Аби розуміти польську багатьом українцям було достатньо телевізора в дитинстві. Коли білоруський гурт давав інтерв'ю на СТБ - їх не перекладали. Словацька, чеська, словенська, хорватська - якась легша на слух, якась на письмі. Але контекст добре вловлюється у всіх мовах, навіть почувши їх вперше. І лише люди, які свій "мір" вважають фортецею слов'янства навіть не намагаються вивчити кілька ритуальних слів, коли приїздять в ці країни.
Але ж, у Литві та Латвії - вчать. Скриплять, піняться, погрожують карами путіна, але вчать.
Тому, не вони дебіли. А, ті, хто дозволяв та дозволяє їм не вчити.
Як чехи, що в Карлових Варах толерують їхню рекламу та вивіски. Так, як і українці, що чверть століття погоджувалися на ті крихти, які кидали їм баріни.
Але, це минає. На всьому постсовку, крім Білорусі.
В Казахстані щороку кількість російськомовних шкіл зменшується на півсотні. Діловедення давно перевели на казахську. Повертають латинку. Кількість людей, які визнавали російську рідною - зменшується. За двадцять років з 34 до 21 відсотка. Це найвища динаміка зникання російської в світі.
В Латвії - 41 та 30, в Естонії - 33 та 23, Україна - 34 та 24. Грузія - замість 6 - 1%.
І, лише в Білорусі суттєво зросла кількість людей з рідною російською. Це, певне, унікальний випадок, коли лінгвоцид відбувається не в підколоніальній, а формально незалежній державі. Майже 50% та 71%.
Можемо, хоч до хрипоти кричати в мовній дискусії, шукати контраргументи, чіплятися до форми сказаного, але лінія дуже проста, чітка та зрозуміла.
Україна або по ту сторону, що Казахстан, країни Балтії та Грузія, або по тій, що Білорусь.
Транзитні стани - тимчасові. Аби вони не затягувалися потрібні такі речі, як квоти на радіо чи вчорашнє рішення Київради.
І, повірте, прийде час, коли не Скрипка буде говорити про дебілів, а "думаєш, я - дебіл, не зможу вивчити державну мову"?
