Одного разу мій знайомий пожартував. Мовляв, у нас люди швидше знають, хто очолює ІДІЛ, ніж хто керує президентською партією на Львівщині.
Хто керує БПП?
У кожному жарті, як відомо, лише частка жарту. На той час міську організацію Блоку Петра Порошенка «Солідарність», згідно з документами, очолював Ерік Парсаданян. Очолює і зараз. Суто формально. Щодо обласної структури, то до квітня вона взагалі залишалася безголовою.
Хто реально керує БПП на Львівщині? Хто приймає рішення? Чи наявний організаційний бардак, про який натякають злі язики? Про все це, скориставшись зустріччю в прямому ефірі, автор цих рядків поцікавився в Олега Синютки, керівника облдержадміністрації і свого часу керівника обласної партійної організації.
Олег Михайлович заспокоїв, що є рада партії на рівні області, є рада партії на рівні міста, от вони як колективні органи і приймають рішення. Принагідно похвалив роботу Володимира Кирилича у Камянці-Бузькій, Володимира Раменяка на Городоччині, Петра Мороза у Буському районі, Олександра Лабецького та Турківщині, після чого філософськи-спокійно підсумував: «Нема біди».
Проте, крім біди, не було ще й партійного голови, не було й рейтингу. Тобто він, наче і був, але далеко не такий, як ще два-три роки тому.
Шляхом «Нашої України»
Зрештою, нічого особливо сенсаційного в цьому не було. Інтрига полягала хіба в тому, чи зможуть партійці глави держави закріпити його рейтинг на осінніх виборах до Верховної Ради. З певною натяжкою, можна сказати, що змогли. 26 жовтня 2014 року список БПП «Солідарність» набирає на Львівщині 20,42% (2 місце). Гіпотетично результат міг бути й кращим, якби у прохідній частині партійного списку було трохи більше львів’ян, ніж один-єдиний сотник Майдану, нацгвардієць Андрій Антонищак. Ігоря Гриніва та Віктора Пинзеника не рахуємо, оскільки ті вже давно осіли у столиці.
Однак нестача львів’ян у списку цілком була компенсована блискучим результатом мажоритарників. За результатами виборів фракцію БПП у Верховній Раді поповнили партійні висуванці Оксана Юринець, Андрій Кіт, Тарас Батенко, Богдан і Ярослав Дубневичі та четверо самовисуванців – Дмитро Добродомов, Олег Мусій, Богдан Матківський і Андрій Лопушанський.
Однак таке вагоме представництво львів’ян у президентській фракції не проіснувало й року. Один за одним покидають фракцію члени новоутвореної партії «Народний контроль» - Добродомов, Мусій і Матківський. Очевидно, що такий крок, не будь списочником, зробив би й ще один «наркоконтролівець» Антонищак. Згодом, в апогей протистояння Порошенка та Коломойського, з фракції виходить Тарас Батенко, який невдовзі очолить партію УКРОП.
Уже усім стає очевидно, що фракція БПП починає сипатися. Одразу згадується історія злету та падіння «Нашої України». Цікаво, що на запитання, де було більше дисципліни – у тодішній фракції НУ чи теперішній БПП, нардепи-ветерани запевнили автора: в «Нашій Україні». Знаючи її історію, можна лише уявляти, як працює фракція нинішнього Президента.
Депутатські інтереси та інтереси партійні
Відголоски розбалансованості у парламентській фракції, на диво, не відобразилися на місцевих виборах. БПП із Синюткою на чолі списку набирає 23,81% в обласну раду, що дозволяє провести 20 депутатів і згодом згуртувати довкола себе більшість і отримати свого голову – Олександра Ганущина.
Результат по Львову дещо скромніший – 12,9% (10 депутатів). Але й ця цифра – цілком пристойна, враховуючи електоральний злет «Самопомочі». Десяток депутатів у місті цілком дозволили б фракції, очолюваній Петром Адамиком, за бажання згуртувати довкола себе серйозну опозицію Андрію Садовому та його «Самопомочі». Було б таке бажання. Натомість доволі часто доводиться спостерігати несинхронне голосування фракції по багатьох принципових питаннях.
До речі, Львову ще пощастило. Непогані позиції УДАРу дозволили йому стати базовим підрозділом президентської партії. Але не треба забувати про амбітний «Народний фронт», який після обвалу рейтингу Арсенія Яценюка вирішив пропустити місцеві вибори на умовах, що його члени підуть з БПП. Додайте сюди грошовитих самовисуванців від бізнесу, які завжди тримають ніс за вітром. Додайте сюди різноманітних номенклатурників із районів, котрі теж завжди крутяться довкола владної тусовки. Отримаємо коктейль, який почав бурлити ще до початку місцевої кампанії. Приміром, міську організацію БПП «Солідарність» очолив один з чільних і, можливо, найбагатший діяч «Народного фронту» Ерік Парсаданян. За логікою, він мав би очолювати список до міськради, на що, йдучи на посаду, щиро розраховував. Втім його шанси проти кандидатури Петра Адамика початково були мізерними. По-перше, нагадаємо, все таки довкола ударівців формувався кістяк нової команди. По-друге, своїм «ударівським» однопартійцям всіляко покровительствує Віталій Ковальчук, одна з ключових фігур в оточенні Порошенка, перший заступник його адміністрації, а до того – голова його передвиборчого штабу.
Джерела Форпосту у самому БПП, так і в інших партіях фактично підтверджують, що така ситуація свідчить про одне: розвитком партійних структур на Львівщині ніхто не переймається. Є інтереси міських депутатів, є інтереси депутатів в області, є портрет Президента, який ще не остаточно обліпили мухи із «Самопомочі» чи «Батьківщини». На цьому умовно благополучному тлі займатися партійним будівництвом ані душа не лежить, ані потенціал не стоїть.
Як приклад, можна навести діяльність одного з найвпливовіших депутатів міськради Григорія Козловського. Навіть в часи найгострішого протистояння БПП із Садовим саме він, що підтверджує не один його колега, був чи не найбільше вхожим до Андрія Івановича. Річ ясна, що спілкувалися вони зі значно серйозніших і цікавіших питань, ніж про чергове видання антології молодих поетів. Попри те, це ніколи не заважало добродію Козловському на чім світ стоїть крити таких відомих і одіозних представниць команди Андрія Івановича, як Інна Свистун чи Лілія Онищенко, паралельно відстоюючи і свої бізнес-інтереси і виконуючи умовний партійний план на критику Садового чи його пахолків.
Щодо обласної фракції БПП, то там усе простіше. Певна частина людей з ареалу братів Дубневичів, робить фракцію дисциплінованою і прогнозованою. Хоча, кажуть, брати, і впливати особливо не намагаються, переймаючись значно більшими масштабами різноманітних замовлень і субвенцій, які можна отримати зі столиці. Хоча в разі потреби пролобіювати свої інтереси можуть без зайвого напруження. Майже без зайвого. Зрештою, про впливи «львівських олігархів» Форпост детально писав не так давно, то ж не будемо повторюватися.
І брат в поміч
Коротко про нового голову. Партію на Львівщині він уже очолював – одразу після її створення і недовго: віддав перевагу роботі у ДФС. До речі, фіскальна кар’єра Гриніва-молодшого доволі славна. У різні часи він очолював ДПІ у Франківському районі Львова, та районах Львівської області, був начальником Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові.
Але повернімося до політики. Після першої «ходки» Гриніва організацію прийняв Тарас Ситник, який керував нею, кажуть обізнані люди, не менш формально, ніж Парсаданян у місті. На вибори БПП уже йшла під очільництвом Олега Синютки. Тепер ось знову Гринів, який каже, що головю його обрали не через брата, а через те, що він сам такий мудрий відданий партії: «Я долучився до партійного колективу БПП «Солідарність» із самого початку інтенсивної роботи, тому добре знаю всі етапи побудови партійної організації, входив у раду ТО. Зараз ставлю собі за мету підняти рейтинг партії і ефективно вплинути на роботу секретаріату».
Свою другу партійну «каденцію» Юрій Гринів поєднуватиме з роботою керівника Державного підприємства «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів». Підприємство, м’яко кажучи, вельми цікаве – займається, зокрема, сертифікацією автомобілів, сільськогосподарської техніки і ввезених з-за кордону автомобілів. Щоб очолити цю статечну установу, Юрій Гринів, певно, мусів виграти конкурс Мінекономрозвитку і, певно, добре намучитися.
Цікаво, що на відміну від «експертних» конспірологічних, версій, які пов’язували появу на чолі львівської БПП брата політтехнолога Гриніва із наближенням позачергових виборів, політики, з якими автор спілкувався на цю тему, у своїх судженнях більш апатичні та навіть іронічні. Жодного прихованого політичного генія у Юрію Гриніву вони не вбачають. Як і пересічні виборці, не вбачають у ньому жодної харизми, що могла би вплинути на збільшення рейтингу.
Все виглядає доволі банальним. Когось треба було призначати, щоби чоловік хоч розібрався, на чім партія стоїть. Бо як не восени, то рано чи пізно вибори все одно нагрянуть, і пасує хоч би знати кількість партійних осередків і номери їхніх телефонів. Бо як нема у партії слави, то хоч би зради не було.
Загалом же ж, обсервуючи нинішню діяльність БПП «Солідарність» на Львівщині, з великою долею ймовірності можна спрогнозувати її найближче майбутнє. Точніше, його не потрібно прогнозувати, потрібно дивитися на рейтинги однієї людини, ім’я якій Петро Порошенко. Буде в пана Президента добрий рейтинг – буде рейтинг і у Львові, і з Жовкві, і в Жирівці та Яблунівці. Завалиться глава держави – розбіжаться його люди, хто куди. Хто дасть драпака першим, як щури, а хто ще деякий час зберігатиме шляхетний вигляд, - не суть важливо для політичної історії. Чи згадує хтось нині, хто, коли і як втікав від Віктора Ющенка, аби його не прибило падаючим рейтингом тодішнього безпомічного лідера.
Читайте також:
Львівська «Батьківщина»: генеральська лінія партії Тимошенко
