Дерев’яна церква в Кугаєві: на межі існування

Над пошуком найкращих рішень для порятунку сакральної пам’ятки XVII століття працюють українські та американці фахівці.

Дерев’яна церква в Кугаєві – дорога гостя з минулого. Кожен сантиметр, кожен вузлик, тріщина – тут усе має свою історію. У цих стінах пройшло сотні вінчань і не менше хрестин. Тут шепотіли молитви за рідних і близьких діди-прадіди. Тут, як кажуть місцеві мешканці, кожна дощечка намолена. Але сьогодні храм закритий. Хто може врятувати сакральну пам’ятку в Кугаєві та чим унікальна святиня XVII століття, я спробувала дізнатися під час своєї мандрівки у затишне село за Львовом.

Міжнародний досвід для крихітної пам’ятки

Покидаю гамірний Львів із нестримним потоком автомобілів і людей, які поспішають на роботу. Минаю переповнені маршрутки. І потрапляю у інший світ – в маленьке село Кугаїв. По обидва боки вузької дороги – поля. Тихо. Людей не видно, хоч на годиннику близько 10 ранку. Здається, ніби тут зупинився час.

Переконуюся в цьому ще раз, коли дістаюся місця призначення – старенької Церкви Богоявлення Господнього XVII століття. І одразу розумію – усі мої спроби її уявити, спираючись на фото в мережі, були мізерними. Бо важко нафантазувати собі церкву, площею 75 квадратів. Приватні садиби зараз зводять чи не вдвічі більшими. А тут – церква. І вона справді крихітна – розміром 10*7,5 метри.

«Вона така маленька, що її хочеться просто обійняти. Вона дуже цінна і надзвичайно цікава. Але в катастрофічному стані», - до мене назустріч виходить Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Саме він є одним із тих натхненників, котрі свого часу взялися за порятунок цієї дерев’яної пам’ятки архітектури.

На подвір’ї церкви людно. Сьогодні тут проводять міжнародну майстерню-воркшоп для студентів «Львівської політехніки» за участі реставраторів зі США. Незважаючи на ранню годину, юні дослідники вже працюють. Одні досліджують ікони під ультрафолетом, аби зрозуміти, скільки разів вони були перемальовані. Інші – канцелярськими ножиками працюють на стінах церквиці, досліджуючи, якими вони були з самого початку.

«Попередньо такий воркшоп мав би бути в церкві у Рогатині. Там гарна церква. Але вона внесена до світової спадщини ЮНЕСКО і до неї однаково є урядова увага і державне фінансування. Тут ми маємо маленьку церковцю, яка в катастрофічному стані. Влада центральна чи місцева апелює до того, що в першу чергу фінансуються церкви, які під охороною ЮНЕСКО. І до таких об’єктів, як храм в Кугаєві, фінансування просто не доходить. Тому для майстерні обрали саме цей об’єкт. Щоб максимально привернути увагу, щоби був шанс врятувати цю пам’ятку», - розповідає Андрій Салюк.

Біля церкви - військовий намет та бідони з водою. Одразу розумієш, що тут теж ведеться своя боротьба – за культурну спадщину. «Для забезпечення умов праці я попросив у вояків намет. Нам його дали у військово-патріотичному вишколі «Патріот». Місцеві мешканці привезли лавки і столи. Також військові позичили термоси на воду», - бачить моє зацікавлення голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури і продовжує: «Знаєте, мене нещодавно журналісти запитували, чи я вже не займаюся охоронною роботою, бо, мовляв, багато працюю для допомоги фронту. То я пояснюю, що якраз так ми і займаємось охоронною діяльністю. Бо оберігати пам’ятки треба і від нищення часом, і від ворога. Тому ці дві діяльності дуже тісно переплетені».

За словами Андрія Салюка, ця Майстерня має не лише освітню, але й практичну ціль: «Ми дуже сподіваємось на рекомендації і українських, і американських фахівців, як можна вирішити головні проблеми церкви. Бо їх є дуже і дуже багато».

Такі ж сподівання висловлює і ініціатор та організатор воркшопу, завідувач кафедри архітектури і реставрації НУ «Львівська політехніка» Микола Бевз: «Така маленька майстерня зі студентами міжнародного рівня була задумана, в першу чергу, для привернення уваги до проблеми дерев’яних церков. Коли такий захід проводиться на міжнародному рівні, приїжджають викладачі з-за кордону, це показує важливість проблематики».

За словами Миколи Бевза, за тиждень, а саме стільки часу відведено для майстерні, зробити цілісне дослідження неможливо. Але можна навчити дітей розуміти процеси, дати їм той багаж знань та практичних навичок, з яким вони у майбутньому зможуть рятувати такі пам’ятки та фахово на них працювати. Як розповів Микола Бевз, у рамках воркшопу студенти прослухають цикл унікальних лекцій по проблемі реставрації дерев’яної архітектури. Унікальних, бо сьогодні в Україні немає ґрунтовних праць саме на цю тему. А також зможуть застосувати отримані знання на практиці.

«Тут, у Кугаєві, ми працюємо в кількох напрямках. Перший напрямок – встановити технічний стан об’єкту. Остання документація, яка у нас є, за 2010 рік. Наш аналіз вже показує, наскільки церква деградувала. Наскільки більшими є просідання, де відбулися трансформації. Також тут ми вчимося фіксувати ураження деревини комахами. Ведуться і ідентифікаційні дослідження. Для прикладу, напис на вході. В довідниках вказано, що дата цієї церкви є вирізьбленою. Ми бачимо напис «1693». Коли він з’явився – можна дискутувати. Можна аналізувати архітектуру шрифта. Варто взяти фарбу на аналіз, щоб точніше встановити, коли саме могло відбутися це нанесення. Якщо візьмемо пробу деревини – по дендрологічному аналізу зможемо провести її датування. Зіставляючи усі ці елементи, можна буде сказати, може, навіть нову інформацію про датування», - розповідає завідувач кафедри архітектури і реставрації НУ «Львівська політехніка». Від додає, що у цій церкві є дуже багато загадок і запитань, які можуть показати пам’ятку в іншому світлі. Якщо її цілісно і фахово дослідити.

Дірки в даху і голодні комахи

А поки що дослідження однозначно вказують на одне – храм у Кугаєві потребує негайного укріплення конструкції та оновлення покрівлі. Спільними зусиллями та за фінансової підтримки громади, у 2013 році вдалося накрити дах плівкою – гідробар’єром. Якби цього не зробили, сьогодні, можливо, уже й не було б що рятувати – гонт на покрівлі прогнив та струхлявів від частих дощів і примх погоди. Якщо спробувати подивитися на дах знизу – можна побачити небо. Він увесь в дірках. Голова товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк знімає з даху шматок гонту – і той розсипається у руках.

«Цей гідробар’єр – це порятунок, бо від дощів, які протікали всередину, ми могли втратити автентичний іконостас. Плівка добра тим, що дозволяє покрівлі дихати, але не пропускає ані дощ, ані сніг. Говорити про поліетилен в цьому випадку не можна було, бо під ним пам’ятка просто зігнила б», - пояснює Андрій Салюк.

На жаль, події 2014 року не дозволили волонтерам продовжити почату справу. І церква залишилась знову на самоті. Аж до 2017 року. Тоді ентузіасти спільно з мешканцями села ще раз поновили плівку, яка вже встигла порватися, та почали збір коштів на новий гонт. Сьогодні матеріал для нового перекриття вже є. Він акуратно поскладаний у дзвіниці поряд і чекає свого часу, коли його використають за призначенням.

«Хоч село і невеличке, але люди вболівають за свою церковцю. Приходили перекривати плівкою і старші люди, і молоді. Гроші теж збирали усім селом. Хто скільки міг», - розповідає Голова товариства охорони пам’яток історії та культури. Андрій Салюк показує дзвіницю, яку вже накрили новим гонтом. Каже, так старалися показати людям, що кінцевою метою є не просто дослідження і закупівля матеріалів, а саме реставрація.

«Для людей, які давали гроші, важливо бачити результат. Тому ми вирішили: поки щодо церкви у нас немає інженерного рішення, ми перекриємо дзвіницю. Бо людям мало чути про дискусії та консультації. Вони хочуть бачити реальне втілення своїх очікувань. Ми наголошуємо, що готові реставрувати. Але мусимо зважати на проблеми, які є», - продовжує Андрій Салюк.

І одна з найболючіших проблем – похилена баня. Якщо подивитися зсередини, видно цілковите перегнивання покрівлі і частини стіни. Щоб ця частина церкви не завалилася, її довелося підперти балкою. Відтак, конструкція є дуже «крихкою» і для подальшої роботи з нею потрібно дуже фахово вирішити саме цей момент.

Ще одна проблема – просідання. Незважаючи на те, що ініціатива «Врятувати церкву в Кугаєві» свого часу організувала планування території та убезпечила церкву від підтоплення, роботи ці зробили таки запізно. «Ми спізнилися на років десь так 70. Підвалини зігнили. Зараз стоїть питання про підважування. Тобто церкву піднімають, нижні підвалини міняють. Судячи із різниці між нижніми і верхніми вінцями, колись тут таке підважування вже робили. Зараз теж потрібно було б таке робити. Але церква в такому плачевному стані, що є небезпека, що вона не витримає. Для підважування повинна бути конструктивна жорсткість. Її немає. Тому ми шукаємо правильних інженерних рішень, які дадуть можливість чітко сформувати завдання для виконавців», - підкреслює Андрій Салюк.

Про плачевний стан пам’ятки говорить і реставратор зі США Юрій Янчишин. За його словами, храм дуже потребує втручання фахівців, аби можна було зберегти його для наступних поколінь.

«Перша і головна проблема – церква є нестабільна. Найнижчі бруси є знищені часом. Їх потрібно замінити. Дах пропускає воду і це є причиною того, що підтримуючі бруси уражені. Але проблеми є не тільки ззовні. Вся церква є пошкоджена комахами. Є багато цвілі», - розповідає американський фахівець із консервації та реставрації дерев’яних творів мистецтва Юрій Янчишин.

За його словами, було б дуже добре, якби про такі пам’ятки більше дбали на державному рівні: «Я бачив багато дерев’яних церков, які теж у незадовільному стані. Я би дуже просив, щоби ваша держава більше грошей виділяла для збереження вашої культурної спадщини. Я минулого року промовляв при Верховній Раді і бажав, аби держава більше уваги приділяла цьому питанню і більше цікавилися ним. В Америці на цю справу виділяють великі гроші, бо розуміють, що збереження культури і ідентичність є тісно пов’язаними. Тут в Україні потрібно щоби держава робила поступові позитивні кроки в цьому напрямку. І підтримувала ініціативи. Бо у вас є прекрасні приклади громадської ініціативи. В багатьох випадках ця ініціатива рятує українську спадщину».

Церква із багатьма невідомими

Юрій Янщишин щиро захоплений унікальністю Церкви Богоявлення Господнього в Кугаєві. Каже, що хоч вона і маленька, проте є справжньою перлиною української культури, яку потрібно зберегти. Але для цього необхідно ретельно її дослідити. Йдемо разом всередину, і реставратор показує, які саме роботи ведуться сьогодні. Розповідає про техніки, що використовують студенти.

«Бачите цю ікону? Вона особлива. Бо є унікальним прикладом тої техніки, якою користувалися в Україні у 16-18 століттях. Частина є посрібленою, але із нанесенням спеціального шафронового лаку, який творить ілюзію позолоти. Також є багато мікротріщин, які свідчать про старовинність цієї ікони. Бо тріщини з’являються тільки через 100 років», - розповідає Юрій Янчишин про Ікону Богородиці Одигітрії.

Тим часом студенти та студентки на драбинах міліметр за міліметром зчищають верхнє покриття стін. Реставратор пояснює – шукають перше покриття, щоб дізнатися, якою церква була у час її зведення.

«Також ми використовуємо і вивчаємо техніку мікроскопічного бадання деревини. Така техніка не викладається в Україні. Але саме вона доказує, з якої деревини виготовлені мистецькі твори. І це теж важливо», - додає фахівець.

Він звертає увагу на ікони, запевняючи, що більшість з них збереглися і є «у своєму оригінальному деградованому стані». Проте багато переживали реставрації, мають нову позолоту. Хто і коли це робив – потрібно дослідити.

Те ж стосується і унікального іконостасу. Він є цілковито автентичним, але викликає чимало запитань у фахівців. Про це говорить і ініціатор воркшопу Микола Бевз.

«Іконостас є багато разів перероблений. Його архітектурні осі є збиті. Верхня частина має свою композицію, нижня абсолютно свою. Нижня частина не має логіки з верхньою. Чому? Коли це сталося? – розповідає завідувач кафедри архітектури і реставрації НУ «Львівська політехніка». - Потрібно дослідити, якою була первісна концепція. Може це іконостас, складений із двох різних церков. Або може тут була якась катастрофа і відбулася кардинальна заміна. Тут є одні дияконські ворота. Чи були другі? Тут дуже багато загадок і запитань, які можуть показати пам’ятку в іншому, невідомому нині світлі».

Музей чи друга парафія?

Якою ж буде доля церкви, коли її таки врятують та реставрують? Сьогодні це обговорюють як фахівці, так і місцеві мешканці. За словами Романа Батога, архітектора за освітою, а нині – опікуна церкви та «хранителя» ключів, люди зараз ходять до нової, мурованої церкви. Її збудували тут у перші роки незалежності. Там гарно і просторо. «Політика тут така – пильнуйте нову церкву, бо дві церкви село не потягне. Неправильно це. Бо тут кожна деревина намолена. Тут все святе», - каже Роман Батіг, торкаючись стін дерев’яного храму, ніби погладжуючи їх.

Він розповідає, що колись церковицю уже мали стерти з лиця землі. «Від батька чув, що за радянських часів до неї підігнали техніку і мали відсунути, щоб вона взагалі не заважала. Бо ж відомо, що релігія була опіумом для народу. Але хтось зі села додумався підвести до охоронної таблиці, що церква охороняється законом, що це пам’ятка. І вони поїхали. Потім ту таблицю вкрали. Люди замовили другу. Так церква стояла і дожила до наших часів. І виживає зараз», - розповідає чоловік.

Роман Батіг каже, що люди стараються допомагати у порятунку храму, але мало що можуть зробити. «Нову церкву зараз перекривають і грошей не вистачає. То де візьмуться ще на стару? Але по-трошки все одно дають. Коли накривали плівкою, теж долучалися, - каже опікун пам’ятки. - Ми чекаємо, що тут щось відкриється. З іншого боку, якщо цю церкву таки відкриють, то як буде – дві церкви? А може буде музей. Навіть якщо так, тут потрібно хоч час від часу відправляти Службу Божу. Бо та деревина хоче, щоб хтось трошки проспівав, помолився».

Роман Батіг самостійно зробив скриньку для пожертв і пропонує долучитися до порятунку святині усім туристам та гостям церкви, які сюди приїжджають. Каже, люди тут бувають часто. Тому хоче зробити таблицю зі своїм контактним номером, аби кожен, хто сюди приходить, мав змогу потрапити всередину церкви і оцінити її унікальність.

Разом із Романом Батогом йдемо до старожила села – Івана Маковського. Цього року йому уже 88. Донедавна ключі від церкви зберігалися саме в нього. Також Іван Маковський накривав церкву у 1985 році різаним гонтом. «Робили то вночі, бо тоді не дуже можна було», - розповідає дорогою пан Роман.

Івана Маковського зустрічаємо на ганку. Каже, що погано почувається сьогодні. Напевне, погода впливає. Розповідає, що в тій церквиці його хрестили. Там він женився. Свого часу перекривав храм гонтом, без дозволу брав деревину, працюючи тоді в лісгоспі. Так само будував і нову, муровану церкву, яка сьогодні є діючою. Дивується, що сьогодні молоді рвуться до старої церкви брати шлюб та хрестити дітей: «Мій внук там женився. Я йому казав, що он є нова гарна церква. А він вперся, мовляв, ні, хочу у тій».

До моєї пропозиції сфотографуватися Іван Маковський ставиться скептично. «Нащо вам такий старий як я на фотографії», - каже. Але в об’єктив дивиться поважно. Покидаємо його на тім же ганку. Але вже у товаристві товариша – Романа Батога. Обговорюють, що знайшли американські науковці та коли нарешті накриють церкву новим закупленим гонтом.

А ми повертаємось до храму пам’ятки, де нас уже чекає Андрій Салюк. Він пояснює, що якщо задуми волонтерів, ентузіастів та мешканців Кугаєва вдасться втілити в життя, в історії Церкви Богоявлення Господнього XVII століття може відкритися нова сторінка. Вона може стати філіалом музею ім. Корнила Устияновича, що у сусідньому Вовкові. «Якщо ми будемо говорити про цей храм, туристів тут стане ще більше. Можна було б думати у майбутньому про дуже гарний так званий шлях дерев’яної сакральної архітектури. Як є тури замками Львівщини, так і тут в одному місці є кілька церков, всі вони дуже різні і цікаві», - ділиться ідеями голова Товариства, проводжаючи нас до автомобіля.

Ми їдемо. А він повертається назад – до реставраторів, викладачів та студентів, які разом з ініціативою «Врятувати церкву в Кугаєві» крок за кроком роблять все, аби наблизити омріяні плани до реальності.