Уявімо собі пересічного британця, німця чи француза, який після перегляду футбольного матчу своєї команди раптом зацікавився Україною. «Що це за люди, які дали відсіч найнавіженішій армії світу? – подумає британець, заливаючи в себе чергову пінту пива»? «Великі герої», - ймовірно додасть про себе.
«Хто такі українці? Що за люди такі, які їдуть будувати оселі росіянам в той час, як вони знищують їхні домівки? Ниці і жалюгідні людиська», - резюмуватиме під келих бордо умовний француз.
Сумно, але обоє праві. Такі вже українці – нація Героїв і нація гнид.
На поверхню знову піднялося питання введення візового режиму з Росією. Після рейваху щодо заборони «запоребрикових» сайтів можна лише уявити собі який гвалт стоятиме в разі чого… Щодо мене особисто, то я проти існування будь-яких кордонів і будь-яких віз, що ускладнюють їх перетин. Я проти будь-яких замків на дверях і за завжди відчинені вікна, незалежно куди вони виходять – на схід чи на захід, на північ чи на південь. Але вважаю себе людиною прагматичною і тому, остерігаючись злодіїв, замикаю двері ключем. А часом наглухо закупорюю вікна, бо гидую гнусом, який може налетіти на світло мого дому.
Основний аргумент тих, хто сьогодні проти візового режиму з Московією, - виникнення проблем у наших заробітчан, бо, очевидно, що Росія відповість щонайменше аналогічно. Основний аргумент тих, хто за, - посилення безпеки держави, бо візовий режим дозволить якщо й не вирішити питання, то хоча б ефективніше пильнувати за різноманітною шваллю, котра лізе на нашу територію. Відповідні дискусії тривають і в суспільстві.
Отож, що важливіше: вирішення матеріальної проблеми заробітчан чи безпека держави? Я б ще додав, що принциповіше: відсутність гідності у людей, котрі НИНІ їдуть працювати у Росію, чи присутність гідності у держави, яка має реагувати на дії агресора? Не те, щоб мені наплювати на людей і їхнє матеріальне становище, але в голові не вкладається: як можна їхати працювати в Росію і більше того - робити державу і тих українців, котрі мають гідність від цього утримуватися, заручниками свого заробітчанства. Якщо ти вже настільки нездаль, що не можеш собі знайти роботи на будові хоча б у Польщі, то світова економіка не згине, якщо витратиш свій час на оформлення робочої візи до матушкі-расєї. Ну а, стоячи в черзі під російським консульством, можеш поспівати бандерівських пісень і порозмислювати над звитягами героїв минувшини і сьогодення.
Я - за візовий режим. Категорично. Свідомий, що лише його введенням війну не виграти і Кремль не зруйнувати. Але чим далі ми нині відштовхнемсчя від Московії, тим легше буде жити і, не приведи Госполь, воювати нашим дітям. І звиняйте, добродії заробітчани, котрі не мають гідності. Якби то делікатніше висловитися... балалайку вам у гузницю.
