Культура на крові: фестивальна експансія як елемент гібридної війни

В одному з фільмів радянської епохи, знятих за Мопассаном, події відбуваються на тлі франко-пруської війни. Запам’ятався епізод, коли в кабаре одного з окупованих прусаками місті, дівиці, високо фицькаючи ногами у звабливих панчохах, пискляво виспівують, тішачи зайшлих вояків: «Під вашу музику жінки танцюють наші»…

Щоразу згадую той епізод, коли чую мантри на кшталт «культура без політики», особливо від людей, наче недурних і наче національно свідомих. Щоразу згадую це кіно перед початком «Альфа-Джаз-Фесту», котрий вже завтра всьоме стартує у Львові. Інколи складається враження, що джазові імпровізації дивно впливають на деяких людей, насолоджуючи слух, водночас заплющують їм очі на російські корені фестивалю та джерела його фінансування.

До фестивальних захисників, які твердять, що це «гроші кіпріотів, а не росіян», або філософствують, «що поганого, коли російський бізнес витрачає в Україні», - не апелюю взагалі. Глупоту клінічного масштабу коментувати важко.

Перед тим, як викласти власні думки щодо моральності гулянок за гроші агресора, все таки спробую ще раз нагадати про філософію «Альфа Груп» - одного з ключових консорціумів в російській економіці. А би уникнути звинувачень у конспірології та пошуку чорного кота у темній кімнаті, скористаюся при цьому виключно матеріалами з офіційного «альфівського» сайту. Навіть подам їх мовою оригіналу, аби часом не піддатися критиці за «труднощі перекладу».

Отож, що таке благодійність у розумінні «Альфа-Груп». Цитую відповідний розділ, який називається «На службе обществу»: «Благотворительность занимает особое место в деятельности компаний «Альфа-Групп», которые известны своими многолетними традициями попечительства исторического, культурного и духовного наследия России. Это комплексная работа, основными приоритетами которой всегда были и остаются помощь детям и талантливой молодежи, поддержка и продвижение культуры, искусства, образования, здравоохранения и защита окружающей среды. Стремясь к достижению лидерства во всех сферах деятельности, Альфа всегда будет сопровождать коммерческое развитие каждого своего бизнеса социальной и благотворительной деятельностью. Постоянно осуществляя свой вклад в создание условий для процветающего общества, «Альфа-Групп» закладывает основы своего долговременного успеха. Также «Альфа-Групп» гордится своим сотрудничеством с некоммерческим партнерством«Российский совет по международным делам» («РСМД»). Деятельность РСМД направлена на укрепление мира, дружбы и согласия между народами, предотвращение международных конфликтов и кризисное регулирование».

Хто має очі, хай прочитає. Хто має мізки, хай замислиться.

До речі, у переліку минулорічних благодійних акцій у культурній сфері, розміщеному на тому ж офіційному сайті, просто млосно робиться від ось такого сусідства: «При поддержке Альфа-Банка (Украина) был проведен VI Международный джазовый фестиваль во Львове – «Alfa Jazz Fest». Около 30 000 зрителей посетили концерты с участием более 100 музыкантов». І далі: «ООО «Тверь Водоканал» (дочернее предприятие Группы компаний «Росводоканал») предоставило финансовую помощь Кашинской епархии Русской Православной Церкви.

Тобто супроводжуючи «коммерческое развитие каждого своего бизнеса», засновникам «Альфа-Груп» - Міхаїлу Фрідману, Гєрману Хану та Алєксєю Кузьмічьову, з грубшого, плювати, що фінансувати – фестиваль у Львові чи попів у Кашино.

І ще один аргумент для тих, хто чомусь вважає українську дочку «Альфа-Банку» ледь не самостійним гравцем на фінансовому ринку. Після окупації Криму та частини Донбасу, згідно з українським законодавством, український «Альфа-Банк» припинив роботу своїх відділень на окупованих територіях, про що повідомив у спеціальній заяві. Тут акціонери «Альфа-Груп» і переполошилися, назвавши заяви своєї «дочки» «необережними». «Ми ніколи не підміняли менеджмент контрольованих нами компаній. Інколи це мало і негативні наслідки. Один з таких прикладів – необережна заява прес-служби Альфа-Банку Україна, яка дала можливість звинуватити акціонерів групи в наявності у них «своєї» політичної позиції стосовно російсько-українського конфлікта», - цитує офіційну заяву «Альфа-Груп» РБК.

Тобто, як бачимо, фестиваль у Львові проводить структура, чиї «батьки» вважають «необережними» заяви щодо окупації Криму та частини Донбасу. Цілком можна повірити, що окупація особисто Фрідману була без потреби. Але, не вникаючи в його бажання чи небажання, треба констатувати: його дітище є одним з фінансових стовпів путінського режиму, який засипає нашу землю «градами».  

Тепер дозволю собі кілька власних міркувань щодо чергового фестивалю.

Проведення будь-яких масових заходів за участі російського капіталу, тим більше під егідою стовпів кремлівської економіки, щонайменше ганебно і аморально. Лише протягом останнього року більше 30 бійців, які боролися з російською агресією на Сході, повернулися на Львівщину у трунах під синьо-жовтими прапорами. Загиблі від російської кулі, російського снаряду чи російського фугасу. Ми не можемо запитати, що вони думають з приводу російських фестивалів у Львові. Але ми можемо запитати у їхніх матерів, удів, дітей. Хто готовий подивитися їм в очі після гулянки на російському фестивалі?

Часто можна почути, що культура – поза межами добра і зла. Поза межами політики і війни. Десь так ми думали 22 роки, поки на нашу землю не увірвався ворог. Ми залюбки дивилися російські серіали, ходили на концерти російських співаків чи купували квитки на антрепризи за участю провідних акторів. Я не говорю зараз за людей, котрі ностальгують за дешевою ковбасою і маслом в Радянському Союзі, забуваючи, які черги за ними треба було вистояти. Я говорю про інше. Україна, не помічаючи цього, виховала вже нове покоління людей, для котрих російська культура стала своєю. Наслідки цього ми можемо спостерігати сьогодні. І, будемо відверті, вата в голові є не лише в жителів Донбасу. Не буду пояснювати речі, які стали очевидними: хочеться нам того чи ні, але культура стала такою ж зброєю у гібридній війні, як автомат Калашникова, «Град» чи телеефіри Кисельова і Соловйова. Останній, до речі, великий товариш того ж таки Фрідмана ще з початку 80-их років За культурною експансією приходять танки. Ми вже у цьому переконалися. І немає принципового значення, чим стріляє по нас культура ворожої держави – масовою попсою чи елітарним джазом.

Зрозуміло, що в глобальному світі практично неможливо на 100 відсотків відгородити себе від капіталу походженням з однієї окремо взятої країни. Але маємо робити все, що можливо, аби зменшити вплив ресурсів, які пахнуть російськими нафтою і газом. Чи втратимо на цьому ми? Мабуть, втратимо. Але інакше бути не може. Будьмо людьми моральними, для яких фінансові втрати ніщо у порівнянні з людським життям.

Україна раз у раз намагається західних партнерів зберегти і посилити санкції проти Російської Федерації. Водночас та ж Україна дозволяє проводити у себе російські фестивалі. Тобто, уявімо, що відбувається. Умовна дружня нам країна Х несе збитки від санкцій проти Росії, аби підтримати Україну. Водночас Україна в особі представників влади продовжує радо співпрацювати з окупантом. Чи то торгуючи з ним, чи то дозволяючи йому проводити на нашій території свої розважальні заходи. Так, можна потішитися, що впливова британська ГАРДІАН включила «Альфа-Джаз» у п’ятірку найкращих фестивалів Європи! Але давайте поглянемо на це з іншого боку. Які думки виникають при цьому у громадянина Великої Британії? У платника податків, який субсидує свою державу. Навіщо нам економічна війна з росіянами через Україну, якщо Україна влаштовує з ними спільні розваги? Потім ми дивуємося і обурюємося, чому все більше громадян Європи виступають за зняття санкцій проти Росії. З огляду на це, чи нікому не видається, що в такий непрямий спосіб Росія домагається своєї основної мети на даному етапі: продемонструвати світу, що у неї немає війни з Україною, що в нас лише громадянський конфлікт. Як не прикро, але українці, точніше багато з українців, свідомо чи несвідомо працюють на російську пропаганду.    

Дуже доречно висловився щодо російської культурної політики авторитетний і мудрий Володимир Горбулін. У своїх тезах до другої річниці російської агресії проти України директор Національного інституту стратегічних досліджень, зокрема, зазначив: «Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики».

Своєю чергою всесвітньо відомий диригент Мирон Юсипович в інтерв’ю Форпосту запропонував своєрідний лакмусовий папірець, який би допоміг зняти всі питання: «Візьмемо «Альфа-джаз». Якщо це має стосунок до російських грошей - а ми знаємо, що має, - то про що тут можна говорити взагалі. Якщо заперечують російське походження, то давайте застосуємо лакмус. Вони привозять дорогих музикантів. От нехай привезуть не, умовно кажучи, п’ятьох гітаристів чи саксофоністів, а чотирьох. Рівень фестивалю від цього не зменшиться, а зекономлені за кошти нехай профінансують гармати, ракети, безпілотники, допоможуть воїнам АТО, вдовам, сиротам. Отака моя пропозиція. Це би зняло багато питань щодо походження грошей».

Проте, очевидно, цього не буде ніколи. Отримавши вже раз наганяїв від своїх московських патронів український чи то кіпрський «Альфа-Банк» навряд чи відважиться ще раз на «необережне ставлення стосовно російсько-українського конфлікту». Комерційно вигідніше його просто не помічати. А в ідеалі зробити так, щоб його не помічали й українці.

Грає джаз. Шелестять російські гроші. Триває гібридна війна…