Тепер коли емоції трошки вляглися і голова більш-менш просвітліла – саме час написати враження про пологовий… На жаль, порівняти мені немає з чим, тому враження будуть суб’єктивні і базуються виключно на моєму уявленні як воно мало бути, а ще більше - чого б бути не мало... Після осіннього кіпішу з ставленням до породіль, умовами, тренінгами і т.д. – йшла я в пологовий в рожевих окулярах. Вони правда, зразу і злетіли тільки я потрапила в патологію. Добігав 41 тиждень моєї вагітності, прогнозована вага малечі 4350 (той дивовижний момент, коли УЗД було точне як ніколи – родилися ми 4400), через певні фізіологічні процеси стає зрозуміло, що родити сама я не зможу, але завпатологією не дозволяє кесерити бо… «немає крайньої потреби, і поки-що з дитиною все нормально». Звісно в мене істерика і я не розумію чому не можна зробити все планово, а не чекати авралу. До того ж все це робиться демонстративно, по хамськи, з криками і тд. До речі, хамство завідуючого патології відчула певне кожна друга породілля, яка лежала в цей час. Більш неадекватної людини я напевне в житті не зустрічала. Здоровий мужик, який очевидно має купу комплексів, які зриває на найбільш незахищених – вагітних.
Окремо зупинюся на «благодійних внесках» патології. Для прикладу забір крові з вени – спершу купи пробірки і тд загальною вартістю близько 30-40 грн, далі дай внесок 40 грн за вену і 20 за пальчик. Так для порівняння в Сінево кров з вени вартувала 80 грн, а тут здавалося б державна лікарня… Словом, вся патологія – не помажеш – не поїдеш, єдине за що не брали грошей – аналіз сечі…
Окремо згадаю персонал, який чергував з 28 на 29 квітня. У сусідки по палаті з вечора почалися перейми. Інтервал 1хв через 5. При цьому десь після опівночі до переймів додалася рвота… Звісно ми погнали до чергового лікаря. З купою «нєгодованій» лікарка таки соєзволітла прийти і сказала пити Плосківську, бо то напевне отруєння. Отак з отруєнням ми боролися до 6 ранку, коли сусідці стало вже зовсім зле і я знову погнала за лікаркою. І о диво – відкриття три пальці і рвота нонстоп. Тут нарешті зрозуміли, що то не отруєння і почався кіпіш… На щастя, сусідка родила файнесеньку дівчинку, але то дійсно на щастя.
Так от, правдами-неправдами мені таки призначили кесарів. І як виявилося, тут пригоди тільки почалися… Вечір перед операцією я забігла провідати сусідку по палаті, яку кесерили день перед тим. І тут я дізнаюся, що діток після операції віддають мамам лише на третій день, про грудне вигодовування відразу тут навіть не чули, уже не кажучи про викладання дитинки після розтину на груди мамі чи родичам…
Якщо з останнім я ще могла змиритися, то перші два пункти мене зовсім не влаштовували. Весь вечір я обривала телефони знайомих лікарів і Anna Sokolenko з Львівська група підтримки ГВ (за що їй ВЕЛИКА ДЯКА), які провели мені детальний інструктаж, поскидали скани протоколів МОЗ та Європротоколів, де чорним по білому писало, що дитина має бути з мамою і тд.
Тільки я відкрила очі після наркозу, почала вимагати принести дитину. На щастя персоналу, вимагати в той момент я могла тільки пошепки. Мою красотульку таки принесли – показали, і зібралися забирати назад. Це явно не входило в мої плани. Після словесної перепалки я таки приклала дитину до грудей і поки-що мені дозволили її лишити. Та згодом розгорнулися справжні баталії:
- Ми заберемо дитину і принесемо вранці
- Дитина буде зі мною
- У нас це заборонено
- Згідно протоколу МОЗ кесарів прирівнюється до звичайних пологів і дитина має бути з мамою відразу якщо немає застережень
- Що ви тут всякі протоколи розказуєте, в мене досвід, а то понаписують усякого. Ви не зможете встати до неї, взяти на руки, змінити памперс…
- Тоді хай зі мною лишається на ніч мама
- Це заборонено, в 19.00 відвідувачі мають вийти
- Ок, тоді тут має бути персонал, який допоможе мені. Подасть дитину, переодягне памперс
- ЩО ви собі думаєте, ми до вас бігати не будемо, ви навіть не дзвоніть на ті кнопки, ми будемо спати…
І тут у мене прорізався і голос і наркоз остаточно пройшов! Пообіцявши, що спати вони не будуть уже до кінця життя, я пригрозила зателефонувати на гарячу лінію. Уже за кілька хвилин в палаті був черговий лікар і половина персоналу і всі такі добрі і нащо зразу гаряча лінія. Словом, малеча таки лишилася зі мною і щогодини хтось заходив і питав чи все у нас добре.
Окремо про грудне вигодовування. Ніхто взагалі не показав як прикладати дитину і що робити, як коршуни бігали за моєю мамою і вимагали купити пляшечку. В перші секунди якось тицьнули малечі цицьку з того і виходила як їй запхати її до рота. Пляшку ми таки купили але на 4 день і суміш моя обжорка їла тільки три дні і то після двох циць.
А от консультант по гв прийшов на 5(!) день… Вона дійсно надала купу корисної інформації, яку ми вже на той час вичитали в інтернеті і вже на повну годували діток грудьми.
Ще окремо зупинюся на догляді за дітьми в дитячому боксі. Малечу сусідки по палаті забрали під лампу. Вона цідила молочко і носила годувати. Одного разу зайшла і побачила, що соска направлена дитині в око, а попередня порція молока просто витекла під дитину. На зауваження почула лише, що в них купа дітей і вони не встигають і зрештою з очком же нічого не сталося… Пусті пляшки кладуть дітям щоб вони смоктали соски і не кричали. В інтернеті ж вичитали що діткам під лампами мають одягати спеціальні окуляри. Поки про це не спитали на пряму, очі діткам закривали обрізаним шматком памперса, а спеціальні окуляри дають «лише за призначенням лікаря», яке з’являється відразу після папірчика в кишені.
Звісно, мені немає з чим порівняти, і хочеться вірити, що там уже щось змінилося… Але цих змін зовсім недостатньо… Вірю, що колись і у Львові почнуть народжувати в адекватних умовах з адекватним ставленням до породіль. А ще - читайте і вивчайте свої права, бо тільки так можна воювати з системою, байдужістю і халатністю!
P.S Спогади із пологового на вул. Рапопорта (ред.)
