Останнім часом у деяких українських депутатів почала різко прогресувати нова хвороба – синдром браку уваги, а головне – недуга заразна і просто косить лави народних обранців. Ось хоча б топ-новина тижня – якісь негідники викрали депутата Олексія Гончаренка. Хтось повірив, хтось не повірив, але все ж до певних деталей варто придивитися пильніше.
Напередодні Олексій Гончаренко вів звичний для себе спосіб життя – світився на телеекранах – то тут, то там. Останній ефір, де його бачили – у Романа Скрипіна. Традиційно жартували-дуркували. Одне слово, все, як завжди. Наступного дня Олексій Гончаренко не прийшов на пленарне засідання Верховної Ради. Звісно, якби то був, наприклад, британський парламент чи, скажімо, Бундестаг, тоді, можливо, відсутність депутата на своєму місці могла б викликати серйозне занепокоєння. Але ж, пардон, не у Верховній Раді. В нас давно запроваджений графік – ходжу, коли хочу. А тут, не сіло не впало, починає зчинятися галас: Олексій Гончаренко не з’явився на роботу, а його телефон не відповідає. За великим рахунком старт «сенсації» дало повідомлення в Фб, а далі, як то кажуть, діло техніки. Тут силовики почали робити заяви, хоча, зазвичай, з них і слова так просто не витягнеш, і голова фракції Ігор Гривнів вимагає створити штаб порятунку Олексія Гончаренка. Ну, просто «рятуючи рядового депутата». Щоправда, мені важко зрозуміти, чим мав би займатися цей штаб? Звісно, у деяких нардепів є чималий досвід влаштувати бійку, заблокувати трибуну чи прострелити ногу «озброєному» пляшкою, але отак, щоб когось рятувати? Як на мене, все це більше нагадувало якийсь фарс, згадуючи дуже швидку і щасливу розв’язку. Просто один в один, як наші неперевершені силовики врятували іншу парламентську цінність – Антона Геращенка. Щоправда, є у цих двох персонажів дещо спільне – вони просто обожнюють бути у центрі уваги, але кожен у свій спосіб. Один – всезнаючий сенсацієтворець, а інший – де не посій, там вродить: то у Криму, то у Москві, то берлінську стіну спаскудив.
Тому у всій цій ситуації має цікавити інше – з якою метою влаштовували цей цирк. Особисто в мене два варіанти – аби різко відвернути увагу українців від чогось важливого (наприклад, економічної блокади ОРДЛО чи Роттердам+…) або свіжа демонстрація крутості силовиків, які три роки не можуть довести якщо не до логічного, то хоча б до якось завершення справу розстріляних на Майдані, а тут такі суперспецоперації…
І хтозна, скільки б новину про порятунок Гончаренка ще б обсмоктували, якби Надя Савченко не поїхала в гості до бойовиків у Донецьк. Це, звісно, тема іншого блогу. Але всіх цих персонажів об’єднує синдром браку уваги. Зрештою, цією недугою страждає не лише ця трійця. Тут вам і Семенченко, і Парасюк, і Ляшко, і Береза, і ще довго можна загинати пальці, яких не стане ні на руках, ні на ногах. Точно одне – хвороба заразна і прогресує…
