Багатьом із нас доводилося колись вживати фразу: «Ваша честь…». І далі – в кого який текст. І часом після звернення на язиці… якби оса вжалила.
Катастрофа правосуддя в Українській державі – тема заїжджена. Але не вирішена. Може б не повертався до неї, якби не ті «чотири з половиною роки», що, за рішенням пресловутого Печерського суду, має відсидіти трускавчанин Ігор Яворський – боєць Батальйону Кульчицького, реальний боєць.
Не схильний вважати, що участь у війні, навіть добра участь, навіть героїчна, має вважатися індульгенцією на всі потенційні гріхи. Боже, упаси. Але тут взагалі дивний випадок: де-факто справа базується на запізненні у військову частину на дві доби. Судили «дезертира», який чомусь неодноразово брав участь у бойових діях, пішовши на війну добровольцем.
Спілкувався з людьми, які трохи більше за мене знають ситуацію. Кажуть, що є нюанси, що хлопець, можливо, десь трохи і зглупив, але щоби звинувачувати добровольця у дезертирстві і садити на 4,5 роки… Це поза межами здорового глузду.
Автор цих рядків не є юристом. Я навіть не вмію розділяти поняття «буква закону» і «дух закону». Переконаний, що він – той закон – має бути однаковим для всіх. На жаль… Навіть не залазив у свої архівні файли із записами «дивних» рішень українських судів. Просто задав пошук «суддя вирішив…» От т кілька перших (цьогорічних) повідомлень, що з’явилися у гуглівському пошуковику.
29 січня, прес-служба Національного антикорупційного бюро повідомила, що Галицький районний суд міста Львова відмовив детективам НАБУ у клопотанні про арешт судді Солом’янського районного суду Києва Сергія Зінченка, затриманого «на гарячому» під час отримання хабара. Судді обрали підозрюваному запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Ухвалюючи рішення, суддя Галицького райсуду мотивував його публічним зверненням Вищої ради правосуддя. «Ситуація, що склалася, на думку НАБУ, cуперечить букві і духу судової реформи. Закликаємо компетентні органи та громадськість дати їй належну оцінку, аби унеможливити повторення подібних випадків в майбутньому», – заявили у Бюро.
23 лютого суддя Солом’янського районного суду Києва Тарас Оксюта 23 лютого відпустив фігурантку газової справи Онищенка Мар’яну Гречанюк під домашній арешт попри доводи прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про відсутність вільних засобів електронного контролю на території міста Києва та Київської області. Гречанюк була затримана у кримінальному провадженні за фактом розтрати газового конденсату та легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом. Це вже друга справа, у якій Гречанюк є підозрюваною. За кілька днів до цього Апеляційний суд м. Києва теж випустив Гречанюк під домашній арешт вже по газовій справі. Інший фігурант справи Онищенка Сергій Свіченко, який з літа минулого року перебував під домашнім арештом, в лютому цього рокувтік.
Ще одна історія. Полтавські копи розшукали та затримали фігуранта різанини, що сталася під час протистояння щодо скандальної забудови. Проте, суддя відпустив його під домашній арешт. Може нормально? Але хто цей чоловік? “Чоловіка, який завдав ножові поранення полтавським активістам, слідчі та оперативники доставили до Октябрського суду. Правоохоронці подали клопотання про тримання його під вартою в якості запобіжного заходу. Проте, суддя відхилив клопотання та обрав запобіжним заходом домашній арешт. Сподіваємось, що підозрюваний нікуди не втече та буде співпрацювати зі слідством”, - повідомляла прес-служба полтавської поліції. До речі, пораненими активістами були ветерани АТО.
Ну і ще один приклад «правосуддя»… Тут узагалі без слів. Апеляційний суд Києва офіційно пояснив рішення звільнити з-під варти підозрюваного у вбивствах на Майдані колишнього працівника спецпідрозділу "Беркут" Віталія Гончаренка невідповідністю рішення Печерського районного суду Києва чинному законодавству. Шостого квітня звільнили під особисте зобов’язання, а 14 квітня стало відомо, що Гончаренко та ще троє колишніх «беркутят» утекли до Росії. Двох із них, зокрема Гончаренка, підозрюють у вбивстві трьох майданівців 18 лютого 2014 у Кріпосному провулку, ще двох — у тому, що вони скинули з колонади на вулиці Грушевського 20 січня 2014 року двох мітингувальників.
Вже не кажу, скільки мажорів, на колесах чиїх машин смерті людей, гризуть нині не зонівську пайку, а плитку швейцарського шоколаду, - про це всі знають. Але ми з вами навіть близько не знаємо, як після перемоги Революції Гідності розглядають господарські справи, де крутяться божевільні гроші.
Питання не нові. Але не маємо права втомлюватися їх повторювати: «Як можна будувати нову державу зі старою системою судочинства»? «Нащо нам правоохоронні та антикорупційні органи, якщо їхню роботу може одним словом нівелювати будь-який зацікавлений суддя»? «Чому добровольців судять за дезертирство, а злочинцям дають шанс на втечу»?
