Усе почалося з бажання зробити щось цікаве для дітей. Так близько десяти років тому у молодих львівських рекламістів виникла ідея створити «Український подарунок дітям до Дня Святого Миколая».
«Проект був абсолютно благодійний, як би сказали нині – волонтерський. Але, побачивши щасливі усмішки задоволених дітей, ми з хлопцями зрозуміли, що нам уже важко буде відмовитися від реалізації наступних «дитячих» ідей», - розповідає координатор проекту «Українського подарунка» Юрко Смертига.
Сьогодні він разом із однодумцями – Юрієм Панчишиним та Андрієм Колодієм уже, певно, найпопулярніші в Україні «ігромейкери», чи як там називають людей, котрі створюють настільні ігри. Якщо перші проекти хлопців можна було назвати своєрідною пробою пера, то гра «Мандрівка Україною» вже встигла стати улюбленою далеко за межами Галичини. Нею тішаться діти у всій Україні. А Юрку Смертигу особливо втішило, що замовлення на «Мандрівку» нещодавно надійшло навіть з окупованого Криму.
«Коли ми задумували подарунок до Дня Святого Миколая, ще не знали, що це так затягує. – розповідає Смертига. - Основною нашою метою було продемонструвати, що у дітей можуть бути якісні українські іграшки, створені на традиційно українських персонажах, а також привернути увагу суспільства, що в самій суті подарунків має бути закладена якась конкретна корисна ідея. Проект отримав Архієрейське Благословення Високопреосвященійшого Владики Ігоря (Возняка), єпископа Львівської архиєпархії УГКЦ та безкоштовно роздавався у дошкільних дитячих установах, початкових школах, та через Львівську Єпархію УГКЦ. До українського подарунку входили набір якісних пазлів, брошура-розмальовка з інформацією про історію Різдвяних свят і традиції сімейного святкування в Україні, підбір дитячих колядок, музичний CD вокальної формації «Піккардійська Терція». Але чи не найголовніше, що в рамках цього проекту ми провели конкурс дитячих малюнків на тему автентичних українських свят».
За «Український подарунок» його автор отримав звання «Благодійник року». 2010 року у Музеї Ханенків нагороду Юркові вручила Оксана Забужко.
Паралельно з подарунком з’явилася і перша настільна гра – «Мандрівка Прикарпаттям». Цікаво, що саме на Івано-Франківщині оцінили проект львів’ян і на рівні обласної влади погодилися його підтримати. «Мандрівка Львівщиною» з’явиться вже потім.
«Нині цю епопею згадую зі сміхом. Мали проект настільної гри по Львівщині, шукали підтримки у влади. Ніяк не міг пробитися до тодішнього голови облдержадміністрації. Раптом чую, а пан Цимбалюк виступає в прямому ефірі на «Львівській хвилі». Я сідаю в машину і жену туди. Лапаю його на виході і намагаюся пояснити суть нашої ідеї. Він наче зацікавлюється і призначає зустріч. Зустріч зривається через якісь невідкладні справи, що у нього виникли, але мені обіцяють зателефонувати і призначити нову дату. Але ніхто так і не зателефонував. Минає трохи часу, в області вже помінялося керівництво, я вже й поховав надії на співпрацю, як раптом телефонують. Виявляється, під час якоїсь імпрези в Івано-Франківську всім гостям, у тім числі й львівській делегації, спрезентували гру «Мандрівка Прикарпаттям». Наші чиновники зацікавилися і дуцже здивувалися, що це роблять львів’яни», - сміється Юрко.
Під випуск третьої гри «Мандрівка Львовом» автори вже залучили спонсорські кошти своїх друзів, однак повномасштабної розкрути здійснити не вдалося.
«Почався Майдан. Потім – війна. Трохим не до того було», - каже Смертига.
Разом із дружиною Русланою він починає активно займатися волонтерством, а в 2015 році спільно з Львівською галереєю мистецтв реалізує дуже проникливий проект «Батько Героя».
«Молоді фотохудожники спробували донести до нас глибокі емоції, переживання від втрати перерваного порядку передачі коду роду, що викликані смертю сина. Цей проект – це реквієм за загиблими і наше тихе дякую їм і їхнім родинам», - розповідає Смертига.
На виставці було представлено більше двох десятків фотопортретів батьків і документальний фільм про родини загиблих двадцяти п’яти хлопців із Львівщини.
«Потім ми зрозуміли, що навіть у часи війни, а можливо власне у часи війни, не можна відсовувати на задній план виховання наступного покоління. З цих міркувань народилася настільна гра «Мандрівка Україною», - розповідає Юрко Смертига. - Ця гра перш за все призначена для патріотричних сімей, для людей, яким цікаво дізнаватися щось нове про Україну. Вона одночасно розважальна та пізнавальна. У неї можуть грати і діти, і дорослі. У певному віці цікаво буде попокидати кубики і помандрувати ігровим полем. Старшим – прочитати про унікальні місця нашої Батьківщини у книжці, яка додається до гри».
Сьогодні гра розійшлася всією країною. Значною мірою завдяки друзям-волонтерам, які доставили їх для дітей у різні куточки, в тім числі й у школи Донеччини та Луганщини.
Так, приміром, у рамках проекту громадської організації “Не будь байдужим!”, яка спрямована на відновлення української громадянської свідомості, студентам та дітям прифронтового Маріуполя привезли книжки з історії України та… «Мандрівку Україною». А для дітлахів Запоріжжя гру привезла голова Союзу Українок Ореслава Хомик.
«У нас недооцінювали значення ігор у вихованні дітей. Настільних ігор в Україні випущено багато, але потрібні власне патріотичні. Вони здатні вплинути на юне покоління, здатні виконати об’єднавчу місію», - каже Смертига.
У сусідній Польщі настільні ігри вже давно стали складовою патріотичного виховання. При чому на державному рівні. Так, нещодавно там за підтримки офіційних установ з’явилася дитяча гра… «Битва за Львів». Ні, не про ЗУНР. Про польсько-більшовицьку війну. Але назва трохи коробить.
«Нам не потрібно оглядатися на те, хто, що і як робить. Потрібно робити самим. До Свята Покрови ми плануємо видати гру про переможні битви українського народу. З ефектним ігровим полем, широкою текстовою частиною і вікториною. Ігрові фішки будуть у вигляді українських лицарів різних епох. Також, маємо попередній унікальний ігровий проект з Інститутом національної пам’яті», - каже Юрко Смертига.
Він переконаний, що вивчати історію за допомогою таких ігор набагато ефективніше. А знаючи історію своєї землі, діти обов’язково виростуть патріотами. Пасувало, щоб такі переконання були й у представників наших державних органів, аби дитячі патріотичні ігрові проекти не були виключно справою ентузіастів і благодійників.