Колись ці люди майже десяток років реально керували Львовом та областю. Форпост продовжує розповідь про представників всесильного у часи президента Кучми клану СДПУ (о) на Львівщині. Сьогодні згадуємо про Олега Сала – міліцейського начальника початку 2000-х і губернатора Львівщини часів Революції Гідності.
Сало був якщо не зовсім чужорідним тілом в тісному колі львівських «есдеків», то й не «в дошку» своїм. Але концепція Медведчука-старшого передбачала контроль за усіма силовими структурами, в тім числі й обласною міліцією, а вихідця з львівського податкової на цю посаду не погодило б столичне міліцейське керівництво. Довелося шукати більш-менш лояльного керівника з місцевої міліцейської верхівки і вибір впав саме на Сала.
Стрімкий ріст міліцейської кар’єри Олега Сала співпав саме зі сходженням зірки Сергія Медведчука. У 1998-му даівський начальник районного штибу перебирається до Львова на хлібну посаду начальника МРЕВ, за два роки очолює обласне ДАІ, а ще за три - транзитом через управління МВС на Львівській залізниці, – і обласне управління МВС.
Кар’єрі Сала не зашкодив шлейф старих грішків, що тягнувся за ним ще з жовківського періоду. Ще до призначення його головним міліцейським начальником області парламентський комітет з питань боротьби з оргзлочинністю та корупцією скерував звернення до керівників держави, в якому Сала було звинувачено, зокрема, у махінаціях з реєстрацією нерозмитнених машин та видачі членам злочинних угруповань спецпосвідчень на автомобілі . Найгучнішою ж історією з кримінальним душком став випадок із жовківських часів, датований серпнем 1998 року. Тоді Олег Сало підписав документи про зняття з обліку «Мерседеса», власник якого був убитий за кілька днів перед тим. Як виявилося згодом, автомобіль знімав з обліку один із підозрюваних у скоєнні вбивства.
Але схоже, що саме такий, «замазаний» у криміналі міліцейський керівник був дуже доречним для досвідчених ляльководів з СДПУ(о). І треба сказати, що події Помаранчевої революції у Львові підтвердили, що вони не помилилися у виборі.
При цьому Олег Сало не робив нічого такого, щоб сильно вирізняло його поміж інших українських міліцейських начальників. Організовував «профілактичні» бесіди з бунтівними студентами чи керівниками автопідприємств, що доставляли галичан на київський Майдан. Роздавав чіткі вказівки підлеглим, як і за кого вони мають голосувати. «Кришував» виборчі «каруселі» та інші махінації на виборчих дільницях. Одним словом, все як в усіх. До ноу-хау Сала тієї пори можна віднести хіба підпал редакції газети «Поступ» та провокацію з підкиданням гранат в офіс опозиційного до влади Студентського братства Львівської політехніки.
Проте Львівщина – регіон особливий. Те, на що б крізь пальці подивилися деінде, тут з рук не зійшло. Після виборів Салові пригадали все, до дрібнички порахувавши його «подвиги». Після інавгурації Віктора Ющенка Генпрокуратура порушила одразу дві кримінальні справи – за фактами порушення виборчого права і зловживання владою та службовим становищем. А Львівська облрада без зволікань дала дозвіл на його арешт – тоді ще місцеві депутати, яким був Сало, володіли імунітетом.
Генералові довелося відшукати в собі низку хронічних хвороб, і терміново злягти в лікарню, а потім взагалі зникнути - так що прокуратура змушена була оголосити біглого екс-міліціонера у міжнародний розшук. Паралельно з’явилося ще кілька кримінальних справ, одна з яких була чисто корупційною – Сала звинуватили у відмиванні бюджетних коштів на будівництві дачі екс-міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя.
У часи кримінальних переслідувань Олег Сало для більшої впевненості вирішив захистити себе депутатським мандатом. Проте не придумав нічого кращого, як доєднатися до «народної опозиції» Наталі Вітренко. Можливо, на вибір вплинули особисті зв’язки зі спонсором Вітренко, авторитетним у кримінальних колах російським бізнесменом Максимом Курочкіним («Максом Бєшеним»), з яким Сало познайомився ще за кілька років перед тим у Славську.
Виборча епопея партії Вітренко завершилася безславно, відтак Олег Сало, який отримав не такий уже й безнадійний 24-й номер у списку, залишився без депутатського імунітету. Довелося захищати свою свободу у інший спосіб, що йому, зрештою, і вдалося. Втім, це єдине, чого він тоді досяг, і після завершення судових справ згадки про генерала Сала зникають з газетних шпальт на довгих три роки, аж до президентського реваншу Віктора Януковича.
Команда Януковича згадала про опального міліцейського начальника, який так затято захищав її інтереси, і одним з перших своїх кадрових наказів новий керівник МВС Анатолій Могильов призначає Олега Сала керівником Рівненської обласної міліції. За певний час генерал переходить в центральний апарат МВС, ставши першим заступником начальника департаменту громадської безпеки. Саме на цій посаді він «відзначився» під час парламентських виборів 2012 року, коли особисто керував «беркутівцями», які потрошили виборчі дільниці в Первомайську на Миколаївщині, аби запобігти перемозі неугодного владі кандидата.
Це призначення більшістю львівського політикуму було сприйнято як ляпас з боку Януковича. Сала, якому не забули подій Помаранчевої революції, зустріли вигуками «Ганьба», а депутати облради у рекордно короткий термін проголосували за недовіру новому губернаторові.
Призначення Сала повернуло інтерес до уже призабутих «есдеків», і певний час навіть мусувалися чутки, що на посадах його заступників можуть з’явитися Тарас Козак чи Мирослав Хом’як – колишні провідні гравці команди Сергія Медведчука. Сало ці чутки спростував, однак своїм першим заступником усе ж зробив людину з тієї ж обойми – колишнього податківця Олексія Сторчила.
Тим часом в Україні розгорталася революція. Зважаючи на свій послужний список, Олег Сало виглядав найкращим кандидатом на її приборкання, і можливо саме цим пояснювалося його призначення. Однак, якщо київське керівництво розраховувало на «тверду руку» генерала, то цього разу воно прорахувалося. Сало не забув сумний досвід помаранчевих часів і вдруге приміряти на себе шати офірного цапа не мав жодного бажання. Він постійно маневрував, намагаючись не загострювати стосунків з бунтівними активістами, і навіть доволі спокійно зреагував на вигнання своєї адміністрації з будівлі , що формально належала облраді.
До свого кабінету Олег Сало повернувся лише за місяць після вигнання звідти. В акурат для того, аби встигнути написати заяву про відставку – на ім’я уже неіснуючого президента.
Після 2015-го Сало знову зникає з політичного краєвиду, займаючись своїми бізнесами. Найвідоміший з них - готельно-ресторанний комплекс «Золота форель» у селі Коростів Сколівського району. Кажуть, що саме там його й можна найчастіше побачити тепер.
Читайте також:
Слідами колишніх «есдеків». Сергій Медведчук та Ігор Шурма
