«… Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк 2,12). Преосвященні владики, доброчесні отці, преподобні ченці та черниці, достойні брати і сестри, Різдво Ісуса Христа було сповите глибокою таємницею, волею Небесного Отця та великою загадкою для людей, бо трудно збагнути людям народження вічного Бога як людини і через людину.
Ось якими словами описано народження Богородиці: «… чудесна велич твого народження, Богоневісто, яке проповідували всі пророки; все воно преславне: і зачаття, і різдво, Всехвальна, незрозуміле і несказанне…» (Молитвослов Рим 1990, Торонто, богород., стр. 210). Пресвята Марія зі святим Йосифом, ідучи на перепис населення у Вифлеєм, опинилися в трудній ситуації. Не могли знайти місця, щоби Марія спокійно народила дитя, бо якраз Їй тоді прийшов час родити. У містечку та околиці тривала метушня, прибуло багато людей на перепис з різних сторін, будинки та хатини були переповнені людьми – близькими, знайомими та прибульцями. Йосиф із Марією пробували випросити якесь місце в оселі, але ніхто не погоджувався їх прийняти, бо ці особи були занадто скромними та слухняними, чутливими на заперечливі відповіді господарів. Святі обійшли немало хатин, але даремно; подалися на окраїну містечка й приглянули місце стійла для худобини. Їм здалося, що це – якраз найбільш придатне місце для того, щоби тут родити Боголюдину. Жодного невдоволення чи нарікання на мешканців Вифлеєму не огласили уста святого Йосифа, а тим більше – Марії. Вона з допомогою святого Йосифа та за присутності великої сили ангелів повила немовлятко: народився Син, Спаситель світу, якого так дуже століттями бажали побачити вірні Богові люди. Ці двоє святих осіб не могли натішитися цим святим дитям, якому Йосиф, за велінням ангела, надав ім’я «Ісус».
Недалеко знаходилися пастухи, до яких виразно звернувся ангел Господній: «…Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк 2,11). І пастухи відразу, почувши слова ангела, подалися ближче до Вифлеєму, де знайшли у яслах сповите дитя, Марію з Йосифом, і поділилися тим, що їм повідав ангел. Посланець Господній виразно сказав, що народиться Христос Господь. А пастухи, мабуть, більше звертали увагу на народжене дитя; побачили це немовля, але не були готові побачити Бога! І за життя Ісуса Христа на землі, навіть коли Він оздоровляв хворих, виганяв бісів, воскрешав померлих, – Його не признавали за Бога. Раз Ісус сказав до Филипа: «… Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? … Тож віруйте мені, що я в Отці, й Отець у мені» (Ів 14,9-11) Люди, навіть апостоли, мали трудність прийняти Ісуса Христа як Бога! Ісуса легше було прийняти як пророка, чудотворця та Божу людину, але назвати Його Богом більшість мали велику проблему.
Ісус прибув із неба до людей як маленьке ніжне дитятко, яке нікому не загрожувало – навіть цареві Іродові, що розшукував Христа, щоби вбити Його. Йосиф, попереджений Господнім ангелом у сні, забрав дитя й Марію і вирушив вночі у Єгипет; втікали від Ірода, який послав військових вбивати недавно народжених хлопчиків (пор. Мт 2,14). Ісус від свого народження до смерті на хресті весь час зростав у складних умовах життя. Небесний Отець міг захистити Христа, але Син Божий був залишений у руках людей, Марії та Йосифа, які рятували Його життя. Життя кожної людини складне; життя кожної людини відноситься до Бога та пов’язане з Ним. Яке відношення людини ХХІ століття до Бога? Народження Ісуса Христа широко та знано святкують усі народи світу, проте кого бачать люди в народженому Ісусі – Бога чи просте немовля?
У час Різдва задумаймося: а як ми ставимося до народженого дві тисячі років тому немовляти – Сотворителя світу, мого Спасителя, правдивого Бога, Боголюдини, того, «хто буде судити живих та мертвих, а Його Царству не буде кінця»?
Ми, люди, що вірують у Бога, від щирого серця та з глибини душі визнаємо за правду слова небесного ангела: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк 2,11).
Як вифлеємські пастухи, що віднайшли в яслах живого Бога, так і ми сьогодні стоїмо перед Божим обличчям, сповнюючись Його миром. Народження Христа в чудесний спосіб запевнює кожному з нас Його присутність серед випробувань і викликів нашого життя. Його народження – це знак надії серед лихоліть війни, недуги, страждань та сумнівів. Відкриймо свої серця на Його надію, вірмо у Його любов, бо з неї Він сам прийшов у світ, аби нам дарувати спасіння!
Дорогі брати і сестри, впродовж усього прийдешнього року Церква особливо вшановуватиме пам’ять великого Патріарха нашого нескореного народу – Йосифа Сліпого.
У своєму першому різдвяному посланні від 7 січня 1945 року Митрополит Йосиф зазначав: «Не вибрав собі Христос дороги встеленої рожами, не шукав собі вигід, не вибирав, що приємніше, але провадив важке життя. Тим вказав Він нам, що це найпевніший шлях до небесного щастя».
Слова Патріарха, сказані в той час, є актуальними сьогодні і для кожного з нас, які перебуваємо у вирі сучасних викликів: війни, пандемії, зневіри та розчарування.
Сьогодні прошу вас: нехай ці слова Йосифа Сліпого стануть для нас дороговказом на весь прийдешній рік, а слова святого Божого ангела долинуть у кожне серце вірного люду: дітей і дорослих, хворих та здорових, тих, хто в окопах, на сторожі держави, хто у лікарнях, далеко від рідних домівок та у в’язницях перебувають! Для всіх – Христос раждається! Усі славімо Його!
