Досить довго ми з друзями-активістами намагаємося уникати безглуздих скандалів, у які нас наполегливо намагається втягти одна скандальна дитяча письменниця.
Ні у своїх дописах, ні у ЗМІ я, здається, досі навіть не згадував її. Якби ми спростовували усю брехню, яку ця особа продукує про мовні ініціятиви та про нас, на це йшов би весь наш час, а в нас є справи значно важливіші. Бачу, як навіювані люди беззастережно вірять у цю безсоромну брехню і впадають у паніку, сварять і кленуть нас у коментарях. Бачу, як від зухвальства й надміру брехні починають хитатися навіть люди, котрі здавалися адекватними й точно знають про нашу діяльність на користь мови та України. Що поробиш – людина слабка. Дійшлося до того, що нас звинувачено в «заниженні» квот на радіо й навіть на телебаченні :) Не збираюся щось доводити провокаторам та їхнім фанатам, але познайомлю з деякими обставинами тих, хто хоче знати правду.
Коли ми з друзями боролися за закон про збільшення частки українських пісень на радіо, «місіс Безкомпромісність» також усю свою критику спрямовувала не на радіомагнатів та депутатів, які всіляко гальмували й псували цей закон, а на громадських активістів, які буцімто просувають «маленькі квоти». Навіть одного разу прийшла на засідання робочої групи, щоб показати нам, як треба захищати мову. У той день радійники висунули неприйнятні вимоги, які знівелювали б закон, і ми категорично на них не погодилися. Аж тут «місіс Безкомпромісність», замість проявити свою твердість, накинулася на нас, мовляв, «відкиньте свої амбіції, треба домовлятися». Та ми не поступилися. Відтак, на противагу громадському в Раді з’явився «альтернативний» законопроєкт. Він містив купу винятків для радіостанцій різних форматів і фактично зменшував українську пісенну «квоту» до 10%. Крім того, проєкт передбачав таку «нечувану щедрість»: аж половина від половини непісенного контенту на радіо мала бути українською мовою. Як тепер пише «місіс Безкомпромісність», ми мали об’єднати свій громадський проєкт з «альтернативним» і домовлятися про щось. На щастя, попри таку «допомогу» нам зрештою вдалося домогтися ухвалення майже незіпсутого закону з ледь не найбільшими пісенними «квотами» в Европі. До речі, людям, які вважають приниженням «квоти на українську мову», варто б почитати закон – слово квоти там узагалі не вживається.
Це лише один епізод. А далі були й продовжуються спроби письменниці «покращити» до абсурду законопроєкт про освіту, а передусім громадський законопроєкт про державну мову. Щоб дискредитувати #ЗаконПроМову5670(д), ця особа висмоктує з пальця якісь його «приховані міни», приписує нам те, чого ми ніколи не казали й не могли казати. Зокрема, буцімто ми пояснювали «заниження» квот турботою про права ненавидних їй меншин, хоча права меншин до того закону взагалі не мають стосунку. Та що казати – навіть про місце та обставини мого з нею знайомства письменниця навіщось пише неправду.
Почасти це можна було б списати на невігластво чи неадекватність, якби не постійна нахабна брехня та систематичність і скоординованість дій. Та й не вірю я в аж таку неадекватність колишньої помічниці трьох нардепів.
Мене запитували, чому я вважаю Ларису Ніцой провокаторкою – і я лише почав відповідати.
