Скандальну історію, про яку йтиметься нижче, цілком справедливо можна назвати епічним економічним детективом, який триває протягом всієї історії Львова часів Незалежності.
…Час від часу у коридорах Ратуші воскресають ідеї щодо земельної ділянки за театром ім. Марії Заньковецької. Саме тої, де нині розташовано ринок «Добробут» і, як вважають багато «мешканців» Ратуші, свого часу де-факто було вкрадено у міста. Нещодавно своє слово про скандальний ринок висловив і близький із мером Садовим бізнесмен Григорій Козловський, котрий принагідно працює депутатом міської ради. Найбагатший раєць у притаманній йому безпосередній манері щиро обурився, доки, мовляв, таке непорозуміння, як ринок, бовванітиме у центрі Львова. Водночас зі стін будинку на Площі Ринок,1 доходить інформація про начебто наміри міського голови чи то пак зацікавлених осіб збудувати на місці «Добробуту» багаторівневий паркінг, вкрай необхідний центральній частині міста.
Утім не все так просто. Питання ділянки, на якій розташований ринок, «зависло» вже понад два десятка років. А вся скандальна історія довкола ласої місцини за театром то розпалюється, то загасає ось уже за четвертого мера. Шпіцер, Куйбіда, Буняк, Садовий – за каденції кожного з них це питання стояло на порядку денному. Інколи публічно, а частіше – кулуарно.
Автор не претендує на винесення юридичного вердикту у питанні, над яким десятиліттями схрещують шпаги-язики досвідчені юристи, і яке, судячи з натяків деяких причетних осіб, щедро посипано корупційними грішми. Те, що буде описано нижче, радше узагальнена спроба нагадати історію питання, аби, коли виникне черговий скандал у львівській господарці, кожен зміг зробити власний висновок.
… На дворі 1990 рік. На чолі міста – Василь Шпіцер. У Львові виникає ідея збудувати перший готель міжнародного класу. Про «мішленівські» зірки тоді мало хто чув, але амбіції були грандіозні. П’ять поверхів, 256 номерів, модерний паркінг, інфраструктура, як «у кращих домах Парижа». Ще далекі на той час від бізнесових реалій чиновники та журналісти хором співають дифірамби майбутньому архітектурно-туристичному диву. Тим більше, що це має бути перший проект такого масштабу за участю іноземного капіталу – будувати готель зголосилися самі австрійці!
Задля реалізації проекту того ж 1990 року було створено спільне українсько-австрійське ТзОВ «Галінвест», в якому Львівській міськраді належало 55%, а головному приватному інвестору – австрійській компанії ABVAlgemaineBauten-VertribsgezelszaftGmbH– 35%. Австрійці, представником яких в Україні був такий собі Валерій Холодило, взяли на себе зобов’язання фінансового і технічного забезпечення проекту. Місто ж входило у проект землею, а також мало розселити людей із трьох будинків, які заважали спорудженню готелю і підлягали знесенню. Заповідалося грандіозно!
На диво для тих часів, за справу взялися хвацько. Однак уже на початках робіт з’явилися перші сюрпризи – під час археологічних робіт копачі наштовхнулися на унікальні знахідки часів княжої доби, що, зрештою, з огляду на місце розташування ділянки було цілком прогнозовано. Тут же учасники «концесії» зметикували й на радість патріотам Львова оголосили, що відкопану частину давнього міста буде музеєфіковано і органічно «вплетено» у споруду готелю, чим останній стане ще привабливішим. Власне це було останньою позитивною новиною стосовно так і не зведеного суперготелю.
Далі почалися якісь непорозуміння між співзасновниками, внаслідок чого подальші роботи над зведенням готелю припинилися. Детальніше про причини такого «ступору» свого часу журналісти вже намагалися поцікавитися у тодішніх чиновників мерії, однак їх охоплювала дивна амнезія, що стосувалася саме цього питання. В епоху першої каденції Василя Куйбіди про готель потрохи почали забувати, а на вільному пляці почала поставати торговиця, як це було в часи Польщі чи періоду розквіту фарцовки у здихаючому СРСР.
Далі ж розпочалося те, що згодом називали найбільшою львівською аферою. Дивно, але не роблячи практично нічого, СП «Галінвест» примудрилося загнати себе у величезні борги. Отож, 1999 року було оголошено процедуру банкрутства. На той час Львівська міська рада в особі Департаменту економічної політики та ресурсів продовжувала володіти 55% підприємства. 10% належало ТзОВ «Галичина інвестиції». Натомість «австрійських» 35% уже належали компанії Ost-InvestundBauprojektmenegementGmbH, яка замінила попередню компанію у складі засновників, викупивши її частку боргу. Принаймні саме таку версію під час одного з чисельних судів у справі озвучив згаданий представник австрійців Валерій Холодило.
Станом на 1 квітня 1999 року борг непрацюючого підприємства склав 5,9 мільйонів гривень, що на той час було сумою вельми значною. Тоді ж місто робить пропозицію погасити заборгованість підприємства за умови, якщо дві комерційні структури передадуть йому свої частки. Всіх все начебто влаштовує, і міська влада береться погашати борги. На баланс «Галінвесту» міська рада передає готель «Україна» (на місці якого згодом постане «Укрексімбанк») та земельну ділянку по вулиці Таджицькій, 9.
Ален на той час уже запущено процедуру санації підприємства. Із незрозумілих, на перший погляд, причин головним сенатором підприємства суд визнає… Ost-Invest. Парадоксально, але головним кредитором «Галінвесту» визнано ту ж Ost-Invest. А представником обох структур – тобто і боржника і кредитора, виступив пан Холодило. Утім все це дивно власне тільки на перший погляд, якщо не враховувати тогочасних реалій Львівщини. Процедури, які здійснювалися над «Галінвестом» не могли відбуватися без роботи податкової, а хто очолював у ті часи львівську ДПІ відомо всім. Як і відомі методи, якими працювали «пташенята гнізда Медведчукового». Зрештою, сьогоднішніх власників ринку «Добробут», який стоїть на місці незбудованого готелю, за іншими проектами пов’язують із родиною Тараса Козака.
Новий виток в історії із ділянкою за театром Заньковецької прийшовся вже на каденцію Любомира Буняка. Спершу всі учасники процесу начебто знайшли спільну мову і навіть консенсусом погодили нового директора «Галінвесту» - Леоніда Небоженка. Той, щоправда, невдовзі подає у відставку, після чого між засновниками виникає нова суперечка, тепер уже щодо кандидатури нового керівника.
Суди… Суди… Суди… Як розповідали Форпосту юристи, дотичні до тогочасних процесів, ситуація виглядала абсурдно з точки зору права – суд ставав на бік комерційних структур, які на двох володіли лише 45% участі. Докопатися ж до істини нині тим важче, що ще у 2000 році податкова поліція вилучила сотні сторінок документації «Галінвесту», які десь осіли в її «закромах». Цей факт тільки доповнює загальний пазл, в якому і дивні рішення щодо санації, і прихильність судів. Залишається питання, наскільки міська влада, особливо в часи Куйбіди, насправді реально прагнула відвоювати «своє», але це залишається загадкою.
З наведеного вище і можна робити висновок, що сьогодні будь-які спроби повернути ділянку у власність міста і будувати там хоч готель, хоч паркінг, приречені на скандал. Однозначно, що не обійдеться без протестів працівників ринку, який, відверто кажучи, доволі популярний у львів’ян. Однозначно, не обійдеться без нових судових процесів, «надцятих» у справі. Це при тому, що як зазначила автору одна поінформована особа, «суд навряд чи задовольнить позицію міської влади, хоча вона багато в чому права. Тут чогось досягнути можна лише шляхом домовленостей».
