Приймати в час війни закон, який розколює суспільство і дестабілізує громади — це справжня трагедія.
Щоранку, йдучи на роботу у Львові, бачу закутані у скловату, спеціальну фольгу та цинк скульптури. Обкладені мішками з піском, вони є нагадуванням про війну і про те, що в часи збройної агресії ми мусимо зберегти цінну для нас культурну та історичну пам’ять. Уся площа Ринок є історичною пам’яткою. Ба більше, увесь Старий Львів — центр міста є надбанням української архітектури.
На Різдво я відвідав наших захисників на фронті. Повертаючись, минаю деокуповані села та містечка. Вони понівечені росіянами, але чи можемо ми бути певними, що людська недбалість не приведе до такого ж.
Адже у новому законі 5655 про містобудування, ухвалений ВР, немає жодного запобіжника від тотального знищення історичних архітектурних пам’яток. Він абсолютно ігнорує чинний Закон про охорону культурної спадщини, ба більше — суперечить йому.
Для його авторів місцевої влади не існує. Хоча завжди містобудування було прерогативою місцевого самоврядування. Будь-яке будівництво не є абстрактним, воно здійснюється у конкретній громаді, у конкретному місці, впливає на певне коло людей та творить соціокультурний простір.
Згори, за кілька десятків, а то й сотень кілометрів точно не видно краще, як правильно збудувати. Чи роблять помилки на місцях? Звісно. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але громада завжди скаже місцевій владі про це. Чи поїде вона з кожною неприйнятною забудовою до столиці? Сумнівно. І на це точно розраховують несумлінні забудовники.
У містобудівній антиреформі багато «перлів». Але наведу лише один приклад: новим законом містам заборонено під час видачі вихідних даних на будівництво отримувати не те, що містобудівний розрахунок, а будь-які графічні матеріали. Законодавчо заборонено! Тобто рішення прийматимуться всліпу: ні мерам, ні громадам не дають навіть права знати, як виглядатиме майбутня забудова.
Документ мінімізує вплив громад на містобудування. Натомість формується дивний симбіоз, коли частина функцій передається приватним забудовникам, решта — максимально централізується.
На сьогодні в спільноті місцевого самоврядування є одностайна позиція та категоричне несприйняття цього закону. До моменту його прийняття Асоціація міст України, Спілка архітекторів та мери міст зверталися до Верховної Ради із зауваженнями та пропозиціями з доопрацювання проекту. Нас просто проігнорували, що є, як мінімум, неповагою до очолюваних нами громад.
Це не критика заради критики. До закону 5655 є дуже багато аргументованих, фахових зауважень. А сам він у процесі створення став таким собі юридичним Франкенштейном. Його творці здивували усіх.
Депутати, з якими вдалося поспілкуватись, кажуть, що такого тиску давно не відчували. Виглядає так, що закон писався буквально під диктовку будівельних компаній.
Після його прийняття, менше ніж за добу електронна петиція на сайті президента із закликом накласти вето на цей закон набрала необхідні для її розгляду 25 тисяч підписів. Впевнений, якщо би не зупинили голосування, легко набралося б і 100 тисяч підтримки, оскільки рівень несприйняття закону в суспільстві просто неймовірний.
Переконаний, що в час війни проштовхувати закон, який розколює суспільство і протиставляє місцеву владу центральній — це диверсія. Зараз всі ми маємо бути єдині та працювати для однієї мети — перемоги над агресором.
У складні для країни воєнні часи місцеве самоврядування стало підтримкою центральній владі. І продовжує залишатися надійним партнером. Але партнерство — це коли чують усі сторони.
Я сподіваюсь, що президент проявить мудрість і не підпише цей закон. А відправить на публічне обговорення та доопрацювання разом з громадами, експертами, нардепами та представниками ЮНЕСКО. Сильні міста — сильна держава.
Джерело: НВ
