Різдво у Львові – це не тільки урочисті відправи у церквах, шопка біля Ратуші, Святвечір у родинному колі чи довга коляда по хатах друзів. Різдво – це ще й море туристів, більшість з яких – будьмо відвертими – містерії, приурочені народженню Божого Сина, розглядають через кавовий фус у кнайпі чи скло келиха з медовухою або наливкою.
Але нема на то ради. Така доля усіх міст, «відкритих для світу». І це нормально. Нормально хоча б тому, що скромний за мірками своєї території Львів у цьому сенсі нічим не відрізняється від праг, римів і парижів. Навряд чи тамтешніх мешканців туристи задовбали менше, ніж львів’ян. Але позитивів від навали гостей усе ж більше і зайве вкотре на них наголошувати.
І все ж час від часу виникає питання: чого шукають у нашому місті кияни і харків’яни, дніпряни і вінничани, щороку приїжджаючи сюди на Різдво, наче Львів біблійний Вимфлиєм, над яким ось-ось має зійти таємнича зірка, віщуючи народження Ісуса.
Нещодавно роздумував, чому саме моє місто стало неофіційною столицею святкування Різдва. Сьогодні все ж таки не початок 90-их і вертепною автентикою вже нікого не здивуєш. Ну а випити сотку-другу можна будь-де, не конче заради цього вкотре приїздити у Львів.
Я довго думав і надумав. Відповідь: ЛЮБОВ. У Львові дуже легко любиться. Нею просто таки просякнуті стіни давнього міста. Львів має безліч історій – романтичних, високих, трагічних, веселих – оповитих флером найвищого людського почуття.
Це історія італійського купця Флоренса Міккеліні, котрий, приїхавши у Львів 1594 року, закохався в доньку свого торгового партнера Пелагію. А коли вона захворіла на чуму, всупереч заборонам, не відходив від її ложа, заразився і померли вони майже одночасно.
Це історія вірменина Івашка з полькою Софією, яких за гріховне кохання засудили до страти. Закохані самі піднесли запалені смолоскипи до своїх просмолених одеж…
Це історія Анни Вільчківни та італійця Урбана Убельдіні, одна з небагатьох закінчилася хепі-ендом. Смертельно поранений італійським мачо конкурент на серце красуні перед останнім подихом простив свого вбивцю і закохана пара жила потім довго і щасливо.
Усіх історій кохання, освячених Львовом, не перелічити. Грот самогубців на Високому Замку – трагічний бік медалі. Знаменита балада львівських батярів про панну Францішку – її бурлескний реверс. Зрештою, чи не львівські панни на два тижні вкрали у Європи Казанову?...
Любов. Вона живе у камінних мурах старого міста. А часом виривається з їх полону, аби ширяти над захмелілими головами людей ХХІ століття, лоскочучи їхнє волосся аж до самих мізків. У великі і містичні дні Різдва, коли оголюються душі, саме вона, Любов, як наркотик, манить усіх, в чиїх чутливих серцях клекочуть мрії і почуття.
А Любов – це Бог…
