Ну чому, чому, чому переважна більшість "наукових" текстів з української гуманітаристики написана такою дубовою... та де там дубовою - пластиковою мовою, немовби їхнім автор(к)ам спеціально для цього підрізали язичка?!?
Іноді складається враження, що то й не люди їх писали, і не для людей, а якісь стерилізовані гуманоїди для безповітряного простору...
Сферичні коні у вакуумі.
Дегуманізована гуманістика.
Оскоплена (псевдо)стандартами (псевдо)наукова
(псевдо)думка.
Добровільно-примусова самокастрація стилю.
Термінологічний туман, що заслоняє змістову порожнечу.
Безконечно пережовувана жуйка безплідного занудства.
Невиліковна цитатоманія і хронічна логорея.
Демагогія замість аргументації.
Посилання на недоперетравлені "авторитетні думки" замість власної позиції.
Імітація результатів замість драми пошуку.
Кліше, кліше, кліше...
І так у трьох чвертях загальної маси (квазі)дослідницьких текстів із проблем суспільних і гуманітарних дисциплін.
Йдеться не тільки про так звані "фахові" видання (ключові слова "так звані"), а й про монографії та навіть підручники... :(
Є винятки, певна річ, - але на те вони й винятки...
І навіщо така "наука ні для кого"?
Я злий і упереджений, так? ;)
А які ваші враження?
І який лік на тоту хоробу???
