У Львові відбувся з’їзд пияків. Наголошую: не якихось там затихарених анонімних алкоголіків, а нормальних, гонорових, відвертих і знаючих собі ціну пияків.
З-поміж присутніх були помічені залийморди з Левандівки і Білогорщі, ханурики з Рясного і Збоїщ, забулдиги з Привокзальної і Рогатки, хрони Нового Світу і Нового Львова. Чисельні депутації пропійців прибули з Майорівки та Замарстинова. Без Сихова теж, звісно не обійшлося. Навіть з Брюхович і Рудно достойні люди подобиралися. Не прибули тільки добродії пияки з Винник, котрі заявили, що мають власного мера, а тому львівського мають в носі.
На порядку денному поважного зібрання, яке проходило в парку на Погулянці стояло лише одне, але надзвичайно важливе для сьогодення питання. Еліта залиймордівського світу Львова мала намір обговорити останню велемудру ініціативу міського голови Андрія Садового щодо боротьби з вивісками зі словом «алкоголь».
«Та що тут обговорювати, вельмишановне товариство! Коли псу нема що робити, він собі тестикули лиже», - озвався пан Михайло з Тракту Глинянського. Учора до опівночі він мав важливу світоглядну дискусію зі шваґром, а відтак якнайшвидше бажав перейти до пункту «Різне».
«Не кваптеся, колего! – поправляючи метелика, заперечив йому авторитетний пан Зеник з Варшавської. – Ось, наскільки мені відомо з тез, запропонованих напередодні любою пані Зонею, у неї дещо, дозволю собі зауважити, інші міркування».
Пані Зоня, слід сказати, була інтелектуальним стрижнем цього добірного товариства, оскільки ще не пропила свого старого «Електрона» і навіть два рази під церквою роздавала газету «Самопоміч». Тож усі залюбки погодилися її вислухати.
«Слава Україні! Слава Садовому»! - Як годиться, розпочала жіночка. – Не смію забирати у товариства дорогоцінний час, тому зосереджуся на головному. Доповідаю, що вдячного листа за неприбирання сміття наші активісти міському голові вже скерували. Бо, справді, неоціненна заслуга Андрія Івановича. Усі ми пам’ятаємо ті важкі часи, коли, бува, втомлені нічною працею, не годні були прокинутися вранці, і, підходячи до смітників, розпачливо заглядали у порожні баки. Нині ж, коли не прийдеш, сміття всім вистачить, аби повизбирувати в ньому пляшки. Ми, люди здебільшого літні, тож зайва копійка нам не зашкодить. Ще раз висловлюю подяку міському голові, який дотримується своїх обіцянок перед виборцями і дбає за старше покоління і незахищені категорії населення».
Слова пані Зоні були зустрінуті гучними аплодисментами. Філігранним помахом руки вона попросила товариство дозволу продовжити.
«І ось нині ми вкотре маємо завдячувати нашому меру за турботу. Усі ми знаємо магазини, де можна купити найдешевшу горілку. Якби Андрій Іванович був проти народу, він би це припинив. Натомість він вирішив продовжувати наш захист. Усі ж бачимо, що робиться, скільки того туристичного непотребу швендяється нашими вулицями і скуповує горілку в наших магазинах. Пригадуєте, Едуарде Семеновичу, як минулого тижня ви не застали у крамниці тридцятигривневої «Пшеничної»? А без вивісок хай но турист спробує знайти магазин. Нам же ж вивіски не потрібні, ми що дорогу без них забудемо? Тож пропоную повторно надіслати Андрію Івановичу вдячного листа за турботу про виборців».
Пияцька громадськість з ентузіазмом зустріла мудрі резони і пропозицію пані Зоні, доручивши їй же ж скласти епістолу і надіслати на Площу Ринок, 1.
Після цього учасники зібрання хутко перейшли до пункту «Різне», відкорковуючи, хто що мав. Перший тост проголосили за мера!
P.S. І насниться ж таке в піст…
