Восени в Україні зросла ціна газу для населення. Непопулярне рішення було ухвалене задля виконання міжнародних зобов’язань і продовження співпраці з фінансовими організаціями. Інший нюанс – подорожчання блакитного палива розв’язав руки деяким керівникам на місцях. Люди, від яких, власне, залежить остаточне формування тарифів, нарікають на ціну газу. Але чи справа лише у цьому?
«Ціна на газ для теплопостачальних організацій однакова»,- каже Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, - «Але коли ми дивимося на тарифи, то бачимо серйозну різницю щодо його вартості в різних регіонах. І тут є над чим замислитись».
Замислитися, власне, потрібно муніципалітетам. 98% текплокомуненерго належать органам місцевої влади. І саме у місцевих функціонерів є всі важелі та ресурси для зниження тарифів.
Як зробити тарифи нижчими?
Ціна палива, без сумнівів, є важливою. Але за використаний газ платять лише сім’ю, які користуються автономним опаленням. Ті домогосподарства, які під’єднані до централізованої системи опалення, платять за гігакалорії тепла. А вже її вартість з різних містах неоднакова і залежить від технологій, обліку та заходів енергозбереження.
Щодо питань впровадження енергоефективності та енергозбереження, то в Україні наразі реалізуються проекти Світового банку, ЄБРР й інших міжнародних фінансових організацій з модернізації комунальних підприємств. Масштабна модернізація котелень відбувається у Вінниці, Тернополі, Житомирі та Кам’янці-Подільському.
Допоможе зробити тепло дешевшим його ретельний облік.
«79% вструктурі витрат домогосподарств за спожиті житлово-комунальні послуги – це тепло», - наводить статистику заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Едуард Кругляк, – «Суттєво зменшити нарахування можливо за рахунок встановлення 100-відсоткового обліку теплової енергії, і ця вимога прописана в Законі України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Наразі ж рівень встановлення лічильників теплової енергії по країні на рівні 80%.
Третій кит, на якому повинна триматися оптимізація тарифів – то технологія виробництва та транспортування тепла. І тут ситуація критична. Із 20 тис. км. тепломереж, які зараз функціонують в Україні, близько 7 тис. км. – в аварійному стані. Тоді як минулоріч місцеві муніципалітети відремонтували… лише 240 км.
Місцевій владі бракує грошей?
Навряд. Реформа децентралізації суттєво збільшила доходи місцевих бюджетів. Але крім того Уряд для підготовки регіонів до опалювального сезону 2018/2019 виділив солідну суму 12,5 млрд. грн. За ці гроші органи місцевого самоврядування повинні були відновлювати системи водопостачання, лагодити тепломережі і працювати над енергоефективністю. Однак у деяких регіонах вирішили, що є важливіші витрати. Відтак на задекларовані спочатку цілі витратили менше четвертини запланованих коштів – 3 млрд. грн.
Чому так стається – здогадатися неважко. Ремонт котелень, а тим паче труб, закопаних глибоко під землею – не достатньо помітні об’єкти для піару перед виборцями. Відтак у погоні за дешевою славою місцеві керівники часто-густо боляче б’ють по кишенях споживачів.
Тому сьогоднішня позиція Кабінету міністрів непохитна – міські голови повинні подати чіткий план модернізації та розвитку житлово-комунального господарства на 2019-2020 роки. Володимир Гройсман наголошує – Уряд наполягатиме, аби більшість виділених Києвом коштів були про інвестовані регіонами саме в оптимізацію виробництва та поширення тепла. Адже від цього залежить і ціна тепла і гарячої води.
Наскільки дієвими можуть бути заходи муніципалітетів?
Для відповіді на це запитання варто порівняти вартість тепла в різних українських містах. Якщо в містах з найдешевших теплом платити за одну гігакалорію доводиться трохи більше 1200 грн. (скажімо, 1229 грн. в Одесі чи 1249 грн. у Тернополі), то тарифи в містах-аутсайдерах уперто прямують до двох тисяч за гігакалорію (Луцьк – 1847 грн., Кропивницький – 1852 грн.). Тобто недолуге господарювання може підвищити вартість тепла в півтори рази.
У Львові тепло востаннє подорожчало на Новий рік – на 17% - і тепер коштує 1338 грн/гКал. Це, порівняно з іншими регіонами, швидше низька ціна, ніж висока. Але в багатьох містах грітися дешевше – наприклад, у Києві чи Івано-Франківську.
А загалом по Україні близько 15% втрат у галузі теплопостачання відбувається на стадії виробництва та транспортування. Тобто 15% у платіжці середньостатистичного українця – то оплата за відсутність лічильники, застарілі котельні чи діряві труби. А ще – за бездіяльність муніципалітетів, які будучи власниками теплокомуненерго, не поспішають відновлювати інфраструктуру.
