Не вважаю дивізію СС «Галичина» героїчною. Але кожного, хто зі зброєю в руках і власним розумінням того часу ішов на смерть за свою землю вважаю Героєм.
Колаборанти? Десь так. Воювали в чужій армії, якою керував виродок Гітлер? Так. Давайте визнаємо очевидне. Але давайте дотримуватися єдиних стандартів в оцінках. Чим відрізняється боєць дивізії «Галичина» від бійця радянської армії? За таким принципом давайте вважати колаборантом кожного українського хлопця, котрий воював у складі армії СРСР під керівництвом душогуба Сталіна?
І тому, коли хтось носиться зі святкуванням річниць армій-дивізій, полків-батальйонів старих часів, у мене на те одна думка: давайте не вшановувати армії, а вшановувати Українців. Бо кожне вшановування чиєїсь армії для когось завжди буде вшануванням чужих. Бо не було єдиної України. А Українець з однієї армії ішов проти Українця з іншого війська.
Особисто я про це дуже-дуже задумався, коли дізнався, що після бою на Маківці, де наші стрільці наваляли їхнім москалятам, у наплічниках кількох забитих хлопців з московської царської армії знайшли «Кобзарі».
Давайте не вшановувати чужих армій. Давайте вшановувати хлопців, котрі воювали, свідомо чи підсвідомо бачачи свою землю вільною, свою маму здоровою, свою сестру веселою, а свою кохану задоволеною.
Давайте вшановувати Українця. Не армію. Не дивізію. Кожен полеглий Українець має бути вшанований. На могилі кожного полеглого Українця мають бути живі квіти.
А якщо хтось, не згоден і конче міряє пам'ять і повагу не категорією Людини, а категорією армії, то, друзі, у нас колись була героїчна УПА, у нас зараз є героїчні Збройні Сили. Розумію під цим терміном усіх бійців, які захищають Україну від московської агресії.
Не маршами. Не салютами. Не святкуваннями. Тихою молитвою і своїми чесними вчинками найкраще годиться вшанувати кожного Українця. який поліг у чужій армії. А найкращим вшануванням Героїв минувшини буде підтримка теперішніх Героїв.
