Зійшовши з поїзда і перечитавши назву залізничної станції, на якусь хвилину засумнівалася чи приїхала я, власне, туди, куди мені було потрібно.
Бо їхала в Золочів, а прибула на залізничну станцію з назвою... Злочів. Перевірила. Перепитала навіть в місцевого чоловіка. Фууух, таки приїхала туди. Трохи згодом мені пояснять, що це не що інше, як польська назва міста, яка так і залишилася у кириличному вигляді та польському звучанні тепер лише в назві станції.
Коли поцікавилася чому так відбулося і не повернули назву на український манер? Мені відповіли, що елементарно тим ніхто не займався, щоб змінити назву правильно, тому такі розбіжності між назвою міста і станцією.
Єдиний автобус, який ходить із залізничного вокзалу до центру міста
За день їздить 12-ть разів у вказаному маршруті через кожні 40 хвилин. На питання чи є ще якийсь транспорт, окрім цього, який їде від вокзалу і до центру, то мені сказали, що такого немає. Хіба пройтися, то має бути щось далі. Тому почекати довелося з півгодини, доки приїхав потрібний транспорт. Заплативши 5-ть гривень за проїзд, сідаю в автобус із зеленими потріпаними і подертими сидіннями. Якраз десь навпроти внутрішньої дерев'яної ручки вхідних дверей, яка нехитро перемотана ізострічкою.
Хочеш випити лате? Пошукай!
Якщо ви любитель лате, як я, то, певно, вам буде зрозуміло, що першою справою, коли я приїхала вранці в місто, то хотіла випити цей улюблений напій. Здавалося б, таке просте бажання, але яке не зовсім просто виконати. Такого кавового напою не купиш ні на вокзалі, ні на центральній автобусній зупинці, куди тебе привозять. Автобус зупиняється прямо біля двох туалетів. Одразу біля зупинки ростуть реп'яхи завбільшки зростом з мене, поряд смітник з жовтою дитячою курткою, яка акуратно підвішена і виглядає на фоні сміття досить сентиментально. Та варто пройти ще трохи далі і я знаходжу лате в кафе, яке на смак не гірше, ніж готують у Львові.
На час перебування в місті почула лише один раз російську мову
Пішоходні доріжки в кепському стані
Якщо дороги з ямами теж наявні по місту, що не рідкість, то гірше за це - пішохідні доріжки, які з ямами, йдуть рвано і зеленими "килимками" трави. Яскравим епізодом стало те, коли я запитувала дещо в місцевої жительки з коляскою в центрі біля моста, де вона виїжджала" так з "пішоходної ями", доки мені пояснювала, що колесо перекрутилося і раптом "дурник" випав з рота в дитини та на землю. І я його подала молодій мамі. І нам обидвом стало ніяково, подивившись на яму.
Містяни роками живуть в стані ремонту на центральній площі через мера та місцевого підприємця
Перше, що кинулося в очі, коли я приїхала в місто, то розрита головна площа міста. Суцільний хаос, який не дивує місцевих і повз якого вони минають байдуже і звично. Як виявилось, це не просто ремонтні роботи, що почалися нещодавно. І не дивує це золочан теж не випадково, а триває вже протягом 5-ти років, як навів приблизну цифру містянин. І в цей час ведеться судова тяганина, де мер міста (що цікаво - колишній регіонал) та його опонент - підприємець, судяться за цю частину міста. Обидва переконують, що кожен стоїть на "благочинних" засадах в ім'я добра для міста, а перебудова центральної площі так і не рухається, бо постановою суду продовжувати там якісь роботи просто заборонено. Тому з тим хаосом мешканцям міста доводиться жити. Місцеве населення в думках: хто ж правий з двох - теж розділилося.
Можна побачити вбудовані сонячні батареї в... лавочку
І хоч жителі міста мені говорили, що користі з того ніякої. Бо, по-перше, в туристів, наприклад, екскурсії і все розписано, то їм і ніколи заряджати телефон. А, по-друге, місцевим і, взагалі, ні до чого, бо зарядять вдома чи, в крайньому разі, беруть з собою пауербанк. Та я не згодна, бо, мабуть, кожному подорожуючому відома ситуація, коли назнимкував і нафотографувався сам, але акумулятор "сідає" і виникає потреба шукати місце, де зарядити, часто щось купуючи в кафе, що може і не так треба, як необхідно зарядити телефон. Заодно можна посидіти та відпочити на такій лавочці.
Спробувала підзарядити і я свій телефон. Дійсно, все працює. Щоправда, з тієї лавочки, де я підзаряджала телефон, одну частину сонячних батарей було побито, ймовірно, хуліганом. Таких альтернативних джерел енергій в подібному форматі - чотири. Вважаю це корисною родзинкою не тільки в Золочеві, а й в було б доречним в кожному місті. Хоч варто зауважити, що таке собі ноу-хау є ще в деяких небагатьох містах нашої країни.
Коли я в місцевих питала про річку Золочівку, то мені відповідали неохоче, а то й відмовляли йти до річки
Мабуть, тому, що містяни самі знали в якому вона жахливому стані: заросла, брудна, смердить. Просто соромились сказати відкрито. Була шокованою станом річки і що нічого в цьому напрямку не робиться на краще.
Не в кращому стані і озеро "Молодіжне"
Оточене городами, заросле рогозою. Якесь геть дике та занедбане. Так одразу і не скажеш, що воно знаходиться в місті. Зайшовши ногами у воду, не ризикнула скупатися, бо ні колір, ні запах води не переконував, що це робити безпечно для здоров'я.
В Золочеві стоїть один з чотирьох пам'ятників В'ячеславу Чорноволу в Україні
Не бачила двох інших (у Києві та Миколаєві), але львівський аналог Великого Українця мені не такий гарний.
Цікаво, що саме в Золочеві Чорновіл відбував своє останнє ув'язнення в травні-червні у 1989-му році.
А от фотографувати в Китайському палаці не можна
Так мені сказали, коли я купила квиточок, щоб його оглянути. Вже в палаці, оглядаючи незвичні експонати, я звернулася щодо цього питання до музейної працівниці:
- А чому заборонено фотозйомку?
- Це постанова Міністерства культури України.
- Я розумію, але чому? Назвіть причини.
- Та багато різних причин. Таке є і в деяких музеях за кордоном. - Вже дещо роздратовано сказали.
- Ні, ну назвіть хоч декілька таких причин.
- У нас тісне приміщення і тут діти починають бігати... І якщо щось поб'ється...
- Чекайте, я у Вас запитувала інше: чому не можна фотографувати?
- Фото - це бліки, і експонати вигорають, а реконструкція обходиться дуже дорого. - Нервово, але таки якусь причину змогли мені оголосити.
Хм, але ж можна робити світлини і без спалаху. Здалося, що в цьому питанні десь зарита собака. Поясніть мені хто-небудь чи це раціонально, будь ласка.
В Золочеві варто скуштувати свіжоспечений лаваш та "Гаряче морозиво"
Перше готували на моїх очах на одній з центральних вулиць в "Грузинському хлібі" і, погулявши містом двадцять хвилин, його вручили в руки і попередили, що дуже гаряче і варто тримати обережно, бо можна обпектися. А щойно з духовки, як ви здогадуєтесь, найсмачніше. Другу страву, яку мені порадили скуштувати "гаряче морозиво", яке пройшло випробування на смак в місцевому кафе "Тартак". Реально дуже смачна солодка випічка з морозивом всередині.
В Золочеві вітром знесло бюст... Пушкіну
Як виявилось, цілком випадково 2 липня, коли був матч Росія-Іспанія і країна-агресор перемогла, то тієї ж ночі сталася ця незвичайна, без перебільшення, подія. І хоч дехто стверджує йдосі, що це справа рук вандалів, то місцева поліція твердо заявила, що це наслідок негоди - дощу та сильного, ймовірно, дуже сильного вітру на погруддя, якому вже багато літ. Тому все так трагічно і закінчилося. Випадково? Не думау.
Місто неймовірно багате на цікаві історичні постаті, події, легенди, міфи та загадки
В якому, як мені розповідали, є навіть привиди. В місті багата архітектура в стилі бароко, необароко, італійська неоготика, ренесанс і т.д. Та мене особисто найбільше вразив красою Вознесенський костел та Китайський палац. Це давнє оборонне місто в історії України. Показником останнього твердження є той факт, що почали закладати основу Золочівського замку в 1634-му році. Наскільки цікаве й багате місто за різноманіттям тематик, що найкраще його відвідати самому, щоб почути цікаві історії на власні вуха і побачити на власні очі.
*Авторка цього матеріалу не претендує на істину в останній інстанції і вичерпність всієї "картини" міста.
**На меті показати, як може виглядати місто з погляду мандрівниці, яка побувала в ньому і склала своє перше враження з його плюсами і мінусами.
