Сталося. Солом'янський районний суд Києва, частково задовольнивши клопотання слідчих органів, заарештував голову Державної фіскальної служби(ДФС) Романа Насірова строком на 60 днів, передбачивши можливість внесення застави в розмірі 100 мільйонів гривень.
Ще учора майже всесильний голова ДФС сьогодні перебуває в загальній камері Лук’янівського СІЗО. Заставу за арештованого наразі не вносили, хоча немає сумніву, що Роману Насірову це під силу - лише за останні роки, за інформацією антикорупційної прокуратури, він витратив на купівлю помешкань у Великобританії 216 тисяч фунтів стерлінгів. Але поки головний фіскал України сподівається на успішну апеляцію
Є кілька моментів у цій історії, які дозволяють говорити про позитивні зміни в Україні. І справа навіть не у кримінальному переслідуванні високопоставленого чиновника першого ешелону, хоча й до цього українці поки не звикли. Показовим є те, що справу голови ДФС розкрутило Національне антикорупційне бюро України(НАБУ), згодом його підтримала Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) - структури, створені після, а головне, внаслідок перемоги Революції Гідності.
Показовою є активна громадянська підтримка розслідувань антикорупційних відомств, що, зокрема вилилось у блокуванні активістами залу суду і нічний дозір під ним. Ну до таких речей ми за три роки уже якось звикли, але приємно, що запал активістів не вщухає.
Показовою є і заява Президента України, який не став ні заступатись за свого висуванця, ні кивати пальцем в бік антикорупційних структур. «НАБУ – незалежний орган», - такою була його перша реакція на цю справу. «Я думаю, що це саме те, чого ми добивались, створюючи незалежну антикорупційну інфраструктуру», - прокоментував Порошенко дещо пізніше. Наскільки щирою була позиція Президента, покаже подальший розвиток подій.
Форпост попросив поділитися своїми враженнями від історії навколо Романа Насірова знаних львівських політиків та громадських діячів. Насамперед нас цікавило, чи справді події навколо арешту голови ДФС свідчать, що Україна перетворюється на демократичну правову державу, в якій існує розподіл влад і немає місця для корупції. Чи вся ця історія – не більше, як боротьба політичних кланів за «хлібне місце».
Віктор Горбач, голова громадської ради при ДФС у Львівській області
Зі свого погляду можу сказати, що Насіров до такого висліду логічно скочувався, неодноразово демонструючи свої пихатість і зазнайство, в тім числі й у спілкуванні з представниками громадськості. Йшов до цього, як цар з короною. Втім це не означає, що я виключаю в цій історії елементи кланової боротьби. При цьому хочу зазначити, що «операцію Насіров» НАБУ робило якось через «ліве плече».
Водночас було б несправедливо відкидати все добре, що робилося в податковій за його керівництва. За часи Насірова справді збільшилося повернення ПДВ, стало менше скарг від підприємців на дії фіскалів. Не знаю, чи це його особиста заслуга, чи так зорі встали, але факт залишається фактом – податкова стала працювати краще.
Для громадянського суспільства ця історія цінна ось чим: тепер батьки, які марять запхати своє чадо в податкову, на митницю чи в інші «жирні» органи, може призадумуються, що часи таки змінюються і безпечно «косити» гроші не можна ніде, навіть якщо ти на самому верху і тебе висували найвпливовіші люди».
Андрій Антонищак, народний депутат України, фракція Блоку Петра Порошенка
Я підозрюю, що довкола персони Насірова йдуть якісь розбірки. Швидше за все. Хто там правий, а хто ні – нехай розбирається суд. Але розбирається не так, як все це відбувається довкола Насірова зараз.
Мені багато хто дорікав, чого я поїхав під Інститут серця захищати голову ДФС. Я поїхав захищати не Насірова, а принципи законності. Бо все це шоу з врученням йому підозри та подіями, які відбувалися вже згодом у суді, аж ніяк не свідчить про рівень демократії і про верховенство права у нашій країні. І навряд чи все це шоу можна назвати чимось позитивним для розвитку громадянського суспільства.
Щодо Президента, то попри те, що на його адресу йдуть абсолютно полярні звинувачення – від «замовлення» Насірова, до його захисту – він поводить себе, вважаю, абсолютно правильно, дистанціювавшись від цієї історії. Чого йому туди пхатися?
Любомир Зубач, народний депутат України, фракція «Самопоміч»
Для мене ситуація з Насіровим все таки є ознакою незворотності змін в українському суспільстві. Причому більше в еволюційному сенсі. Тому що на сьогоднішньому етапі досить ймовірним є варіант, що ця справа буде «похована» в судах. Тим не менше для багатьох корупціонерів сам факт відкриття такого провадження може стати сигналом закінченням «ери вседозволеності».
Так чи інакше, навіть якщо вдасться «виправдатися» в суді, перебування під слідством та перспектива реальної кримінальної відповідальності, м’яко кажучи, малоприємна річ.
Що стосується позиції Президента, то Насіров є явним та послідовним членом його команди, тому, думаю, що Порошенко його не «зливав». В той же час не вірю у європейський підхід до даного питання. Думаю, банально спрацював принцип самозбереження. Президенту не потрібен додатковий негатив, навіть заради збереження такого важливого гравця його команди. Це публічна сторона, але тіньові механізми, безперечно, будуть задіяні
Руслан Кошулинський, депутат Львівської обласної ради, фракція ВО «Свобода»
Оцей цирк з Насіровим – це внутрішня боротьба всередині владної коаліції, поміж її кланами. Назовні, для народу, вони намагаються демонструвати дружбу – а в середині йде жорстока конкуренція.
Згадаємо, хто підписав постанову про затримання Насірова. Заступник голови НАБУ Гізо Углава – чи не останній, хто залишився від грузинського «десанту», представники якого завжди жорстко критикували дії адміністрації Президента. Відповідь від АП не затрималася – зразу ж порушили кримінальну справу проти тісно пов’язаної з грузинами Марушевської.
Ще один момент. Якби НАБУ мало сумнів у прихильності суддів, слідчі не проводили би затримання у п’ятницю, вони дочекалися б понеділка, аби не затягувати судовий розгляд на всі вихідні. А так маємо хитруваті дії, які отримали таку ж хитрувату відповідь.
Тут не йдеться про демократію і боротьбу з корупцією, тут просто боротьба щурів. Архітектури будівництва України у владній команді, на превеликий жаль, не існує.
Якби свого часу виконаний закон про люстрацію – ми б сьогодні не мали цих суддів, які виносять рішення на догоду владі. Якби був підтриманий законопроект «Свободи» про заборону подвійного громадянства – ми б не мали сьогодні цього цирку з трьома паспортами Насірова. Якби була підтримана наша ініціатива про єдиний запобіжний захід для звинувачених у злочинах чиновників високого рангу – ніхто б з корупціонерів сьогодні не виходив на волю під заставу.
Вони не хочуть боронити Україну, вони хочуть по-щурячому «дери банити» її. І вся ця історія – це яскравий зразок боротьби щурячих кланів із залученням різноманітних «грантоїдів», окремі з яких вже навіть встигли стати народними депутатами.
Юрій Антоняк, громадський активіст, ГО «Громадська варта»
Щодо головного шоу країни, тобто затримання та висунення звинувачень Насірову, то я, як невиправний оптиміст, бачу тут повний крах олігархічної системи перед тиском громадянського (доброго чи поганого - це вже зовсім інше питання!) суспільства та світової спільноти (про її «якість» - теж іншим разом). Влада почала здавати «своїх», значить, процес пішов! Здали, бо когось здати таки мусили!
Чому здали саме Насірова, чи є тут гра олігархічних кланів у боротьбі за ту ж владу, питання, як на мене, другорядне. Також мало що значить, хто пропіарився (чи навпаки) на тому шоу. Наєм для мене такий самий елемент системи, нічим не ліпший і не гірший, ніж Насіров. Дасть Бог, прийде ще й його черга!
Позитивним моментом є те, що з бідою і скрипом таки почали працювати інструменти, створені для боротьби з корупцією, у цьому випадку - НАБУ. Так, будуть недотягнення, процесуальні порушення тощо. Але, зрештою, на помилках вчаться. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить!
Вилізли на світ Божий вроджені вади судової системи.
Зрештою, система знищення українства й України творилася вперто й цілеспрямовано роками й десятиліттями. Медведчуки, табачники, портнови, писаренки та іже з ними її вибудовували, леліяли, насичували кадрами на всіх рівнях. Саботаж був, є і буде!
Головне, щоби була політична воля до змін у активної частини суспільства - і настане момент, коли голі королі стануть предметом виключно загального й нестримного реготу. Насправді, деміфологізація сакральної ролі та непорушності статусу посадовців не в результаті революцій, а просто рутинної роботи уповноважених структур має величезне значення.
З добрим початком вас, українці!
