До чого треба довести інваліда-підприємця, щоб він не знайшов іншого способу, ніж волати через ЗМІ про допомогу небайдужих?!
Я, Голубінка Зіновія, інвалід 2 групи з вадами опорно-рухового апарату.Так сталося, що у 2008 р. внаслідок ДТП я стала інвалідом. Цей період був для мене і моєї сім’ї (син інвалід з дитинства і мама учасник Другої світової війни, і я була для них опорою) дуже важкий, але я зібралась із силами і після довгої реабілітації продовжила свою нелегку трудову діяльність.
Пройшовши кола пекла в 2008, я й не підозрювала, що найстрашніші моральні і фізичні тортури ще попереду. І мені їх влаштує Львівська міська рада, яка цинічно і неприховано хоче позбавити мене фактично джерела виживання, забравши бізнес, який дозволяє фізично вижити моїй родині.
Виглядає, що геноцид нашої родини – це спланована акція міськради, метою якої є, банальний віджим орендованої землі.
Але про все за порядком.
Трохи історії. Здобувши відповідну освіту (Львівський технікум харчової промисловості та Одеський інститут харчової промисловості за спеціальністю інженер-технолог), в 1999 р. я отримала свідоцтво про державну реєстрацію і взявши в оренду земельну ділянку на вул. Пасічній, 22, розпочала свою підприємницьку діяльність. На той час ця земельна ділянка була фактичним звалищем сміття. Первинно я організувала літнє кафе, а потім кафе трансформувалося у МАФ.
В 2004 році я оплатила виготовлення технічної документації на землю, де чітко вказана площа, кадастровий номер і позначка, що цю земельну ділянку Львівський міський центр Державного земельного кадастру вніс в реєстр 15.06.2004.
З метою благоустрою м. Львова я в 2005 р., як підприємець, домоглася виготовлення документації і власним коштом облаштувала дитячий майданчик, який був внесений до переліку дитячих майданчиків міста.
В розвиненій державі інваліда, який сам заробляє на життя, утримує ще старенького учасника Другої світової війни, не просить подачок, платить податки, орендну плату та ще й власним коштом облаштувала дитячий майданчик для мешканців міста носили б на руках! Гордилися б і запрошували на різні презентації як приклад того, як влада турбується про інвалідів і сприяє реалізації їх підприємницького хисту!
Але це точно не про Львів. Багато моїх друзів, яким я розповідаю свою історію, питають мене: «А тебе ще не спалили з твоїм кафе?». І я розумію, що це не жарт. Вони розуміють реалії місцевого бізнесу. Це Львів…
За двадцять років підприємницької діяльності я вклала немалі кошти, а основне – сили і здоров’я в розвиток свого кафе.
Розуміючи, що моє кафе – єдиний шанс вижити для нашої багатостраждальної родини, я всіма силами намагалася втриматися «на плаву» навіть у найважчі часи. За останні роки багато підприємців припинило свій бізнес через побори і нереальні платежі. Багато талановитої молоді покинуло рідну країну.
Сьогодні я розумію, що важкі часи кризи 2008-2009 років неспівмірні з тим пеклом, яке підготували представники влади таким як я нині, щоб елементарно забрати в них бізнес і повністю монополізувати ринки збуту у Львові.
Все вказує на те, що руками ме́рців через адміністративний тиск мене вирішили позбавити місця для бізнесу.
Ось лише основі факти, через які мене пускають через сім кіл пекла.
Як з’ясувалося, Львівська міська рада разом з Держземагентством навіть не внесла відомості про земельну ділянку, яку я орендую в кадастрову карту.
Також виявляється, що земельних ділянок за адресою: Пасічна, 22 є аж чотири. З різними власниками і цільовим призначенням: гуртожиток Львівського університету Франка, орендована земельна ділянка стоматологічною компанією «ММ», ресторан «Лайм» і та, яку орендую я – кадастровий номер 4610137200:05:003:0010.
До того ж всі чотири ділянки навіть не межують між собою і розкидані на площі кількох гектарів.
Як так можна було оформляти документи на землю – питання риторичне. Як і зрозуміло, що це робилося міськрадою свідомо, бо в майбутньому, дозволяючи забудову на Пасічній, 22 – будувати можна зразу цілим кварталом.
Я з десяток разів зверталася з вимогою, щоб, якщо міськрада є власником землі – нехай забезпечить внесення відомостей про земельну ділянку в кадастрову карту. Я заплатила за розробку проекту землеустрою, земельній ділянці присвоїли кадастровий номер. Треба лише внести дані в кадастр.
Але у відповідях всі «падають на мороз». І стає зрозуміло, що офіційний облік цієї землі ме́рцям взагалі не вигідний, бо ускладнить ну дуже очевидні плани передачі майже всього кварталу під забудову.
Міськрада без жодних пояснень і причин штучно намагається перервати договір оренди землі, яку я орендую з 1999 року, придумуючи десятки причин, або просто ігноруючи мої звернення про продовження мого договору.
Згідно з земельним законодавством, я маю пріоритетне право на продовження договору оренди землі, якщо справно плачу орендну плату і не порушую умов договору.
Але за останні роки ЛМР мені продовжує термін договору лише на рік-два.
Щороку я зобов’язана зібрати десятки довідок, погоджень, щоб продовжити підприємницьку діяльність. На милицях, з хворою ногою майже по півроку я обходжу велику кількість установ для чергового збору документів,що супроводжується непомірними видатками. А найстрашніше – фізичним болем і моральними тортурами. Хто пробував збирати подібні документи – знає, що це непосильно навіть для здорових людей. А для інваліда, що ледве ходить, – це катування!
І навіть обійшовши і зібравши вчергове десятки погоджень і довідок, посадовці міськради навіть не виносять на розгляд сесії моє звернення про продовження договору оренди землі.
Хоча тоді пролонгація його має бути автоматичною.
Але ні! Радці придумали механізм, як віджати бізнес у ще жевріючих підприємців: замість оренди землі їм підсовують договір оренди конструктивних елементів благоустрою (посилання на статтю Дацко)
Немає на земельній ділянці конструктивних елементів, які належать міськраді! Немає!
Все, що на місці колишнього смітника нині є – встановлено моїми руками і моїм коштом. Орендую я лише землю! За оренду якої справно сплачую, незважаючи на величезну як для мене суму.
Не оминули мене також «покращення», пов’язані майже зі щорічними змінами правил розміщення МАФів, які вимотують останні жили з підприємців. Бо виглядає, що лише посадовці мерії знають, як ті МАФи мають виглядати. І за кожні погодження їм треба глибоко вклонятися.
Погодження-перепогодження зовнішнього вигляду, паспортів прив’язок чи ще чогось по кілька разів на рік нічим іншим, як моральними тортурами назвати не можу.
А для мене як інваліда – то ще і фізичні тортури.
Моє кафе – окремо стояче. Збоку немає жодної споруди в радіусі 50 метрів.
З 2008 р. я неодноразово зверталася до міської ради з проханням погодити проекти павільйону, оскільки приміщення потребує перебудови через свою «зовнішність». Проте мені неодноразово було відмовлено. Я багато разів зверталася в органи місцевого самоврядування з проханням отримати право власності (раніше таке було можливе) на вище згаданий павільйон, мною ж збудований, та отримувала відписки і відверте небажання мені допомогти.
Тому критеріями «вимог» Міськради є явно не зовнішній вигляд. Зрештою, багато разів я хотіла взяти кредит і змінити своє кафе. Але у мерії не можуть мені сказати, як же воно має «правильно» виглядати. Я кілька разів витрачала кошти на розробку проекту нового кафе. На які чула вічне: «не підходить!» А коли питаєш: «А як має бути?», конкретно ніхто не може відповісти.
І по цих колах пекла я ходжу вже кілька років.
Замість надати мені як інваліду всебічну адміністративну, методичну, інформаційну та правову допомогу, посадовими особами та виконавчими органами, видається, зумисне створюються штучні бар’єри. Так виглядає, що ме́рці всіма силами перешкоджають мені орендувати землю і розвивати бізнес, аби забрати земельну ділянку, оренду якої я, попри складне матеріальне становище, продовжую платити. Попри знущання і поневіряння я намагаюся втриматися на плаву. Бо інакше за пенсію інваліда просто не виживу.
Тому для мене ця боротьба – боротьба за виживання!
У 2017 році мені безпідставно було відмовлено у видачі нового паспорту прив’язки на встановлення трьох зблокованих тимчасових споруд на орендованій впродовж 20 років мною земельній ділянці, хоча жодним актом ЛМР не передбачено обмеження щодо кількості тимчасових споруд, які можуть бути розміщенні на орендованій мною землі за адресою м. Львів,вул. Пасічна, 22. Побувавши на особистому прийомі у міського голови Садового А. І., я врешті добилася видачі паспорта прив’язки. Але лише на півтора місяця! (з 07.11.2016 і до 30.12.2016). Хіба це не знущання???!!! Або відверте вимагання хабарів за нові погодження, якщо не хочеш вчергове проходити оті тортури?
Зате мене ощасливили внесенням МАФу до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд, враховуючи те, що мною протягом двадцяти років здійснюється підприємницька діяльність, і видали покрокову інструкцію отримання паспорта прив’язки. І все заново: збір повного пакету документів для вже існуючого об’єкта.
Тобто майже рік збирати документи, щоб за місяць знову почати їх збирати?
Нагадую: я інвалід. І ледве ходжу з милицями або з паличкою. Це просто геноцид. Вони чекають, що я зляжу і просто не зможу тих всіх документів зібрати! І вони врешті відіжмуть землю!
В «НАГОРОДУ» замість оренди землі мене ґвалтують на укладення договору оренди конструктивних елементів благоустрою. Причому пропонують підписання договору ЗАДНІМ ЧИСЛОМ з 01.01.2017р. і аж! по травень 2018 р. Після чого, найімовірніше, мені, як уже не орендарю землі, просто помахають рукою.
При тому чергова якась схема міськради полягає у тому, що сплачувані мною платежі за оренду землі я повинна сама попросити заявою до ГУ ДФС перерахувати кошти з одного рахунку на інший. Тобто я сама, добровільно маю перервати договір оренди землі!
Я особисто ні договору не підписала, ні в ГУ ДФС із заявою не зверталася, оскільки вважаю це грубим порушенням.
Я орендую землю! Ніяких фантомних конструктивних елементів благоустрою я не орендую!
Впродовж багатьох років і по сьогоднішній день моя підприємницька діяльність продовжується в написанні певно вже понад сотні звернень, заяв. І майже всі завершуються невмотивованими відписками, а деякі і штрафами. Уявляєте, один зі штрафів я отримала в 2015 р. у розмірі 5101,78 грн., за те, що не демонтувала літнього майданчика в зимовий період, оскільки організувала в наметі збір речей для бійців АТО. Хоча намет не був розташований на проїжджій частині чи пішохідній зоні і не створював перешкод для механічного прибирання снігу.
Виявляється, міськрада, вимагаючи від мене сотні папірчиків за стільки років, досі не може надати документів, що вона є власником земельної ділянки, яку я орендую.
Як і не може надати технічної документації і права власності на ті віртуальні конструктивні елементи благоустрою, які намагаються мені втиснути.
Принаймні, не знайшовши даних про власників цієї землі ні у кадастровій карті, ні в реєстрі речових прав, я звернулася до Львівської міськради, щоб та надала мені підтвердження, що вона є власником орендованої мною землі. А також надати технічну документацію та підтвердження права власності на конструктивні елементи благоустрою, бо я вимагала, якщо і укладатиму договір оренди конструктивних елементів благоустрою – буду брати їх винятково за актом приймання-передачі.
І знаєте, що вони мені відписали? Щоб я зверталася до Держгеокадастру! Тобто орендар не може мені надати свідоцтва про право власності на землю!
А по конструктивних елементах благоустрою не дали відповіді взагалі. Бо ніхто не знає, де ці уявні конструкції!
Тобто я двадцять років сплачую орендну плату не власнику?
І здати в оренду мені хочуть повітря?
Улюблена травля міськради – наслати перевірки. Я живу в постійному жаху перевірок. І замість того, щоб працювати, живу від перевірки до перевірки, думаючи, що вчергове придумають ме́рці?!
Кого тільки не насилала міськрада, щоб вижити мене з Пасічної, 22. Хто мене тільки не перевіряв за останні два роки.
Через те, що міськрада не підписала додатку до договору оренди для його продовження – в 2017 році мені кілька місяців погрожувало Львівобленерго відключенням світла. Чого коштувало мені нервів довести, що договір оренди пролонговується автоматично, якщо ЛМР не розірвала його. Від інших підприємців знаю, що міськрада так часто витравлює малий бізнес руками енергетиків. Бо без світла кафе не може працювати! Закриється і все.
А тут шакали з мерії вилучать землю. Бо звідки буде взяти кошти для оплати оренди?
Остання перевірка ГУ ДФС була здійснена в лютому 2018 р. через неправдиву інформацію, яка була подана департаментом економічної політики МР: нібито у мене працює аж! 4 неоформлені працівники – це в маленькому приміщенні, де 24 посадочних місця, – а також через мінімальні сплати акцизного податку. А чим платити, коли я в осінній період минулого року перебувала на лікуванні, а взимку, у люті морози, практично не могла вийти з хати, дуже боліла нога і моє кафе переважно було закритим.
Така реакція стала помстою за надіслані мною запити, які я скерувала про підтвердження права власності ЛМР, бо МР не має оформленого такого права власності! Оскільки так як я, до міськради зі запитами про підтвердження їхнього права власності звертатимуться інші підприємці, міськрада просто вирішила унеможливити мій бізнес постійними перевірками. Знищити мене фізично!
Шкандибаючи на роботу, я з жахом думаю, що нового придумає міськрада, щоб добити і знищити і мій бізнес і залишити мене з моєю родиною без засобів до існування!
На днях отримавши пенсію у розмірі 1452,00 грн. відкрила свою трудову книжку, в якій записаний мій безперервний стаж з понад 30 років (з1981 р. по 2014 р.) і ніяк не можу зрозуміти, чим я завинила перед державою і міською радою!!!???
Я можу писати цілі мемуари про те, як ЖЕК незаконно звільнив з роботи мого сина-інваліда. І як зараз він намагається поновитися на роботі через суди.
Я можу описувати томами про те, як на моє кафе здійснюють напади. Б’ють вікна, нищать майданчик, який я встановила. І як правоохоронці навіть не намагаються цьому протидіяти!
Як влітку 2017 р. мешканці мікрорайону виявили, що без жодних документів і дозволів працівники служб ЛМР просто порізали десятки здорових дерев на дитячому майданчику, який я облаштувала. Явно розчищаючи площу, так виглядає, під нову будову. І на мої звернення покарати винних ніхто навіть не думав реагувати.
Те, що дії ме́рців мають ознаки неприхованого геноциду не лише мене, а й всієї моєї родини – більш ніж очевидно.
Тому прошу небайдужих львів’ян допомогти мені відстояти своє право на підприємницьку діяльність. Право на життя!
Я не прошу подачок! Прошу дати можливість працювати!
P.S. Зрозуміло, що така травля мене – підприємця-інваліда – невипадкова.
Я розумію, що вижити мене хочуть, бо клаптик орендованої мною землі як кістка в горлі потенційним забудовникам, які напланували тут, найімовірніше , цілий квартал.
А тут ледве жевріючий бізнес інваліда та ще й дитячий майданчик, які аж ніяк не вписуються в плани дерибану Львова акулами бізнесу.
Коментар до теми:
Як прокоментували Форпосту у Львівській міській раді, на території, де знаходиться кафе не мають наміру розпочинати будь-яке будівництво. Крім того, про примусове підписання договорів заднім числом у ЛМР не знають, а документацію не видають, бо такого не передбачено. Як запевнили у департаменті економічного розвитку, міська влада навпаки намагається сприяти усіляко підприємцям із обмеженими можливостями:
«Всі суб’єкти підприємницької діяльності (СПД) повинні працювати з дотриманням норм трудового та податкового законодавства. Львівська міська рада жодним чином не здійснює тиск на підприємців, тим паче підприємців-осіб з інвалідністю. На 2018 рік у міському бюджеті передбачено більше 500 тис. грн. на проведення громадських робіт соціального спрямування, а саме здійснення супроводу осіб з особливими потребами та озвучення книг для осіб із вадами зору; надання юридичних та реабілітаційних послуг; керування художньою самодіяльністю у громадських організаціях та об’єднаннях осіб з інвалідністю тощо».
