Того ранку мамині співробітники на перезмінці розказували їй, як їдучи в маршрутці бачили замерзлого "бомжа".
Він був весь в болоті і лежав на лавці - з того напевно і зробили висновок. Лише через кілька годин мама дізналась, що то тато.
А в болоті він був, бо коли зупинялися серце, то напевно падав на землю в пошуках порятунку. І та нещасна лавочка стала його останньою опорою. Не помітити людини на ній та ще й в дуже неприродній позі просто нереально.
Ми весь тиждень себе питаємо, чи жив би тато, якби хтось тоді йому допоміг?
Весь тиждень прокручуємо всі обставини і не можемо зрозуміти людської байдужості.
Людина забула про милосердя. Легше пройти повз, ніж вимазатись болотом рятуючи ближнього, хай навіть він і "бомж".
Тому не проходьте повз. Усіх "бомжів" на світі ви точно не знаєте.
А моєму татові Вічная пам'ять!
