Він народився у селі Куропатники на Тернопіллі. Здобув вищу освіту, заробив перші гроші і відчув запах влади в Івано-Франківську. Став одною з ключових фігур Львова, після чого очолив Львівську облдержадміністрацію. Кожна з галицьких областей має повне право вважати його своїм. Попри те останнім часом не вщухають чутки, що незабаром своїм його захоче повважати і столиця. Мовляв, крісло в уряді за ним плаче.
Про львівський етап кар’єри Олега Синютки сказано багато. Тому Форпост вирішив не зациклюватися саме на Львові, тим більше, що свого часу цю тему вже частково висвітив у статті «Синютка vs Садовий: протистояння під знаком омерти». Натомість ми спробували прослідкувати ґенезу Синютки-політика і Синютки-господарника, якого й по сьогодні багато згадують в Івано-Франківську. Згадують по різному.
Ініціативність майбутній керманич Львівщини проявив ще у студентські роки. Навчаючись на історичному факультеті Івано-Франківського педінституту (нині Прикарпатський Національний університет ім. В.Стефаника), Синютка паралельно з наукою поринув у громадську діяльність – став одним із організаторів і заступником голови Студентського Братства. На той час «братчики» були одним з основних каталізаторів суспільних змін. Згадаймо хоча б легендарне студентське голодування, яке увівйшло в сучасну історію України під назвою «Революція на граніті».
Очевидно, що вже тоді Олег Синютка зрозумів, що вчитель історії, м’яко кажучи, не стеля його можливостей, тож по закінченні факультету поступив на спеціальність «Економіка та управління». Цікавий момент: у 1992-94 роках він очолює Івано-Франківське відділення Фонду соціальної адаптації молоді при Кабінеті Міністрів. У ті ж роки посаду заступника голови (а де-факто керівника) Львівського відділення Фонду обіймає не хто інший, як Андрій Садовий. Очевидно, що вже тоді і почалася їхня співпраця.
Як і Андрій Іванович Олег Михайлович після важкої праці на ниві соціальної адаптації молоді одразу подався у бізнес. Із серпня 1995-го до початку 2001-го він очолює тростянецький «Маслосоюз», а відтак стає в.о.директора ТОВ "Івано-Франківськ АвтоЗАЗ-ДЕУ". Якщо судити з поданої електронної декларації, саме остання компанія, яка, крім торгівлі автомобілями, з часом зайнялася і нерухомістю, виявилася найуспішнішим бізнес-проектом Олега Синютки. Вона й нині не зле годує панство Синюток – дружині керманича Львівщини належить 66.5% акцій підприємства.
Дружина Синютки в 2016 році одержала 49 812 гривень зарплати, 135 010 гривень відсотків від внесків у банках і 634 235 гривень від підприємницької діяльності. Крім того, у розділі "Грошові активи" вона задекларувала 755 872 гривні й 684 долари на рахунках у ПУМБ, Приватбанку, Ощадбанку, "Альфа-банку" (Україна), БМ банку, "Діамантбанку", ОТП банку, "Кредобанку", "Платинумбанку", "Прокредит Банку", а також 126 тис. гривень, 79 тис. доларів і 61 тис. євро готівки.
Було в бізнес-кар’єрі Олега Синютки у керівництво ЗАТ «Прайд-Інвест», яке, зокрема, займалося нерухомістю та ресторанною діяльністю. Франківчани ще пам’ятають популярне свого часу кафе «Під Лиликом». «Прайд-Інвест» - останній, принаймні на даний час, пункт комерційної діяльності. Синютки. Далі – виключно чиновницька робота. Щоправда, на неї Олег Михайлович прийшов не з вулиці, а з політики, якою почав займатися майже водночас із бізнесом.
Очолюючи обласну організацію партії «Реформи і порядок», під час мерських виборів 1998 і 2002 років він двічі фактично керував кампанією Зіновія Шкутяка. І той двічі перемагав. Відступаючи трохи від теми, наголосимо, що успішна партійна діяльність Синютки не могла пройти повз увагу тодішнього очільника ПРП Віктора Пинзеника та ще одного з чільних «пеерпістів» Ігоря Гриніва. І Сьогодні Синютка жодного разу не заперечив, що саме ці особи в потрібному місці і в потрібний момент згадали його прізвище перед призначенням на посаду голови львівської ОДА.
До речі, успішно працюючи в штабах із власним обранням Синютці відверто не щастило. У 1998 році він №27 у списку ПРП, але партія не проходить. У 2002 році – він №146 у списку «Нашої України» - блок проходить без нього. Третя спроба потрапити у Верховну Раду була вже суто формальною – 296-ий номер у списку втрачаючої популярність «Нашої України» апріорі був навіть без мінімальних шансів. Але на той час Олег Синютка вже міцно керував Івано-Франківськом, коректніше сказати ввіреними йому ділянками.
Однак навіть через багато років Зіновій Шкутяк не шкодує, що запросив Синютку своїм заступником. «Я маю гріх перед покійним Мироном Мицаном, який у першу каденцію був моїм заступником з питань економіки. Це була дуже порядна, глибокоінтелігентна людина. Але тих якостей, які мав Олег Синютка, у нього не було. В Олега Михайловича були надзвичайні ерудиція і працездатність. Олег ще вчився, але міг до ночі працювати, а вранці знову бути на роботі», - згадує Шкутяк в інтерв’ю івано-франківському виданню «Правда».
Тоді, на межі тисячоліть, в Україні багато говорилося про розвій станіславівської господарки. Андрій Садовий навіть наводив це за приклад, яким варто користатися Львову. Особливо Івано-Франківськ почав розвиватися за другої каденції Шкутяка, тобто з приходом Синютки. Однак сьогодні, з висоти прожитих років, виникає все більше питань: а чи все насправді було так ідеально.
Аналізуючи сьогодні «станіславівське диво», невільно розумієш, що Садовий із Синюткою спробували перенести тамтешні методи на Львів.
Ціле місто розвалюха, кому воно таке потрібне? Біля ратуші – зруйнований квартал загороджений зеленим парканом. За ним – між катедрою і художнім музеєм – автостанція для приміських автобусів: з вибоїнами, болотом, загазованістю. На Валах – суцільна стихійна торгівля. На вулиці Незалежності, де завалився будинок, теж паркан, за який викидали сміття. Я розумів, що треба місто впорядкувати, зробити його привабливим і цим допомогти бізнесу розвиватися, бо він платить податки живими грішми, які йдуть на зарплати. Якщо магазин чи кафе у будинку з обшарпаним фасадом і щоб потрапити до нього, треба переступати ями і сміття, то туди ніхто не піде.
Грошей тоді не було, і ми мусили придумати, як почати роботи без грошей. І вийшли приблизно на такий варіант: на заводі, який не платить податків, бо немає грошей, були, наприклад, труби. А нам вони потрібні. Завод дає нам труби, ми починаємо щось робити, а заводу зараховується якась плата. От так ми і почали реконструкцію. Зібрали будівельників і комунальників і сказали: давайте, починайте працювати, ось такі матеріали ми вам дамо. І ціле літо вони працювали, а взимку у нас уже з’явилися гроші, і ми почали їм віддавати борги. І так було весь час. Вони спершу працювали, а потім ми віддавали їм за це гроші».
Схема «вони спершу працювали, а потім ми віддавали їм за це гроші» згодом дуже навіть вкорінилася у Львові, що може підтвердити не один підрядник. Декому доводилося вибивати гроші через судові позови.
Наступний момент теж характерний для Львова Садового-Синютки. Реконструкція здебільшого стосувалася центральних площ і вулиць, натомість міська програма «Околиця» реалізовувалася п’яте через десяте, що викликало обурення мешканців віддалених мікрорайонів.
І нарешті, ще один вагомий момент. Саме за другої каденції Шкутяка у місті почався будівельний бум, який і сьогодні проклинають патріоти Станіславова. Нові мікрорайони не освоювалися, натомість відбувалося тотальне ущільнення існуючої забудови, в тім числі й у центральній історичній частині міста. Нікому це нічого не нагадує?
Натомість в очевидні заслуги команди Шкутяка і передовсім Синютки навіть їхні критики зараховують залучення в Івано-Франківськ іноземних інвесторів. «Ця справа зрушилася з місця з приходом на посаду заступника міського голови Олега Синютки. У нього була ота така жилка, він знав англійську мову, підбирав людей, які з ним працювали. В принципі, усю роботу з цього напрямку вів він… А ще у нього була надзвичайно сильна економічна і господарська хватка. Львів фактично він зрушив. А міг залишитись у Франківську, і місто тоді б зовсім по-іншому розвивалося», - відзначає Шкутяк.
Водночас Синютка був, так би мовити, фронтменом зі знаком мінус у двох гучних скандалах. Особливо в штики у місті сприйняли дві ідеї «економічного» віце-мера: легалізувати виплату заробітної платні через заборону приватизації орендованих приміщень тим підприємцям, котрі декларували низькі оклади найманих працівників, та переселення ринків з центру міста.
З ринками, наче все зрозуміло. Скандали, протести під стінами міськради і таке інше. Тобто, як завжди і в будь-якому місті кожному торговцю його копійка дорожча, ніж благоустрій міста.
Складніше з підприємцями. Після оголошення намірів, до кінця так і не зреалізованих, Синютку почали звинувачувати в намаганнях в такий спосіб викликати підприємців на поклін. Мовляв, зі слухняними можна буде домовлятися, а приміщення неслухняних «віджати» на потреби наближених бізнесменів.
І нарешті, ще одне, що поєднує Синютку-франківського і Синютку-львіського. Це – складність характеру, яка часом надто агресивно проявляється у спілкуванні. В коридорах львівської Ратуші ходять легенди про вміння Олега Михайловича довести до сліз когось із підлеглих. При чому йшлося не так про фактаж висловлених претензій, як про манеру їх висловлення. І хоча перед журналістами Олег Михайлович, зазвичай, усміхнений і демонструє непогане почуття гумору, все ж складність його характеру відзначають практично всі, хто мав із ним справу.
«Він був надзвичайно незручний, до мене багато приходили скаржитись на нього. Він був жорсткий. Я деколи його навіть мусив стримувати… Я сам собі не можу цього пояснити, але є такі люди, яких, невідомо з яких причин, недолюблюють. І Синютка саме з таких. Я знаю, що його тут не любили навіть свої, ті, з ким він працював», - згадує Зіновій Шкутяк в інтерв’ю «Правді».
Навряд чи сьогодні Синютка керував Львівщиною, якби його любили більше. Бо, очевидно, його кар’єра пішла б іншим шляхом, виграй він у 2006-му році вибори міського голови Івано-Франківська. Однак він програв, незважаючи на офіційну підтримку «Нашої України» та особисту – голови обласного штабу цієї політсили, екс-шефа Зіновія Шкутяка. У виборчих перегонах Синютка фінішував лише третім, набравши 9,84% голосів. Він значно поступився переможцю – висуванцю УНП Віктору Анушкевичусу, за якого проголосували 49,22% виборців.
«Я й нині переконаний, що коли б Синютка переміг, це було б корисніше для міста. У нього все таки дуже стратегічне мислення, - розповідає Форпосту відомий франківський журналіст Тарас Ткачук. Саме завдяки ініціативності Синютки прийшли інвестори на «Електролюкс», зайшли американці і запрацював ТАЙКО Електронікс. Із Синюткою місто мало б значно більший розвиток».
Тарас Ткачук вбачає дві основні причини поразки Синютки на мерських виборах: «По-перше, люди, як це часто трапляється, вже втомилися від однієї команди і хотіли змін. А Синютка чітко асоціювався зі Шкутяком. По-друге, багато хто не вірив у чисті наміри Шкутяка і його заступника. Подейкували, що вони мали свій чималий інтерес з того ж будівництва. Тим більше, що такого роду звинувачення активно поширювалися перед виборами у різноманітних друкованих матеріалах».
Попри те, що жодного звинувачення на адресу Шкутяка чи Синютки доведено не було, Івано-Франківськ так і не полюбив і не оцінив останнього. Прощаючись з містом, у 2006 році він скаже: «Якби я був обраний міським головою Івано-Франківська, то для мене б не стояло питання – йти працювати до Львова чи не йти. Але у мене є задуми, знання, досвід, які просто необхідно реалізовувати. І коли з’явився шанс реалізувати їх у Львові, то я прийняв рішення цей шанс використати».
Як би там не було, але спершу Олегу Синютці потрібно виграти сміттєву війну. Перемогти Садового і при цьому не програти здоровому глузду.
