Побєдобєсні шабаші 9 травня 2017 року в Москві, на окупованій путіноїдами території України та у контрольованих аваківськими соколами-беркутятами Києві, Дніпрі, Миколаєві тощо, спонукали до певних міркувань, якими й ділюся.
Передусім, щоб якось упорядкувати акценти, скажу, що вважаю День скорботи і пам’яті 8 травня, реальний день завершення Другої світової війни на європейському ТВД, гідним бути внесеним до меморіального календаря, поруч із Днем Європи 9 травня та іншими подібними історичними датами. Проте залишати ці дні вихідними в убогій воюючій країні не має сенсу, тим більше, що поруч є два інших вихідних – 1-2 травня. Резон у виділенні вихідних 9 чи 8-9 травня був у 1965 році, коли Брежнєв і Суслов вирішили погріти руки на великому народному нещасті й легітимізувати свою убогу імпотентну владу тінню великого і жахливого кремлівського сухорукого таргана. Ще живі (хоча переважно вже дуже хворі від ран і психологічних страждань) колишні фронтовики тоді ще працювали, їм потрібен був вільний день, щоб зустрітися, пом’янути полеглих побратимів, по-людськи сходити на військові кладовища.
Порадував інклюзивний проект меморіальних практик, запропонований Інститутом національної пам'яті. Він цілком прийнятний, хоча його формула потребуватиме розширення. Окрім пам'яті про українців, які воювали у різних арміях антигітлерівської коаліції і в УПА, слід включити в проект національної пам'яті про війну катастрофу Шоа, катастрофу знищених гітлерівцями 5 мільйонів совєтських військовополонених (переважна більшість із них походили з теренів України), страждання цивільного населення під нацистською окупацією, повоєнні депортації, працю ув’язнених в ГУЛАГу рабів беріївської імперії (скажімо, ВСІ зразки військових літаків, танків, гармат, ракет та іншого озброєння були розроблені ув’язненими совєтськими вченими-невольниками в сталінських концтаборах-"шарашках"), врешті, вирішальний внесок американських союзників у перемогу над Гітлером. На це, звісно, як завжди бракує коштів, але так було завжди, тож громадянське суспільство порадить собі.
А тепер – про найболючіше. Звісно, я не маю надії, що злочини аваковських громил будуть розслідувані й належно оцінені. В міру наближення чергових президентських і парламентських виборів в Україні владні олігархи думають не про майбутнє цієї "території", звідки вони завжди в разі чого готові втекти у теплі краї, а про утримання при владі. Вони нічого не забули і нічого не навчилися. Вони думають, що якщо спритніше дурити громаду і застосовувати "тонші" політтехнології, то можна втримати ситуацію зусиллями "космонавтів" у спецспорядженні. Надія, як відомо, мати йолопів, тож хай собі сподіваються. Я пам’ятаю лютневий Львів 2014 року, звідки раптом зникли усі люди в формі. Як кажуть у Мордорі, "як буде треба, повторимо".
І врешті, у нас непогана пам’ять, коли йдеться про політичні дії законодавців. Вони можуть марнувати наші шанси, але при цьому ще більше марнуватимуть свої. Натомість, якби їм захотілося попрацювати, то пропоную низку заходів, яких чекає від них громадськість (принаймні та її частина, з якою я спілкуюся в Фейсбуку і офлайні). Отож, після трьох років війни України з російсько-фашистськими окупантами і достатньо виразної демонстрації того, "хто є ху" на окупованих територіях, які нам колись доведеться повертати з пекла і зачищати від зрадників, більш ніж назріла комплексна терапія. Усі косметичні засоби і припарки євроатлантичних союзників показали нульову ефективність, час на системніші ліки. До речі, непогано би запозичити кілька інструментів у наших ворогів.
Назріла й перезріла потреба в:
а) тотальному блокуванні російського (за країною створення) телевізійного і радійного контенту в доступних мережах (частоти, кабелі тощо), повна заборона усіх російських (за країною створення контенту) газет і журналів. Зробити це можна і посилаючись на систематичне ведення Мордором інформаційної війни проти України, і використовуючи уживану в Москорепі систему попереджень про "екстремістську діяльність"; за розпалювання ненависті до України давно пора позбавити ліцензії, скажімо, "Інтер";
в) позбавленні статусу ветеранів війни усіх, хто служив до 1956 року в нквд-мгб, у роки відвертого терору проти армії-переможиці. Слід анулювати їхні ветеранські пенсії та перевести на єдину соціальну мінімальну пенсію; водночас слід регламентувати право носіння парадної військової форми лише для реальних ветеранів, жорстко заборонивши профанацію одностроїв різним фрікам, передусім у Дні пам'яті та скорботи;
г) створенні спеціальної прокуратури і виконавчої служби, які би проводили заочні процеси щодо зрадників, колаборантів, пособників путінських фашистів на окупованих територіях, конфіскували їхнє майно, при змозі затримували по всьому світі й змушували відбувати тривалі строки ув’язнення;
е) ухваленні спеціального законодавства про увесь комплекс колаборації, включно з роботою українських громадян у Москорепі, передусім на нафтових і газових промислах, в транспортній інфраструктурі тощо; працювати під час війни для задоволення фундаментальних потреб російсько-фашистських окупантів – великий злочин, за який мільйонам холуїв належиться ув’язнення, конфіскація майна і позбавлення пенсії, навіть соціальної.
Як кажуть у таких випадках, десь так.
