-15 за цельсієм залякало всю Україну. одні збираються не виходити з хати доки горівка і їда буде, другі риються в інтернеті за термобілизною. (ніби вона справді помічна...) слухайте, читаю всі ті поради та інструкції і мені реально лячно, як вижив без всіх тих благ?
бувало сидиш за різдвяним столом вже наїджений, відспівавши свою порцію колядок і розповівши дорослим клька віршиків про зайчика, ялинку, кожушок, і обмірковуєш стратегічні ходи на завтрашньому застіллі.
головне - сісти біля котроїсь з бабусь, краще між дорослими, яким ти реально пофіг. головне - не сідати біля мами або тата. бо вони могли по руках дати, коли перебираєш у кльоші солодке, вишукуючи вафлі, горішки, ніц(безе).
одні колядники прийшли, другі відспівали, третіх погостили, самі наспівалися і тут лунає команда: "йдемо до цьотки Зоньки!"
а до цьотки Зоньки - то чесних з 4 кеме, і половина з цього шляху попри ріку, де зимно пробиваю у тисячу разів сильніше, коли лише чуєш плюскіт води або дивишся на кригу. а вона до місячини ще і єхидно блищить.
і, що ви думаєте? всі кидалися до своїх смартів перевіряти температуру? чи може починали натягувати на себе термобілизну, яка ніби-то випускає вологу, але не випускає тепло? ага - помрійте. стрийко Ладзьо був нашим гідрометеоцентром!
точніше, він чхати хотів на всі метеоцентри. тим більше, що радіо він не довіряв. чувак просто підводився зза столу і, прищурившись, розглядав лиси на вікнах. а в тих візерунках таке правило - чим більший мороз тим промальовані дрібніші деталі.
якщо вікно лише вкривалося кригою, то стрийко просто казав "но! то вйо!". якщо малюночок красувався найдрібнішрими кривульками міг пробурчати "йой! тра кутатиси!". от вам і вся арифметика проти морозу.
застілля набридало (чи закінчувалося?) десь між 3-5 ночі. бабці нас, звичайно, завивали не менш ретелько, ніж шовкопряд своїх лялечок, але морозу то було по-барабану. бувало висунеш з шаліка ніс, ще і не вдихнув, як слід, а там вже все злиплося.
а тобі ще чимчикувати і чимчикувати. треба пару разів обігнати дорослих, перевірити кригу на ріці, кинути пару сніжок, спіймати ротом пару сніжинок, просто помружитися на зірки. і, йоли-пали, жодного разу не вмер! чесно! без смарту і термобілизни! без порад мудрої реклами, що тре пити, коли кашлянеш. а на пчихання взагалі абзац - окрім "будь здоровий" ніхто ні на що не розраховував.
а ще траплялося, що приходимо, жо цьотки Зоньки, а вона йде до пані Марисі. і ми ще півтора кілометра чимчикуємо з нею. от чесне слово, аж не зручно перед теперішніми панікерами, що я тоді вижив. мав би замерзнути. і міг би, бо морозу не бракувало.
пригпадую, як ми з вуйком Ільком пішли по воду, а він такий ошелешений кричить до дружини: "вода в криницє замерзла". думаєте вона зразу набирала 911? ага! "то чос сє вилупив?- артистично відповідала - йди до Марків - в них кирницє глибша."
тоді було тисячі унікальних способів замерзнути від морозу, але ми не мали коли... )
