Бурик Зоряна, економічний експерт, голова комісії економічної політики громадської ради при ЛОДА: «Це і не дивно, зараз кількість промислових підприємств в регіоні налічує 2624 од. Але не завжди так було… У 2010 р. їх було 3215 од, а раніше – іще більше…»
Візьмемо до прикладу колишній обласний центр – Дрогобич, який є другим промисловим центром регіону після м. Львова.
Ще з далекого 11ст. місто сформувалось на сплетінні торгівельних перетинів, що проклали свій шлях через осередок видобування солі у ньому. Навіть дев»ять соляних мішечків на гербі міста говорять самі за себе. Саме з Дрогобича сіль постачалась на всю тариторію Київської Русі…
А так про Дрогобич пишуть сьогодні:
розвинутий природно-господарський комплекс, друге за промисловим потенціалом місто області. Промисловий потенціал міста формують такі основні галузі:
- машинобудування (45 %),
- нафтопереробка (37 %),
- харчова (7,5 %),
- будівельних матеріалів (1,2 %),
- легка (1 %), хімічна (0,7 %),
- поліграфічна (0,1 %).
Але по факту все зовсім не так…
Майже усі промислові заводи були закриті по причині нерентабельності. Станом на 2012 р. кількість мешканців колишнього обласного центру складала 102 142 осіб., а на 2017 р. лише до 80 000 осіб. Люди залишають свої сім’ї і вимушено шукають заробітку в недалекій Польщі, через брак робочих місць і неконкурентною з країною-сусідом заробітною платою.
Бюджет міста на 70% складається з міжбюджетних трансфертів, а це означає нездатність забезпечувати свої потреби.
Чому колись відоме промислове місто стало банкрутом?
Серед усіх задекларованих великих 11 промислових підприємств міста працює зовсім небагато, хоча їхній стан важко назвати діючим, бо, ті що залишились і ще працюють, то лише у 10%, ну максимум 15 % від власної потужності.
Решта припинили свою діяльність через банкрутство, або знаходяться на стадії близької до закриття…!!!
До прикладу, у складній ситуації є «Дрогобицький завод автомобільних кранів», «Дрогобицький долотний завод», ВАТ «Дрогобицьке швейне підприємство Зоря» та інші.
На великих промислових підприємствах міста систематично не виплачують заробітну плату. Станом на 1 січня 2016 р. ПАТ «Машинобудівний завод» мав боргів по заробітній платі 115,6 тис.грн.
Окрім того, ці підприємства враховуючи свої масштаби стають основними боржниками по земельному податку місту, а саме «Дрогобицький завод автомобільних кранів» боргує 32,7% даного податку, «Дрогобицький машинобудівний завод» 26,9%, «Дрогобицький долотний завод» 15,3%. Періодично така заборгованість списується, що наносить непоправні збитки місту та провокує нові і нові банкрутства.
Так до прикладу ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», його доля досі до кінця невідома незважаючи на результат судової тяганини. Завод є системним боржником по заробітній платі працівникам 7,0 млн.грн. у 2016р., а у 2017р. заборгованість заводу збільшилась до 23 млн.грн.
Заплутана історія і навколо ВАТ «Дрогобицького долотного заводу», який до останнього часу був єдиним в Україні виробником бурових доліт для нафтогазовидобувної та гірничої галузей промисловості, які постачав вітчизняним підприємствам, а також на експорт, зараз перебуває на балансі у фірми, адреси якої не існує. На те, як у Дрогобича цуплять завод, у 2013 році звернула увагу Дрогобицька міліція. Проте невдовзі кримінальне провадження закрили. У травні 2014 року обласна прокуратура скасувала закриття цієї справи, але за рік справа знову не просунулася.
Також у 2013 р. на шпальтах дрогобицьких газет з’являється інформація такого характеру: «Молокозавод у Дрогобичі закрили через нерентабельність!» Складно уявити, як виробництво продовольчої продукції першої необхідності, на яку завжди є попит у людей, може бути нерентабельним !!! А раніше на ньому працювало 160 працівників.
Або : ще в далекому 2005 році: «Дрогобицька швейна фабрика» перейшла у руки спільного українсько-польсько-італійського підприємства ТзОВ «Лаура » (Хоча, відповідно до даних відкритих реєстрів підприємство зареєстровано у Львові у приватному будинку). Були великі надії, що інвестор відновить та модернізує виробництво, але насправді так нічого і не відбувається. Підприємство у занепаді, а «інвестор» так і не зумів відновити колишньої слави великій фабриці.
За інформацією сайту youcontrolстаном на 01.01.2018р. ТзОВ «Лаура» перебуває в стадії припинення діяльності.
Але найбільшим і найдавнішим центром слави міста був і залишається «Дрогобицький солевиварний завод». На жаль, його доля склалась не краще ніж у попередників. В страшному занепаді знаходяться будівлі заводу, обмаль працівників, які прагнуть всіма нерівними собі силами вберегти плід своєї багаторічної праці. Питання цього заводу спірне і невизначене.
Хоча більшість активістів схиляються до думки, що підприємство має бути збережене в руках держави, і приватизовувати підприємство – не варто. За словами теперішнього керівника, завод все ж потрібно передавати у приватну власність з точки зору вигоди для підприємства. Це думка не лише його : у 2016р. було внесено зміни до Постанови КМУ « Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках», де підприємство було внесено у «чорний список».
Чи дійсно державі так буде економічно вигідно?
Чи дотримуються інвестори взятих на себе зобов’язань ?
А головне : чи зможе після передачі у приватні руки держава гарантувати збереження цінності даного об’єкту та не перетворення його у готель чи новий житловий квартал ???
Так до прикладу відбулось на багатьох Львівських підприємствах : Львівський завод кінескопів, Виробниче об'єднання «Полярон», завод «Львівприлад», «Львівський завод автонавантажувачів» і славнозвісний «ЛАЗ».
Зі зникненням заводу – зникне і основний бренд міста Дрогобич!
Бурик Зоряна, економічний експерт, голова комісії економічної політики громадської ради при ЛОДА
Рибак Анастасія, голова комісії соціальної політики громадської ради при ЛОДА
