Усі українські «султани» мали власних «візирів», які були втаємничені у багато секретних підтекстів своїх сюзеренів. У сучасній українській політиці Ігор Гринів не позицінує себе ні як Мазаріні, ні як, спаси Боже, Рішельє. Він типовий візир Джафар, який супроводжує свого халіфа Гаруна ар-Рашида в різноманітних нетрях, але, коли концепція поміняється, знайде собі черговий новий запасний аеродром.
Повноцінним «візиром», щоправда, Ігор Олексійович став лише у другому десятилітті ХХІ століття. До того Гринів старанно плекав імідж такого собі містера Вулфа з фільму Квентіна Тарантіно «Pulp fiction». Чинному голові фракції Блок Петра Порошенка у Верховній Раді пасувала б говорити, як кінематографічний добродій: «Я тут не для того, щоб про щось просити. Я тут для того, щоб говорити тобі, що треба робити. І, якщо тобі притаманний інстинкт самозбереження, давай-но хутко приступай. Я тут для того, щоб допомагати. Але, якщо мою допомогу не цінують - бажаю удачі, джентльмени».
Гринів виступав у ролі «людини, яка вирішує проблеми». І, можливо, навіть використовував процитовану фразу. Достеменно відомо, що Ігор Олексійович за майже три десятки років своєї політичної діяльності створив для себе мало не унікальну іпостась спеціаліста, який може зробити з екскрементів навіть не кулю, а бронебійний снаряд. Реальність дещо відрізняється від створеного образу, але бренд існує і капіталізація його неабияка.
Спочатку було Товариство
Незліченна когорта сучасних впізнаваних людей вийшла з комсомольської «шинелі». ЛКСМУ став стартовим майданчиком і для випускника хімічного факультету Львівського державного університету ім..І.Франка, наукового працівника цього вузу, який в 1989 році в двадцятисемирічному віці отримав статус з оригінальною назвою «секретар з питань національного відродження Львівського міського комітету ЛКСМУ».
У 1990 році Ігор Олексійович виходить на державний політичний рівень і перемагає на виборах до Верховної Ради у Нестеровському виборчому окрузі Львівської області. На час виборів він вже встиг побувати членом КПРС, але у послужному списку цього кандидата були індульгенції у вигляді членства в Русі, Товаристві Лева і Меморіалі. Для провінційного електорату актуальним на той час став один з принципів американської політики - «він сучий син, але він наш сучий син».
«Чужим сучим сином» для мешканців сучасної Жовківщини став основний конкурент Гриніва, голова виконкому Львівської облради, кавалер ордена Леніна Михайло Кирей. Молодий комуніст-рухівець переміг аксакала з нищівним рахунком 52.5% - 14.6 %. У Верховній Раді Гринів зайняв посади голови підкомісії з питань розвитку місцевого самоврядування Комісії з питань діяльності Рад народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування та голови українсько-польської міжпарламентської комісії. В тій останній Верховній Раді часів СРСР Ігор Олексійович не відрізнився нічим, крім того, що його час від часу плутали ще з одним Гринівим – Євгеном Андрійовичем. Той філософ обрався по Дрогобиччині і також мав свої індульгенції у вигляді посад головного редактора Всеукраїнської газети «Меморіал» і заступника голови Всеукраїнської культурологічної організації «Меморіал» ім. В. Стуса.
Електоральні гойдалки
Але то вже сталося в 2010 році, а в «буремні 90-ті» Гринів не може похвалитися тим, що був видатним політтехнологом, бо електоральних перемог він не здобув. У 1994 році, коли Нестеровський виборчий округ став Жовківським, а громадяни України обирали першу в незалежній Україні Верховну Раду, Гринів з 3.58 % посів четверте місце з 17 претендентів. Мандат нардепа тоді здобув член Конгресу українських націоналістів, доцент кафедри фізики Львівського державного сільськогосподарського інституту Петро Швидкий.
У 1997 році Гринів стає членом правління партії «Реформи і порядок» і очолює виборчий штаб ПРП. За партію «молодих лібералів» на виборах 1998 року проголосувало 879,861 виборців, вона посіла десяте місце серед тридцяти партій і до Верховної Ради не потрапила. Гриніву залишилося з сумом подивитися в спини Віктору Пинзенику, Сергію Терьохіну, Ігорю Осташу та ще кільком однопартійцям, які стали народними депутатами, бо паралельно йшли і по мажоритарних округах.
Ігорю Олексійовичу з тих виборів також закидають і його неадекватну миролюбність. Переважна більшість оточення Ющенка прагнула драйву, поміркований Гринів хотів домовлятися з Януковичем. В результаті перемогла Помаранчева революція, а «людина, яка вирішує проблеми» стала заступником голови партії «Наша Україна».
2006-ий рік також був кепським в біографії Гриніва-політтехнолога. Він (на той час все ще член ПРП) балотувався у народні депутати від Громадянського блоку «Пора-ПРП» (№ 9 в списку) і керував виборчою кампанією Віталія Кличка на посаду міського голови Києва. І для політичного симбіозу Пинзеника та Каськіва, і для мерських перспектив Доктора Залізного Кулака перегони закінчилися з негативним результатом. Але якщо Кличко-старший хоча б посів почесне друге місце, не змігши конкурувати з гречкою від Леоніда «Космоса» Черновецького, то результат «Пори-ПРП» був сміховинним – блок набрав 1,47% голосів виборців.
Все технологічно
Тому, коли три роки тому ситуація в країні доходила до кипіння, Гринів знайшов себе в команді Петра Порошенка. Тут зірка політтехнолога спрацювала на всі сто. Поінформовані джерела стверджують, що саме Гринів порадив майбутньому гаранту Конституції дистанціюватися від трибуни на Майдані, де заправляли Яценюк, Тягнибок і Кличко. Поки в Києві лунали полум’яні виступи, які потім змінилися бойовими діями, Порошенко зі своєю перфектною англійською пояснював власну версію того, що відбувається на зустрічах з європейськими та американськими зацікавленими особами. Крім англійської Петро Олексійович володіє загальнодоступними методами спілкування і такою мовою він навів контакти з вітчизняними олігархами, яких переконав в ницості Януковича (це було неважко) і в доцільності робити ставку не на ораторів, а на прагматичного і прогнозованого капіталіста.
Люди, які добре знають Порошенка і Гриніва, стверджують, що вони дуже подібні манерами і характером. Обидва егоцентричні, впевнені у власних силах, вміють ставити перед собою цілі і досягати їх, не зважаючи на морально-етичні комплекси.
Подібні обидва діяча і в проколах. Ніхто не тягнув за язик Петра Олексійовича заявляти, що війна на Донбасі закінчиться на раз-два, а Європа дасть Україні безвізовий режим пересування ще вчора. Так само ніхто не примушував Ігоря Олексійовича стати на прю з е-деклараціями і вимагати засекретити від громадськості інформацію про майно депутатів та чиновників.
Несподівана активність Гриніва зацікавила журналістів, які трішки покопирсалися в статках народного депутата і захотіли достеменно з’ясувати, чому в його деклараціях дебет з кредитом люблять один одного, як білі ведмеді пінгвінів. Журналісти телевізійної програми «Схеми» зробили таку спробу і отримали від нього майже цитату Зощенка: «Ви мені не цікаві! Я вам пояснив. Та робіть, що хочете. А стосовно вас я маю велику зневагу».
Загалом подальше переховування Гриніва від надто цікавих журналістів виглядало негарно, але і з цієї ситуації всі випорпалися без жертв і руйнувань. Порошенко запросив на розмову лідера фракції свого імені, після чого Гринів написав у соціальній мережі: «Мав складну розмову з президентом щодо внесених мною поправок до Закону України «Про запобігання корупції» щодо запобігання злочинам проти життя і здоров’я особи та проти власності. Я і надалі залишаюсь при своїй думці, що цей закон потребує доопрацювання та змін. Але врахував дискусію із президентом та відкличу цей законопроект. Суспільство виявилось непідготовленим до такої дискусії. Я розпочинаю відкрите обговорення цього питання і повернуся до нього щойно переконаю громадськість у необхідності таких законодавчих змін».
Тож наразі султан з візиром залишилися неушкодженими, але навіть у фільмах Тарантіно можуть бути сіквели.
