почала називатися спільне науково-виробниче підприємство «Студентський Львів». На початку 90-их років контори з довгими назвами, які нічого не пояснювали, займалися всім, чим завгодно: в статуті могли бути записані і «гуртово-роздрібна діяльність», і «залучення інвестицій», і «співпраця з NASA».

… дорівнює банкір

Очевидно, бізнесовий старт у вчорашнього комсомольського номенклатурника вийшов гарний, бо його помітили в одній з найпотужніших на той час фінансових установ, - АТ «Західно-Український Комерційний банк». За шість років роботи в ЗУКБ Кубів пройшов по кар’єрній драбині від спеціаліста планово-економічного відділу до в.о. голови правління. Після трансформації банку спочатку в ВАТ «Кредит-банк», а потім в ВАТ «Кредобанк», Степан Іванович очолив цю установу.

З цим банком пов’язані і найгучніші скандали в біографії «дореволюційного» Кубіва. В 2003 році податкова адміністрація, яку у Львові тоді очолював Медведчук-молодший, порушила кримінальні справи проти працівників «Кредобанку», які нібито ухилялися від сплати податків в особливо великих розмірах і відмивали кошти. Найбільшого резонансу набула прес-конференція Сергія Медведчука, на якій він заявив, що на трьох підприємствах Львівщини, - НПК «Галичина», «Орлан-транс» (належала тоді Євгену Червоненку) та «Кредит-банк», - було виявлено порушень на 200 мільйонів гривень. Червоненко тоді у притаманному йому стилі поставив на вуха ЗМІ і ледь по-справжньому не сів у буцегарню, а прізвище Кубіва майже не згадували. Крім того, Медведчук скаржився, що на захист «гнаних і голодних» піднявся тодішній месія Віктор Ющенко і навіть погрожував йому через телефонну трубку. Ймовірність погроз від Віктора Андрійовича братові всесильного тоді глави президентської адміністрації вже звучить, як невдалий жарт, але справи тих часів дійсно відносно швидко «розсмокталися».

Так само не мало продовження й «маски-шоу», влаштовані працівниками податкової міліції в офісі київської філії «Кредобанку» навесні 2008 року. Озброєні податківці заблокували в офісі співробітників і клієнтів і вилучили документацію з розрахунково-касової діяльності філії за 2006-2008 роки. «Кредобанк» неголосно поскаржився, у відповідь податківці сказали, що мусіли так вчинити, бо банк буцімто займається незаконною конвертацією грошей. На цьому справу замели під хідник.

2008-й став завершальним роком роботи Кубіва у «Кредобанку». І якщо вірити польським медіа, його «розлучення» з власниками банку (а на той час «Кредобанк» уже повіністю контролювала польська банківська група РКО ВР SA) було не зовсім дружнім.

Згідно офіційного комюніке, Степан Кубів сам написав заяву на звільнення, і Спостережна рада банку цю заяву задовольнила. При цьому нібито ще й запропонувавши відставному банкру посаду радника голови правління РКО ВР SA.

Однак, за версією польського видання wpolityce.pl, насправді все відбувалося дещо інакше. Новий керівник РКО Єжи Пруський провів фінансовий аудит «Кредобанку», результати якого його, м’яко кажучи, не вдовольнили. В актива банку нібито недорахувались коштів на кілька сотень мільйонів злотих. Поляки не стали криміналізувати цю історію, але наслідком аудиту стала «добровільна» відставка Кубіва.

Опосередковано цю версію нещодавно в одному із інтерв’ю підтвердило теперішнє керівництво «Кредобанку», за словами якого сторони «не були задоволені одна одною».

Додамо, що менш як за два роки до того все було зовсім інакше, - польська сторона навіть ініціювала нагородження Степана Кубіва Золотим Хрестом («Order Zaslugi Rzeczypospolitej Polskiej»), яким банкіра нагородив президент Польщі Лєх Качинські.

Політика як хобі

Паралельно з банківською роботою Кубів потроху займається політикою. Спочатку на місцевому рівні, – у 2006 році він став депутатом Львівської обласної ради від «Нашої України», а у 2010-му, - від «Фронту змін» (був головою фракції). За два роки, разом з іншими «фронтовиками», політична доцільність закинула його в «Батьківщину», формально під крилом якої тоді зібралася об’єднана опозиція. З нею Кубів в 2012 році і потрапив у Верховну Раду (за квотою «Фронту змін»). В команді Обєднаної опозиції «Батьківщина» він йшов під №23, а під час виборчої кампанії очолював обласний передвиборчий штаб.

У період між обласним і загальноукраїнським парламентами він встиг стати кандидатом економічних наук зі спеціальності «Економіка, організація і управління підприємствами».

У 2010 році Степан Кубів також спробував поборотися за посаду мера Львова, але посів у тих перегонах лише п’яте місце і з усієї кампанії запам’ятався хіба кумедними листівками з двох слів: «За Степана!». Тоді, крім Андрія Садового, більш привабливими для львів’ян виявились ще Петро Писарчук, Юрій Михальчишин та Володимир Гірняк.

Ще будучи депутатом обласної ради, Степан Іванович активно воював з губернатором Львівщини Михайлом Костюком, час від часу ініціюючи його відставку. І, перебравшись у сесійну залу Верховної Ради, потужно доклався до того, аби Костюк таки залишив пост голови Львівської ОДА. Зроблено все було настільки юридично грамотно, що з’явились підозри в тому, чи правильний фах вибрав математик-фінансист.

Ясна річ, що банкір-нардеп брав участь у Євромайдані, і навіть був комендантом спаленого будинку профспілок. Проте в новітній історії він більше запам’ятається своєю діяльністю на посту голови НБУ. Працював Кубів на вулиці Грушевського з лютого по червень 2014 року. За цей час його підписи з’явилися на нових 50, 100, 200 і 500 гривневих купюрах, а сама національна валюта впала з 8,9 до 11,8 грн/дол..

Уже після того, як Степан Іванович залишив НБУ з’явилася інформація про його зловживаннях у процесах рефінансування окремих банків. В медіа-простір тоді було запущено тезу про те, що проти Кубіва почали кримінальне провадження, але розвитку ця історія не мала. Також називалася така схема, – Кубів запропонував освоїти мільярди гривень, виділених на рефінансування, своїм близьким колегам. Друзі отримали гроші, закупили на них долари, в результаті чого американська валюта стрибнула вгору. У публікаціях того часу вказувалося, що зі ста з невеликим хвостиком мільярдів гривень, виділених на рефінансування за час керівництва Кубівим Нацбанком, кожна п’ята гривня пішла в «Приватбанк», а кожна десята, – в «Дельта-банк». Величезні кошти на рефінансування отримали також банки, що пов’язували з Олегом Бахматюком - «Фінансова ініціатива» та «VAB Банк».

Політичної кар’єри Степану Івановичу такі інформаційні викиди не зіпсували, і він знову став народним депутатом, цього разу вже від Блоку Петра Порошенка. Більше того, президент призначив його своїм представником в парламенті.

Натомість відставка Кубіва з поста голови НБУ посварила Степана Івановича з Арсенієм Яценюком. На засіданні фракції, коли стало відомо про ескападу соратника, Арсеній Петрович констатував, – Кубів мене підставив. Тодішнього прем’єра зрозуміти можна, – керівник уряду без свого керівника нацбанку, - як табуретка на трьох ніжках, можна перевернутися у будь-який момент.

Втім, прохолодне ставлення голови партії не заважає окремим «фронтовикам» і надалі підтримувати дружні стосунки з колишнім однопартійцем, який нині став затятим «порошенківцем». Мова, зокрема, про народного депутата Ігора Васюника та Василя Пісного, який нині займає не останню посаду в керівництві СБУ.

Паливно-енергетичні казуси

Після відставки Кубіва з НБУ найбільш курйозною новиною щодо нього було повідомлення про призначення Степана Івановича головою Львівської обласної державної адміністрації. Цілком притомні видання повідомляли про це, як про доконаний факт, але, як це традиційно стається в наших палестинах, сталося все зовсім інакше. 14 квітня 2016 року Верховна Рада України призначила новий склад Кабінету Міністрів України, і банкір у запасі обійняв посаду першого віце-прем'єр-міністра — міністра економічного розвитку. Люди, яким Кубів несимпатичний, стверджують, що, оскільки Степан Іванович є абсолютно керований Петром Олексійовичем, то його функціями буде виконання ролі «смотрящого» за Володимиром Гройсманом у разі, якщо станеться диво, і прем’єр-міністр почне грати самостійну гру.

Більше того, тоді у квітні 2016-го, Гройсман перед тим, як прийняти пропозицію та очолити уряд, надто довго «колупав пічку». І Кубів на якийсь час став кандидатом №1 на головну посаду в Кабміні. У Верховній Раді представнии БПП вже навіть почали перемовини з «народнофронцівцями» щодо підтримки кандидатури Кубіва. Втім Гройсман встиг опам’ятитися і Степан Іванович залишився без найвагомішої у своїй політичній кар’єрі посади. Однак Гройсман висуває його на посаду першого віце-прем’єра і, кажуть, навіть активно настоює саме на кандидатурі Кубіва.  

На новій посаді Кубів особливо резонансним не був, але варто згадати історію з минулорічного вересня, коли його неделікатність викликала невеликий скандал, який оперативно загасили. Відомство Кубіва тоді без зайвого розголосу оновило статут НАК «Нафтогаз України» і вивело з-під його підпорядкування «Укртрансгаз», - оператора єдиної газотранспортної системи України (ГТС). Рішення приймав особисто перший віце-прем'єр - міністр економічного розвитку Кубів без обговорення з прем'єр-міністром Гройсманом.

У профільному середовищі процес був однозначно охарактеризований як «люди Порошенка витискають з ПЕК людей Яценюка». Коли конфлікт набирав риси скандалу, Кубів відіграв ситуацію назад, але репутаційних збитків все ж зазнав. До речі, свіжа ситуація з перепорядкуванням «Укрзалізниці» напряму Кабміну пройшла аналогічно до «трансгазівської», але обпікшись на тій історії, тепер Кубів зробив все акуратніше. Гройсман залишився задоволений, натомість креатурі Арсена Авакова, міністру інфраструктури Володимиру Омеляну, вказали на його місце у вітчизняному політико-харчовому ланцюгу.

Історія з фінансуванням діяльності бойовиків на Донбасі, через закупівлю антрациту на тимчасово окупованих територіях, могла б мати дуже серйозні наслідки, якби її експлуатацією не зайнявся такий комічний персонаж, як народний депутат Семен Семенченко. Під час останньої «Години запитань до уряду» саме він попросив Кубіва прокоментувати раніше оприлюднену у ЗМІ інформацію про те, що бойовики з «ЛНР» отримують у вигляді «податків» близько 47% від вартості антрациту, що поставляється з окупованої частини Донбасу на адресу державної енергогенеруючої компанії ПАТ «Центренерго».

Кубів все заперечив: «Ані копійки не йде. Все, що відбувається для забезпечення енергетичної галузі, проходить згідно із законами України. Також окремі нормативні документи, які зв’язані з процедурою і контролем Служби безпеки України, відбуваються відповідно до дій і діяльності СБУ».

За розвитком цієї теми буде цікаво спостерігати в майбутньому, а поки що можемо констатувати, що визначено основну кандидатуру, на яку вішатимуть собак у випадку, якщо ситуація з антрацитом ОРДЛО загостриться.

І про приємне

Поважні люди повинні мати свої маленькі слабкості. Навіть банкіри не становлять виняток. Наприклад, перший голова правління ЗУКБ Олександр Дзюбенко писав вірші, які навіть десь видавалися. Зацікавленість колишнього працівника цього банку Степана Кубів оригінальніша. Він створив Мистецький фонд Данила Галицького, який займається популяризацією політичної постаті першого коронованого монарха України. У 2015 році тодішній народний депутат пожертвував цій інституції 409 тисяч гривень.

Непублічною (хоча й всім зацікавленим відомою) метою фонду є знайдення корони Данила Романовича. Поки що Індіана Джонс з Кубіва не вийшов, але на пункті зацікавлення старожитностями Кубів зблизився з Президентом. Ще в березні 2013 року Марина Порошенко (дружина тоді ще просто народного депутата) від імені Фонду Петра Порошенка підписала угоду щодо фінансування спільної експедиції з пошуку церкви та крипти, де можуть бути знайдені мощі короля Данила Галицького.

Кажуть, що Кучма добре ставився до тих, хто дружить з гітарою і преферансом. Згадка про Трипілля автоматично підвищувала рівень будь-кого в часи Ющенка Для того, аби потрапити в фавору до Януковича, треба було вміти гарно куховарити. Тепер і до Данила Галицького дійшла черга.