У 1992-1993 роках Україна пережила приватизацію 70% державного майна. Через не вчасно прийняті закони, не розроблені належним чином механізми, певний ланцюжок дій Уряду нас банально пограбували. Відтоді у нас з'явилися олігархи, а наш державний устрій по факту є нічим іншим як олігархатом чи то олігархічним капіталізмом.
Я якраз читаю працю Ольги Яремків "Обкрадена Україна" і в мене якесь дежавю...
Ви розумієте, що в нас тоді вкрали більшість промислової власності, яка почала приносити дивіденди не всім нам, а обраному колу людей? Це обране коло людей ми знаємо, вони там нагорі 25 років. І ось тепер це обране коло планує у нас вкрасти єдине ще не вкрадене - сільськогосподарські землі.
Так, ви нічого не відчуєте через півроку після прийняття законопроекту 5535. Через півроку ви навіть забудете про це. А потім наша країна ще стрімкіше покотиться в економічну прірву, кожне поле за селом уже належатиме комусь, продукти харчування дорожчатимуть, оплата праці селянина зменшиться, маленькі фермерства зникнуть, їх місце займуть великі корпорації. Іноземні у тому числі. Щороку продукти харчування виростають в ціні. Я читала дослідження, що на 3-4%. Тобто родючі землі, поле у розпорядженні селянина - це стратегічний ресурс.
Вам не обов'язково бути фермерами, хліборобами. Вам обов'язково розуміти, що українська земля - це стратегічний ресурс, наш, нашого народу і майбутніх поколінь. Ви розумієте, що більшість істеблішменту ставиться до цієї країни споживацьки - витиснути як лимон, забрати сік і виїхати в Лондон чи Відень. Їхні діти вчаться не в Україні. Їхні рахунки не в українських банках. Але чомусь вони вирішують нашу долю.
Часто у своїх постах я ставлю риторичне запитання: "ви думаєте, вас це не стосується?" І по фідбеках бачу: так, саме так більшість з вас і думає. Цього разу поставлю інше риторичне запитання: вам не здається, що ми платимо за свою байдужість надто високу ціну?
