Стоїть собі у затишному районі Львова по вулиці Левицького симпатичний будиночок російського консульства. Чим займаються люди, котрі у ньому замешкали, - достеменно невідомо. Більше того, невідомо, хто там взагалі сидить, і, чесно кажучи, навіщо. Було б дивно, якби під час російсько-української війни у серці Львова російські дипломати розвивали бурну діяльність. А, може, мара убієнного у Львові 21 жовтня 1933 сталінського консула Алєксєя Майлова, як привид батька Гамлета, вчасно з’явилася перед їхні очі, застерігши від можливих глупот і зайвої демонстративності.
Вони є, але їх нема
Ще на початку 2015 року із різноманітних джерел, у тім числі й від не афішованих представників українського МЗС, з’явилася інформація, що росіяни закривають своє консульство у Львові. Щодо самого генконсула Олега Астахова, то казали, що він зі Львова спакувався ще раніше.
Проте майже одразу цю інформацію було спростовано. МЗС України устами свого речника заявило, що жодних повідомлень про закриття консульської установи з Росії не надходило. А про те, що генеральне консульство працює в штатному режимі, і Олег Астахов перебуває на робочому місці, заявили вже у Львові. Проте цікаво, що інформацію про свою «живучість» озвучив не Олег Астахов, який «перебував на робочому місці», а лише третій секретар консульства Сергій Манько.
Правду кажучи, установу можна було б закривати вже у вересні минулого року. Вперше вибори до Держдуми Росії не відбулися у консульській установі. Більше того, вона в цей день взагалі не працювала. Журналісти, які чатували під вікнами, так і не змогли отримати жодної конкретики, оскільки брама до будинку була зачинена, а з консульства ніхто й носа не висунув. Не виключено, що там нікого й не було.
Гортаючи стрічку новин офіційному сайті консульства, теж розумієш, що воно практично нічим не займається. Серед офіціозу від МЗС Росії та суто технічної інформації протягом останнього року з’явилося хіба дві інформації, з яких, очевидно, треба було б зробити висновок про живучість установи. Так, повідомляється, що 10 червня 2016 року в рамках святкування Дня Росії у генконсульстві відбулася «дружня зустріч з представниками російськомовного Львова» - керівниками російських громад, письменниками тощо. А 9 травня цього року представники консульства поклали квіти до могил полеглих воїнів на Пагорбі Слави. При чому, в останньому повідомленні жодного слова про участь Олега Астахова власною персоною.
Своєрідно працюють у консульстві і з «соотечественниками». «Уважаемые соотечественники! На текущий момент прием заявлений на участие в программе переселения в Генконсульстве России во Львовевременно не производится. Заполнить и подать заявление вы можете в Консульском отделе Посольства России в Киеве либо в Генеральных консульствах России в Одессе, Харькове, либо непосредственно на территории России в органе Главного управления по вопросам миграции МВД России», - йдеться в оголошенні для бажаючих повернутися на «ісконную родіну».
Щоправда, тут причина може бути зовсім не в останніх подіях у стосунках України та Росії. Виявляється серед ностальгуючих за шумом берізок виявилося зовсім не багато бажаючих почути його на власні вуха. Широко розрекламована Росією програма добровільного повернення «соотечественников» по суті провалилася. Так, за перші три роки від її оголошення, з 2006-го по 2008-ий у Росію з України виїхала аж 1801 людина, а цифра 2009-го року взагалі викликала гомеричний сміх – 8 чоловік.
Зрозуміло, що нині у Російську Федерацію перебралося в тисячі разів більше громадян України, але це вже зовсім інша історія і безпосередньо Львова стосується мало.
Жодного голосу від представників російського дипломатичного корпусу не пролунало й тоді, коли обласна влада розганяла «шалман» на Короленка – так званий Російський культурний центр. «Жодних протестів, жодних спроб хоча б переговорити чи з’ясувати причини, чому влада виселяє з приміщення так звані російські культурні товариства від представників консульської місії не було. Ні офіційно, ні неофіційно», - каже Форпосту Володимир Гірняк, заступник голови Львівської облради, який займався цим питанням.
Тож на відміну від свого попередника, Олег Астахов у пам’яті львів’ян практично не залишиться. Однак оскільки він все таки офіційний консул і хтозна, як і де завтра може засвітитися, вважаємо за доцільне нагадати його біографію. Однак перед тим звернемося до особи його одіозного попередника Євген Гузєєва.
Негідник у костюмі інтелігента
Коли цей уродженець української Макіївки, який проходив строкову службу у Львові, вдруге з’явився у нашому місті в якості генконсула Росії, між двома країнами жодної помітної напруги ще не було. Євген Гузєєв доволі швидко зумів зачарувати львівську інтелігенцію гарними манерами та розважливими розмовами. «Зрозуміло, що, ГРУшник, але який же приємний», - сказав колись напівжартома один львівський політик.
Гуззєв залюбки відгукувався на запрошення в різноманітні політичні та мистецькі тусовки, говорив правильні речі, але все це тривало до пори, до часу. В один момент чоловіка наче підмінили. У 2010 році він закликає керівництво Російської Федерації розпочати матеріальну підтримку русинського руху на Закарпатті. А одного з лідерів так званих русинів отця Димитрія Сидора, називає не інакше, як«новим пророком», порівнюючи з Мойсеєм.
Однак це ще були квіточки. Далі, Остапа, точніше Євгена, понесло. У грудні того ж 2010-го консул видав одразу кілька вікопомних фраз, які фактично і вирішили долю його подальшого перебування у Львові. "Во Львове говорят не на украинском языке, а на «галицком суржике»", "Название «Украина» было придумано в Австро-Венгрии, чтобы оторвать вас от России, от Руси. Разделили нас". «Может, спустя некоторое время – через век – центр опять вернется сюда, и Киев снова станет центром нашей культуры. Сегодня этого никто не может знать. Главное – сохранить наше единое цивилизационное пространство, православное пространство, единый русский мир». Таке та інше полилося з уст друга львівської інтелігенції.
Звісна річ, що у Львові піднявся страшний рейвах, а сам його винуватець заявив, що після цих заяв йому почали надходити погрози вбивства.
Як завжди, активні у прийнятті розмаїтих звернень і відозв депутати Львівської обласної ради зажадали від Міністерства закордонних справ України оголосити генерального консула Росіїу Львові Євгенія Гузєєва персоною нон-грата. Це, річ ясна, виглядало доволі карикатурно, бо, очевидно, що дипломат не міг би робити такі ризиковані заяви без погодження зі своїм керівництвом. І впиралося тут усе зовсім не в персону Гузєєва. Москва перейшла в активну фазу побудови «руского міра».
І вже зовсім по-блюзнірському виглядало те, що після скандального закінчення львівської місії Гузєєв отримав подяку від Путіна «за внесок в розвиток стосунків між Росією та Україною».
Але перед тим зі сльозами на очах Євгена Гузєєва проводжали львівські попи. У церкві на Короленка 13 березня 2011 року відбулася літургія, яку вершив сам архієпископ Львівський Августин. Після чого відбулося ще дві знаменні події – виголошення анафеми відступникам і єретикам та нагородження Гузєєва.
Спершу Августин вручив дипломату орден РПЦ благовірного князя Даниїла Московського ІІІ ступеня. Потім, подумавши, певно, що того замало, пришпилив Гузєєву ще й орден УПЦ МП преподобного Іллі Муромця ІІ ступеня. І про всяк випадок пожалував ще й свою
"Благословенну грамоту". Владика, як писав офіційний сайт УПЦ МП, подякував консулу за те, що під час свого служіння він із винятковою увагою і турботою ставився до прохань та проблем духовенства і вірних, а також за те, що він багато потрудився на користь святої Православної Церкви у Західній Україні.
А вже через 10 днів після цієї духовно-церковної атракції Гузєєв ледь не за руку увів у храм свого наступника – Олега Астахова. Оплот московського православ’я став першим місцем, яке відвідав новопризначений голова консульської місії.
Хрін і редька
Є у росіян така приказка: «Хрен редьки не слаще». Як і його попередник, Олег Астахов устиг оскандалитися на попередньому місці службі. Та й так, що на його тлі, словеса Гузєєва виглядають дитячими забавками.
Однак по порядку. Уся попередня дипломатична діяльність пана Астахова було пов’язана з румуномовними країнами. Можливо тому, що вже з 19-річного віку Астахов навчався архітектури в Бухаресті. Чим іще займався молодий Олег Астахов у Румунії цілих п’ять років паралельно з навчанням, офіційної інформації немає, але зразу ж після закінчення архітектурного інституту він потрапляє на дипломатичну службу. Про те, хто тільки не збирався під дахом дипломатичних установ, читайте у шпигунських романах, але те, що посади архітектора там не було, можна сказати напевне.
Малопомітна доти діяльність новоявленого дипломата в Румунії та пізніше в Молдові забурлила в 2001 році, коли 47-річний Олег Астахов стає співголовою від Російської Федерації в Об'єднаній Контрольної Комісії (ОКК) з проведення Миротворчої операції в Придністровському регіоні Республіки Молдова. Як пишуть російські джерела, діяльність його на цьому посту була «цілком успішною».
Влада Молдови, як не дивно, дотримувалася кардинально протилежної думки. Можливо тому, що мала відмінні від Астахова погляди на місію російської армії в Придністров’ї, як і взагалі на існування цієї невизнаної республіки. Тож повернення Астахова на молдовську землю після недовготривалого перепочинку у Москві було зустрінуто в штики. Астахову, який мав посісти пост радника-посланника російського посольства (а це друга людина в посольстві) було відмовлено в акредитації.
Невизначеність тривала цілих сім місяців, однак наполегливі, на грані шантажу, прохання російської сторони так ні до чого й не привели.
"Ситуація унікальна, ніяких пояснень ні я, ні посольство, незважаючи на офіційні звернення, не отримували, - казав тоді Астахов. - Причин прецеденту ми поки що не розуміємо".
Підстави такої поведінки молдавської сторони росіянам, зрозуміло, були відомі добре, але не все ж можна сказати вголос. Офіційної причини відмови в акредитації озвучено так і не було, проте у кулуарних розмовах представники молдавського керівництва прямо називали їх журналістам: антимолдовська діяльність на посаді співголови ОКК, а також підозри на причетність Олега Астахова до російських спецслужб.
У квітні 2007-го російський дипломат таки спакував валізи і виїхав з Молдови. Після цього сліди Олега Астахова губляться у нетрях Росії. Жодної згадки за чотири роки… Певно, вчив українську мову…
На відміну від свого попередника, Астахов утримався від скандальних заяв, де тільки можна вихваляючи Львів і львів’ян. Зрештою, Гузєєв теж із цього починав. Через півроку після перебування на посаді в інтерв’ю «Комсомолці» він скаже, що не почув на свою адресу «жодної негативної ноти».
Зрештою, яка різниця, як звучить прізвище Генерального консула Російської Федерації в Україні та про що він говоритиь. Щоб він не сказав, усе одно це є не більше, ніж ретрансляція сказаного чи подуманого у Кремлі.
… А тим часом стоїть собі у затишному районі Львова по вулиці Левицького симпатичний будиночок. Чим займаються люди, котрі у ньому замешкали, - достеменно невідомо. Більше того, невідомо, хто там взагалі сидить, і, чесно кажучи, навіщо.
Інколи складається враження, що їхня функція зводиться до банального дражніння. Але небезпека в тому, що роздратованих людей легко спровокувати. А враховуючи, що будиночокє територією Російської Федерації, - будь-які провокації, пов’язані з ним, можуть перерости у складну та неприємну історію. Хоча б із цих міркувань офіційному Києву варто було б поміркувати про доцільність існування у Львові російської дипломатичної установи…
