У соцмережах виникла дискусія. Чергова пуста. Чергова спровокована. Чергова…
Сама Надя Савченко оприлюднила списки полонених. По обидва боки. І своїми глупими мізками розписала, як кого і на кого треба міняти.
Кожна порядна людина в тій ситуації не буде апелювати цифрами. Пуля-Надя, апелює десятками. Їй до одного місця: сорок на двісті чи двісті на сорок. Їй плювати, що за кожною «цифрою» стоїть чиясь доля. Чиєсь життя. Чиясь родина. Їй плювати, звідки ці «цифри», чи реальні вони. Наді не «в досуг» пояснити, звідки вона взяла ці дані. Надя не вважає за потрібне щось комусь пояснювати. Надя - «звєзда».
Хотів свої думки висловити Теодору Дяківу, партнеру Савченко по розкрутці її … не знаю чого… Поцікавився у чоловіка, за що загинули хлопці, йдучи колись на виручку одній політичній повії? Моя завжди простягнута панові Теодору рука виявилася забаненою у Фейсбуці.
Я би ніколи не апелював, але якось муляє. І тому мушу нагадати: коли пан Дяків із панною Савченко і з невоюючим отаманом війська козацького (такий молодий, а вже клоун) Мухачовим презентували у Львові свій рух (презентація якого, до речі, більше ніде не відбулася), усі паяци втікали від конкретних запитань. Звісно, нас, львівських журналістів, не цікавило, як Савченко толерує думки Дяківа. Львівських журналістів цікавили її думки щодо обміну полоненими. Надя штурхнула львівських журналістів. Їй це було не цікаво. Або не мала що сказати. Або не казали, що казати. У будь якому разі, утікачка не може стати месією.
Пане Дяків, ви у глузді? І все таки - питання до Вас: скільки вартує життя хлопців, котрі пішли виручати політичну повію? Воно вартує Вашої мрії про ідеальний суспільний лад?
