Як виявляється, у Миколаївському районі Львівської області замало піску (при кількох діючих великих підприємствах з його видобутку), зате забагато історичних пам’яток. Саме так, напевно, вважають ті, хто погодив надання дозволу на геологрозвідку на землях села Дроговиж. Але не тільки це важливо – на цих ділянках розташований комплекс інженерно-фортифікаційних споруд часів Першої світової війни «Фортеця міста Миколаїв», занесений до реєстру історичних пам’яток місцевого значення Міністерством культури України, тому, розробляючи кар’єр, їх просто знищать та й робити це – протизаконно.
Моя земля – мої правила
У серпні 2018 року власники 12 земельних ділянок у селі Дроговиж Миколаївського району Львівської області (майже всі ділянки по 2 га та разом дорівнюють 23,4787 га) впродовж кількох днів продали їх чотирьом фізичним особам, які одразу після купівлі ввійшли, як засновники, до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «Західінвест-партнери».
Варто зазначити, що цільове призначення цих ділянок – ведення особистого селянського господарства. А ще важливішим є те, що на цій землі знаходяться об’єкти культурної спадщини, які числяться у Реєстрі історичних пам’яток місцевого значення (охоронний номер 2967-ЛВ), що занесені до державного реєстру України наказом МКУ від 17.05.2017 №430. Тому проведення тут будь-яких робіт повинно бути погоджене з органами охорони культурної спадщини. Адже, зрозуміло, що вони можуть суттєво нашкодити пам’яткам.
Отож, четверо приватних осіб, які спочатку викупили ділянки, а тоді утворили ТзОВ «Західінвест-партнери», отримали 23,4787 га землі, на якій розташований комплекс інженерно-фортифікаційних споруд «Фортеця міста Миколаїв» часів Першої світової війни – історична пам’ятка місцевого значення.
Паспорт пам’ятки історії
Як бачимо, комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв» занесений додержавного реєстру, проте паспорт вироблений тільки на один об’єкт Фортеці – командний пункт.
Паспортизація проводиться згідно Комплексної програми паспортизації пам’яток, її прийняла обласна влада. Однак гроші на цю програму виділяє районна рада. У бюджеті на цей рік, як і на попередні, таких видатків не передбачено, хоча розмови в районній раді про це велись. Та коштів не знайшли – не виключено, що навмисне!
Перша спроба паспортизації відбулася в 2015 році з ініціативи Міністерства культури України. Але грошей вистачило тільки на один елемент фортеці – командний пункт. Саме тому на весь комплекс є лише реєстраційний номер, а паспорт тільки на один об’єкт.
Власники звернулись в Київ з проханням надати дозвіл на розробку кар’єру на місці історичної пам’ятки
Фірма «Західінвест-Партнери» утворена 1 жовтня 2018, і вже 3 жовтня 2018 року директор цієї компанії Ігор Шиян надіслав Державній службі геології та надр України заяву на отримання дозволу на користування надрами без проведення аукціону з метою геологічного вивчення надр вищезгаданої ділянки терміном на три роки.
До заяви також додавалась пояснювальна записка, у якій директор ТзОВ чітко дав зрозуміти, що геологічну розвідку вони проводять з метою виявлення пісків, придатних для будівельних робіт.
Як зазначено в листі, добування піску є необхідним для забезпечення потреб місцевого населення та промислових підприємств Миколаївського району. Що вже виглядає не надто переконливим при діючих в межах трьох кілометрів двох великих підприємств з видобутку піску (ПАФ Дністер та ПАФ Промінь).
Тут же ж чорним по білому написано, що «роботи з геологічного вивчення та промислової розробки кар’єру виконуватимуться відповідно до робочих проектів…». Тобто, компанія чітко зазначила, що саме хоче робити на цих землях протягом наступних 24 років.
Крім цього, компанія надала каталог географічних координат кутових точок землі, яку вони вже назвали ділянка надр піску «Дроговизька».
Межі кар’єру співпали з розташуванням історичного комплексу «Фортеця міста Миколаїв»
Небайдужі до історичної спадщини жителі Миколаївського району нанесли ці точки на карту, і от що вийшло: географічні координати кутових точок ділянки надр піску «Дроговизька» співпали із місцем розташування комплексу інженерно-фортифікаційних споруд «Фортеця міста Миколаїв».
А це позначки комплексу інженерно-фортифікаційних споруд «Фортеця міста Миколаїв».
У Києві оперативно надали дозвіл
Відповідь не забарилась і вже 29 жовтня Державна служба геології та надр України надіслала лист Миколаївській районній раді та Дроговизькій сільській раді з проханням розглянути на найближчій сесії питання про надання погодження щодо отримання ТзОВ «Західінвест-парнери» дозволу на геологічне вивчення піску ділянки «Дроговизька».
Депутати району дали дозвіл, а голова сільради мовчки погодився
21 грудня на сесії Миколаївської районної ради виносилось питання про надання погодження щодо отримання ТзОВ «Західінвест-Партнери» дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення піску. У результаті розгляду, питання відправили на доопрацювання.
Важливим пунктом у листі Держгеонадр було врахування позиції сільської ради Дроговижа стосовно погодження надання дозволу. Адже, як з’ясувалось згодом, до Миколаївської районної ради лист надійшов, але до сільської ради Дроговижа, за словами сільського голови Ігоря Мельника, – ні. Відтак, він не надав у встановлений термін жодної відповіді на запит Державної служби геології та надр України і таким чином, згідно закону, висловив «мовчазну» згоду.
І вже 7 лютого 2019 року Миколаївська районна рада на сесії прийняла рішення №403 про надання дозволу ТзОВ «Західінвест-Партнери» на геологорозвідувальні роботи з метою вивчення піску на ділянці «Дроговизька».
Також райрада зобов’язала проведення таких робіт погодити із Дроговизькою сільською радою та власниками земельних ділянок (якими і є власники компанії), а контроль за виконанням рішення покласти на комісію районної ради з питань земельних відносин і використання природних ресурсів.
Від громади приховували рішення сесії, а коли оприлюднили – люди забили на сполох
Рішення Миколаївської районної ради від 7 лютого 2019 року опублікували на офіційному сайті значно пізніше, а саме 21 лютого 2019 року. Через це ніхто й не здогадувався, що історичну пам’ятку хочуть перетворити на кар’єр. Коли все ж розмістили його, то пішов розголос і реакція громади: істориків, краєзнавців, людей, які живуть в цій місцевості, і інших небайдужих жителів району.
Однією з перших на сполох забила Громадська рада при Миколаївській районній державній адміністрації. Вивчивши документи та розпитавши депутатів районної ради, виявилось, що на сесії це питання вирішувалось з грубими порушеннями.
Громадська рада при РДА 24 лютого 2019 року підготувала та надіслала звернення до ряду державних установ з проханням посилити контроль у розгляді цього питання. Бути фаховими і об’єктивними при перевірці та прийнятті рішень, які пов’язані із розпорядженням земель району й здійсненням на ній громадської діяльності.
Крім того, закликала їх ініціювати відомчі інспекції, створити за участю представників Громадської ради комісію перевірки земельних питань та скасувати незаконні рішення. Це звернення 25 лютого 2019 року було особисто передано голові ЛОДА Олегу Синютці.
Досі жодна з установ не дала відповіді.
Зокрема, у цьому зверненні йдеться про грубі порушення, що були допущені Миколаївською районною радою при прийнятті рішення №403 від 07 лютого 2019 року. Яке, незважаючи на це, підписав голова ради Тарас Зубрицький:
• сільський голова Ігор Мельник не провів ні громадських слухань, ні сесії сільської ради, і, попри це, вирішив погодитись на проведення геологорозвідувальних робіт;
• досі немає підписаного протоколу земельної комісії райради про погодження геологорозвідки;
• перед голосуванням голова земельної комісії Іван Лалак покинув сесію і не дав депутатам жодних пояснень про яку ділянку йдеться;
• депутатам роздали проект рішення лише безпосередньо перед голосуванням без карт;
• це питання також не отримало підтримки Президії районної ради.
Як наслідок, рішення на дозвіл геологрозвідки для ТзОВ «Західінвест-Партнери» на ділянці надр «Дроговизька» депутати районної ради прийняли.
Також у Громадській раді при Миколаївській районній державній адміністрації навели ще такі цікаві факти щодо кар’єру:
- земельна комісія Миколаївської районної ради не задала жодного питання власникам, зокрема, чому ділянки під ведення особистого селянського господарства, які в майбутньому можуть перейти під кар’єр, отримали назву – ділянка надр «Дроговизька». У пояснювальній записці, щодо подальшої діяльності ТзОВ «Західінвест-Партнери», зазначено про влаштування на ділянці «Дроговизька» кар’єру з глибиною розробки – 50 м;
- у додатках до заяви директор «Західінвест-парнери» Ігор Шиян надав матеріали про геологічне вивчення ділянки корисних копалин площею 23,7 га, що не відповідає загальній площі дванадцяти земельних ділянок – 23,4787 га;
- розробка кар’єру призведе до повної та безповоротної руйнації історичної пам’ятки «Фортеця міста Миколаїв» часів Першої світової війни, яка внесена до Реєстру історичних пам’яток місцевого значення, тому проведення будь-яких робіт, в тому числі і геологорозвідувальних повинно бути погоджене з органами охорони культурної спадщини Львівської ОДА та ОР;
- разом з цим, не було проведено жодних робіт з визначення рівня екологічної шкоди навколишньому середовищу. Справа в тому, що піски, які плануються розробляти є гідроакумулюючим шаром, який, в свою чергу, поповнює навколишні ґрунтові води. Його знищення призведе до незворотної шкоди місцевій екосистемі;
- не врахований і той факт, що розробка кар’єру буде відбуватися з використанням вибухової техніки та важкої спеціальної техніки, а він знаходяться у охоронній зоні газопроводу високого тиску, що може стати причиною техногенної катастрофи.
Громада об’єдналася проти кар’єру
Жителі мікрорайону Матецьке, що розташований на Миколаївській та Дроговизькій землі і знаходиться найближче до території, де хочуть розробляти кар’єр, написали звернення до голови Миколаївської райради Тараса Зубрицького. У ньому вони вимагали скликати позачергову сесію районної ради та скасувати її рішення від 7 лютого 2019 року щодо надання дозволу на геологрозвідку ТзОВ «Західінвест-Партнери».
Під заявою підписалось більше, як 200 жителів мікрорайону.
Люди змусили владу провести громадські слухання
Постфактум, на вимогу жителів, 26 лютого 2019 року голова Миколаївської районної ради Тарас Зубрицький, видав розпорядження голові сільської ради Дроговижа розглянути питання погодження отримання дозволу на геологрозвідку і повідомити про результати розгляду.
Після цього голова села Ігор Мельник видав розпорядження про проведення 5 березня 2019 року громадських слухань у Дроговижі.
Дроговижани однозначно сказали: НІ!
5 березня на громадських слуханнях усі присутні мешканці села висловились проти надання дозволу ТзОВ «Західінвест-Партнери» на геологорозвідку.
За результатом зборів, громада зобов’язала сільського голову Ігоря Мельника провести сесію сільської ради і відмовити цій фірмі у наданні погодження для проведення геологорозвідки на ділянці «Дроговизька».
За таке рішення проголосували усі присутні дроговижани. Утримався лише сільський голова.
7 березня 2019 року було зареєстровано в сільській раді та в Миколаївській районній раді рішення громадських слухань, які відбулися 5 березня в Дроговижі.
Однак дроговизький сільський голова Ігор Мельник не оголосив про дату проведення сесії сільської ради. Голова райради Тарас Зубрицький також не видав розпорядження про проведення чергової сесії райради, яка планувалася на 15 березня.
Таким чином керівники сільської та районної рад, можна припустити, всіляко затягують час, доки не набере чинності дозвіл Держгеонадра, виданий ТОВ «Західінвест-Партнери» на проведення геологорозвідки, про що йтиметься нижче.
Паспортизація
Також 7 березня зареєстровано та передано в приймальню голови Миколаївської райради звернення про першочергове виділення районною радою коштів на паспортизацію «Миколаївської Фортеці», як пам’ятки історії.
Звернення підписали 706 миколаївчан та дроговижан. Тепер слово за депутатами районної ради і їх головою на черговій сесії районної ради.
Процеси в Києві тривають паралельно та оперативно
Крім цього, виявився цікавим ще один факт: попри всі старання громади і доводи, що на цьому місці незаконно робити кар’єр, на сайті Держгеонадр ще від 21 лютого опублікований наказ щодо затвердження дозволу на користування надрами.
Слід відзначити, що цього ж дня (21 лютого 2019 року) опубліковано вже згадане рішення Миколаївської районної ради, не зважаючи на те, що сесія відбулась ще 7 лютого 2019 року.
Тобто рішення щодо долі цієї ділянки вже є і в ньому – це не земля, на якій розташована історична пам’ятка, а ділянка надр. А після публікування цього наказу в газеті «Урядовий кур’єр» це всього лиш справа часу, коли воно остаточно набере чинності.
Активісти продовжують боротися за збереження «Фортеці-Миколаїв»
Тим часом, 15 березня, на захист фортеці з трибуни Верховної Ради виступив народний депутат України Тарас Батенко з депутатським запитом до Держгеонадр, щодо незаконної видачі наказу на отримання дозволу на геологорозвідку ТОВ»Західінвест-Партнери».
А за день до того із зверненням на захист культурного спадку на брифінгу у стінах Верховної Ради виступив народний депутат України, кандидат у Президенти Віктор Кривенко.
Громада також не покладаючи рук продовжує робити все, щоб захистити «Фортецю м. Миколаїв».
Для її збереження уже проведено обстеження усіх об’єктів під керівництвом доктора історичних наук, професора Львівського національного університету Леонтія Войтовича.
За його результатами укладено відповідний акт, здійснено фотофіксацію, опис усіх об’єктів та нанесено їх на карту з прив’язкою до координат.
Ці документи, від імені науковців та активістів, передано і зареєстровано у відповідних департаментах Львівської ОДА, Міністерства культури та надіслано в ЗМІ.
Як зазначив у коментарі для журналістів керівник КП «Доля» при Львівській обласній раді Святослав Шеремета, у разі наявності на даній території зареєстрованої пам’ятки історії будь-які роботи, які призведуть до її пошкодження, або знищення – це кримінальний злочин.
Хто ж вони, власники компанії, яка пропонує зробити кар’єр на місці історичної пам’ятки
ТзОВ «Західінвест-парнери» володіють чотири особи: Ігор Шиян (він же ж і керівник), Іван Маркевич, Дмитро Нікітін та Павло Гузар. Усім належить по 25% власності.
Зареєстровано ТзОВ 1 жовтня 2018 у Києві за адресою вул. Голосіївська, буд. 7, офіс 2-2. Що цікаво, тут же ж зареєстровано ще 72 компанії.
25 лютого 2019 року адреса ТзОВ «Західінвест-парнери» змінилась, тепер компанія зареєстрована у Львівській області, Миколаївському районі, с. Дроговиж, вулиця Калнишевського, 51.
Із відкритих джерел бачимо, що за цією адресою зареєстрований один із власників компанії Павло Гузар.
Цікавим є і той факт, що дружина Павла Гузара – Оксана станом на 2017 рік працювала у Миколаївському районному відділі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, тобто установі, яка займається земельними справами.
Крім цього, вона ж, разом з Ігорем Шияном (який є керівником ТзОВ «Західінвест-парнери»), є співвласниками ще однієї місцевої компанії «Миколаївська міжгосподарська шляхо-будівельна дільниця №38», яка також спеціалізується на видобувній діяльності.
Разом з тим же ж Ігорем Шияном Павло Гузар є власником компанії ТзОВ «Шляхи будівлі дороги», яке також спеціалізується на видобуванні піску, гравію, глини і коаліну. Правда, діяльність компанії зараз припинена. Зареєстрована за тією ж адресою, що й ТзОВ «Західінвест-партнери», тобто за місцем прописки Павла Гузара.
Також Павло Гузар разом з ще одним співвласником ТзОВ «Західінвест-партнери» Іваном Маркевичем є партнерами у ГО «Солідарність».
Ігор Шиян має за плечима п’ять організацій. Усі вони зареєстровані у Миколаївському районі Львівської області.
Якщо Павло Гузар, Ігор Шиян та Іван Маркевич є місцевими та до певної міри пов’язані між собою, то їх четвертий партнер виглядає зовсім чужим. Дмитро Нікітін має київську реєстрацію та є власником близько 30 фірм. І всі вони, окрім власне «Західінвест-парнетри», зареєстровані на Київщині.
Та найцікавішою особистістю у цій компанії є Іван Маркевич, який родом із м. Новий Розділ, Львівської області.
Саме він, можна припустити, має всі можливості лобіювати швидке та не зовсім легальне оформлення дозільної документації на розробку кар’єру.
Адже, як вдалося з’ясувати, людина, анкетні дані якої повнстю співпадають зі спввласником карєру, а саме Іван Петрович Маркевич пов’язаний з першим віце-прем’єр-міністром України Степаном Кубівим та народним депутатом Миколою Кадикалом.
Виглядає на те, що він є сватом (батьком чоловіка доньки) Степана Кубіва, тобто син Маркевича – Маркіян Іванович обружений з донькою Кубіва – Уляною Степанівною.
У декларації урядовця за 2015 рік внесано його донька – Кубів-Маркевич Уляна Степанівна.
Уляна та Маркіян зареєстровані у соцмережах, але особливої активності не проявляють або ж підчистили свої сторінки.
Та все ж в одному з розслідувань, яке стосувалось особистого життя Степана Кубіва, є скріни зі сторінки Уляни Кубів за 2015 рік, де зображені двоє дітей, яку один з їхніх друзів прокоментував: «Маленькі Уляна і Маркіян».
У цій же статті йдеться про те, що Уляна Кубів «вчилась і живе в Канаді»: «з 2005 по 2009 рік навчалась в University of Toronto – New College, на економічному факультеті».
«При цьому вона працювала у Торонто в одному із відомих кредитних союзів «Будучність», а вже в 2011 році стала однією зі співвласників V&U Very Unique Gifts, що тоді займався сувенірною продукцією… Згодом вона стала працівницею всесвітньо відомої компанії MEEST Corporation, що доставляє товари в будь-яку точку світу».
У соцмережах Маркіяна Маркевича зазначено місце проживання – Торонто, а в друзях Степан Кубів.
Також Уляна та Маркіян були членами однієї виборчої комісії у Торонто на позачергових виборах народних депутатів у 2007 році, що фактично співпадає з періодом навчання Уляни у Канаді. Зазначається, що вони є однолітками, 1986 р.н. і станом на 2007 рік вже мали вищу освіту.
Тобто, можна припустити, вони разом вчилися чи познайомились ще у Львові, виїхали продовжувати освіту у Канаді та одружились.
На сторінці Маркіяна Маркевича у соцмережі «Вконтакте» збереглося чимало їх спільних фото та фото дітей.
Після цього, імовірно, сват Кубіва почав паралельно брати участь у політичних проектах родича.
Спочатку, у 2012-14 роках, він був помічником на платній основі Степана Кубіва, як народного депутата від ВО «Батьківщина» у Верховній Раді 7 скликання.
Згодом, коли Кубів вдруге обирався до Парламенту від БПП «Солідарність», він знову стає його помічником у 2014-16 роках.
Далі, імовірно, у 2016 році, після переходу Степана Кубіва в уряд, Іван Маркевич стає помічником на платних засадах народного депутата від «Народного фронту» Миколи Кадикала.
Микола Кадикало та Іван Маркевич разом були помічниками Кубіва у 2012-14 роках. А Кадикало та Кубіва пов’язують між собою зв’язки ще з часів депутатства у Львівській обласній раді. Саме Кадикало змінив Кубіва на посаді керівника обласної організації «Фронту змін», коли Кубів став народним депутатом у 2012 році.
Зараз зять Кубіва Маркіян Маркевич є президентом компанії «Crossways MK Consulting Inc», що займається налагодженням бізнес-зв’язків між Україною та Канадою.
А Іван Маркевич, можна припустити, його батько та сват Степана Кубіва, займається видобувним бізнесом, разом зі своїми друзями на рідній Миколаївщині. Важко однозначно стверджувати, хто допомагає йому лобіювати розробку кар’єру – імовірний родич та давній політичний патрон Степан Кубів чи теперішній роботодавець – Микола Кадикало. Так чи інакше, але їх усіх пов’язують давні знайомства та спільна робота – то ж чому не допомогти близькій людині з власним бізнесом.
Аналізуючи інформацію можна дійти висновків:
Фірма зареєстрована за однією адресою зі ще десятком підприємств, що може означати, що вона має всі ознаки фіктивності;
Одним з його засновників є людина, на яку зареєстровано близько 30 фірм, що може означати, що він є професійним ліквідатором
Таким чином її завдання почати приватизацію, взяти на себе увесь імовірний негатив, виробити документацію, підтвердити рентабельність кар’єру, а згодом вигідно перепродати підприємство вже легальнішому власнику.
Довідка.
Історія комплексу інженерно-фортифікаційних споруд часів Першої світової війни «Фортеця міста Миколаїв»
У дослідженнях з історії Першої світової війни виділяються описи найбільш напружених боїв Галич-Львівської битви кінця серпня – початку вересня 1914 р., в якій вирішувалася доля всієї Галіційської кампанії. Серед цих описів незмінно присутні епізоди, пов’язані з «Фортецею Миколаїв», яка мала 23 польові укріплення, 8 батарей і гарнізон, який налічував 10 тисяч. «Фортеця Миколаїв» була останнім словом фортифікації початку ХХ ст. При її будівництві були застосовані найновіші, як для того періоду, досягнення інженерної та артилерійської техніки.
Зважаючи на вигідне розташування Миколаєва вздовж головного гостинця та наявність ідеальних для оборони природних умов, місто планувалося перетворити на потужний тет-де-пон, який би захищав залізничний і транспортний мости через Дністер. Спорудження укріплень розпочалося 1910 р., однак після розкриття планів фортеці російською розвідкою, Генеральний штаб відмовився від попередніх намірів: оборона по Дністру мала бути лише імітованою, наступ ворога планувалося стримати по лінії Карпати – Перемишль – Краків. Значна частина укріплень все ж була реалізована.
Основна лінія оборони – це кілька груп потерн, одна з яких містить сім окремих штолень поєднаних між собою проходами, які розташовані у розбіг один із одним, що зумовлено оборонними вимогами. Перед потернами знаходиться оточена валом основна артилерійська позиція, звідки планувалося ведення вогню із закритої позиції. Це мав бути головний вогневий удар, який би зупинив ворожий наступ на значній від фортеці відстані та наніс значних втрат; інші позиції були вторинні та розраховані на більш ближній бій. Від ворожого вогню гаубиці переховувалися у потернах, а контроль за веденням обстрілу контролювався з командного пункту, який був влаштований на західному відрозі гори Углерище та був поєднаний із основною позицією підземним кабелем телефонного зв’язку.
Командний пункт (КП), є невеликою бетонною надбудовою із спостережними бійницями на скельній основі. Тут знаходився нижній ярус КП, що складався із двох приміщень, де була невелика залога, яка тут же переховувалася від ворожого обстрілу. З його амбразур австрійський командир міг візуально контролювати дефіле (гірський прохід) біля г. Малявка, Миколаїв та мости через Дністер, та, найголовніше, керувати вогнем розташованої на тиловому скаті Тарандової гаубичної батареї. З місця розташування пункту чудово проглядається більша частина північної території Миколаєва, а сама дислокація КП була замаскована кущами глоду, що частково збереглися донині та відокремлена від основного узгір’я ровом-перекопом. З північного сходу на відстані (приблизно кілометр від пункту) підступи до нього охороняла артилерійська батарея, збережена сьогодні у вигляді острівця зелені.
Між КП і потернами пролягала прокладена ще у другій половині XIX ст. дорога на Львів, яка з обох сторін прострілювалася кулеметними гніздами та артилерією із закритих позицій. Частина другої лінії оборони сьогодні досить добре збережена на Стружевій горі. Тут збереглися два піхотно-артилерійські форти, які спорудили із використанням більш давніх укріплень.
Потерни основної лінії оборони, що їх надійно захищають з тилу форти Стружевої гори, розташовані обабіч осі позицій гаубиць на більш вищій відмітці та у візуальному зв’язку із командним пунктом. За рахунок свого розташування зазначені піхотно-артилерійські форти контролювали всі підступи до потерн із флангів, тилу та напільного боку за рахунок перехресного вогню, а, у випадку серйозної загрози, постачали підкріплення людськими ресурсами.
Під час військових дій Першої світової війни укріплення тет-де-пону були задіяні лише частково. 1914 р. російські війська несподівано обійшли укріплені позиції із практично незахищеного східного боку – важкий мортирний дивізіон з-під Стільська відкрив вогонь по Миколаєву. Під час відступу росіян 1915, р. орієнтована на північ «Фортеця Миколаїв» знову не зіграла ніякої ролі. У ході україно-польської війни 1919 р. частково задіяними були лише піхотно-артилерійські форти на Стружевій горі: тут знаходився підрозділ під командою четаря В. Пасічника, який прикривав відступ військ УГА до Збруча.
До наших часів укріплення фортеці Миколаїв 1910-х рр. дійшли у частково знищеному вигляді, а збережені фрагменти, серед яких потерни, командний пункт, артилерійські батареї та північний форт Стружевої гори є цінною пам’яткою військової історії та надбанням європейського фортифікаційного мистецтва.
