Побачила вчора у фейсбуці кілька репостів отакого тексту: "Допомагаєш — мовчи, і роби це тихенько без пафосу" і ремарки на кштал: "Безліч людей допомагають і не виставляють жодного фото... повага їм".
Насамперед питання: "Тобто тим, хто помагає, але виставляє фото, поваги нема".
Тепер по суті
По-перше, фото — це звіт, щоб люди бачили
, куди пішли їхні гроші! Але ні військових, ні частини, куди ми привозимо допомогу, фоткати, як правило, не можна. Тому ми фоткаємось з тими речима самі.
Чому не фоткаємо просто речі?
Інколи робимо і так, коли є хвилька їх викласти. Але зачасту допомога вивантажується нашвидкоруч, тут же перезавантажується комусь за запитом, тож й фоткаємось на бігу при загрузці. І летимо на місце призначення. Паралельно розриваються телефони від дзвінків і голова від болі.
Тепер розповім з особистого досвіду, що сталося після того, як я запостила свої фото з волонтерства.
Це побачили мої друзі з фейсбуку і лише за добу:
- одні попросили їх скерувати теж кудись для волонтерства, і вони вже активно допомагають
- інші долучилися до збору коштів і необхідних речей та привезли до нашого штабу
- ще інші питали поради, де можна дістати те і те
- фейсбучні друзі-волонтери також писали запитання щодо того, де і що беремо та ділилися власним досвідом. Ми обмінялися контактами і допомагаємо один одному й надалі роздобути щось
- були ще такі, які побачили мої дописи, і зверталися за допомогою для друзів-біженців з інших міст і ми допомагали;
- а ще мої фейсбучні колеги запропонували у розпорядження мого штабу фуру і водія, послуги психолога і медика. І навіть масажиста.
Це лише за добу. І якщо коротко. Було більше.
Тепер ще один момент. Зараз я схожа на болотяну кікімору.
Ай...будемо чесні, кікімора зараз все ж гарніша. І виставляючи деякі свої фото, я ледь не плачу, бо хто ж хоче виставляти себе страховиськом. Але сфоткати, наприклад, з броніком встигли лише мене з подругою, тому довелося дати. Я додам це фото у допис, просто подивіться на мене красотулю
Чула я й таку думку: не тре давати фотозвіт, а лише одне фото і текст того, що зробили і закупили. Частково думка слушна і її висловила людина, яку я дуже поважаю і люблю. Але...
Наприклад, я (так як і більша кількість людей зараз) взагалі не встигаю нічого читати. Тому мені краще, коли волонтери виставляють багато фото. Перегорну всі фото за хв і розумію: ага, у них є ліки, продукти, каски і т.д. А на текст і часу пішло б більше, і могла б у поспіху прогавити щось важливе, перестрибуючи слова і абзаци.
Чому фото інколи багато. Бо за день, якщо все ок, намагаємося закрити якнайбільше запитів. Кожна локація чи запит тому - фото для звітності.
Ще важливий момент. Так приємно бачити у стрічці в фейсбуці не лише новини про війну, але й фото своїх друзів. І бачити, що вони тримають хвіст пістолетом у такий важкий час, ще й активнічають.
Та й самій, коли вечором хочеться ревіти від втоми, тривожності та новин, так приємно зайти, побачити ваші вподобайки та добрі коментарі. Інколи читала і плакала, бо знала, що ви у мене є — такі рідні, добрі і щирі.
Тому, люди мої дорогі, давайте поважати кожного, хто робить зараз щось для перемоги України. А як вони це роблять — публічно чи не публічно —це їхнє особисте право, і перш, ніж засуджувати, певно, варто вислухати їхні аргументи, чому вони вдаються до публічності.
Та й хіба варто зараз чубитися у такий важкий час?
На фото наша волонтерська команда. Що попіаритись захотіли, мої улюблені негідники?
