Я довго мовчала і не коментувала ці смертельні ігри, бо категорично проти масового поширення інформації про "китів" та випадки суїциду серед підлітків. Але істерія у суспільстві досягла таких розмірів, що перетворилася на масовий психоз і далі я мовчати не можу.
До мене, як до голови ГО Батьківська рада Львівщини, почали писати та дзвонити десятки, а може й сотні батьків. У групу Батьківської ради на ФБ кожного дня додавали, а модератори видаляли, шалену кількість дописів про такі групи та ігри смерті. Навіть мер піддався психозу та зробив заяву нібито випадок суїциду відбувся у Львові, благо журналісти вчасно спростували інформацію.
Стоп! Давайте припинемо цю агонію безпорадності та подумаємо тверезо!!!
Ці ігри - дуже страшна і комплексна проблема, до якої, на мою думку, призвела суцільна байдужість.
Байдужість влади та чиновників, які майже знищили позашкільну освіту, яка вкрай необхідна дітям, а особливо підліткам, щоб не шукали "екстриму".
Байдужість батьків, які не цікавляться, чим займаються діти у позашкільний час, в яких соцмережах сидять та хто серед їхніх друзів.
Байдужість суспільства, яке осліпло і розгубило людяність та під час війни веде подекуди аморальне світське життя. Коли смерть нікого вже не дивує, а з екранів телебачення рікою біжить кров та насильство…
А де подітися дитині в підлітковому віці? У найбільш вразливому, чутливому віці, коли дитині здається, що вона вже доросла, а її ніхто не помічає та не розуміє? Саме в підлітковму віці, в пошуку самореалізаціі, дитина готова до радикального максималізму і шукає самоствердження у віртуальному світі.
Як результат байдужості – Синій кит та подібні віртуальні вбивці.
Що робити?
Я переконана, що цією проблемою мають займатися фахівці - спецслужби, кіберполіція та правоохоронні органи.
А також треба просити допомогу в психологів та церкви (всіх конфесій). А журналістам не робити істеричний розголос в пошуках сенсації, збільшуючи коло потенційних учасників смертельних ігор.
Але основне залежить від батьків і саме до них я хочу звернутися.
Шановні батьки! Припиніть істерію, а більше уваги приділяйте дітям. Спілкуйтеся з дітьми, довіряйте їм та більше часу проводьте з ними. Лише довіра, а не заборона дасть результат, бо заборона завжди викликає зворотну реакцію та загострює інтерес до предмету заборони. А якщо не впевнені або сумніваєтесь – вчасно до психолога, краще всією родиною.
