Корінний львів’янин, підприємець, президент баскетбольного клубу «Львів» Роман Городечний здійснив своє перше сходження в гори три роки тому. Але язик не повернеться назвати його початкуючим альпіністом. За спиною Романа уже п’ять визначних вершин на різних континентах. Серед альпіністських трофеїв Городечного - найвищі точки Африки Кіліманджаро (5892 м), та західної Європи Монблан (4 810 м), а ще Кала-Патхар (5 643 м) та Мера-пік (6 476 м).
А зовсім недавно, 8 лютого, невтомний альпініст піднявся на найвищу вершину Америки Аконкагуа, здійнявши над горою прапор Львова. Не отримавши за це, до речі, жодного словечка подяки за пропагування міста від майстра піару Андрія Садового.
У гори Роман Городечний вперше пішов зовсім спонтанно у 2013-му році – після того як керівник спільноти «ONELIFE» Артем Сурін зачепив його гордість, сказавши, що Роман «не стягне піти в гори, бо не має відповідної підготовки». За тиждень група, у складі якої був і львівський альпініст, полетіла в Танзанію. Свою роль у рішенні новачка-альпініста зіграли слова Володимира Висоцького: «Краще гір можуть бути тільки гори». І якщо раніше це було в теорії, то тепер Роман перевіряє цю істину, долаючи небезпечні вершини.
Крім перерахованих вище вершин, у Романа була ще спроба підкорити Ельбрус (5 642 м) Він дістався уже висоти 4 900 метрів, однак тоді шторм розвернув експедиційну групу. Загалом, якщо підрахувати всі підкорені вершини – Роман здолав майже 35 тисяч метрів над рівнем моря. У планах – організувати в листопаді цього року вихід львів’ян, які хочуть спробувати гори «на смак», на базовий табір найвищої вершини земної кулі – Евересту (5 600 м). Зрештою, амбіції у Городечного ще ті: підкорити всі «сім вершин» світу (найвищі гори континентів). Альпініст зізнається, що має бажання зразу «йти» на Еверест, але після подолання 9-ти тисяч, на 5 «вже не зовсім цікаво підніматись». Можливо, усміхається Роман,він підкорить пік Леніна (7 134 м) і підніме там прапор Львова. Український прапор, говорить корінний львів’янин, не дає того ефекту, який дає прапор рідного міста, ще й коли показуєш новим друзям фотосвітлини площі Ринок і розповідаєш аргентинцям про запашну львівську каву і ансамбль пам’яток на площі Ринок.
За словами альпініста, сходження на Аконкагуа (6 962 м) було найбільш жорстким з-поміж тих, які він вже здійснив.Тут, як свідчить статистика, щороку гинуть троє альпіністів. Загалом штурм гори тривав 20 годин, а сама експедиція зайняла близько двох тижнів.
«У нашій групі піднімалось 11 людей, серед них – восьмеро українців. Олександр Антошков із Хмельницька врятував дівчинку, в якої на вершині почалась гірська хвороба (кисневе голодування). Він зреагував миттєво. Дівчина в один момент вже під час спуску стала над проваллям і ніби готувалась стрибнути у басейн. Під час цієї висотної хвороби мозок починає працювати в неадекватному режимі. Тобто, з’являються певні галюцинації, внаслідок яких ти не розумієш, що відбувається. У цієї дівчинки були дикі очі, вона пробувала робити нам підсічки, хоча запевняла, що нормально себе почуває. Сашко зловив її якраз, коли вона уже стрибала в це провалля... Нам просто довелось прив’язати цю дівчинку до себе і так спускатись вниз. І вже на висоті 6 200 над рівнем моря вона прийшла в себе. Звісно, було дуже тяжко, ще й коли у тебе єдине завдання – вперто переставляти ноги…».
За словами Романа Городечного, 70% нещасних випадків стаються власне на спуску, коли альпіністи, найчастіше не дуже досвідчені, втрачають концентрованість. «У горах потрібно чітко контролювати кожен крок. Найбільша помилка молодих альпіністів в тому, що вони завчасно розслабляються, адже альпінізм – це не тільки піднятися наверх, це і неушкодженим спуститись вниз. Власне багато смертей сталось саме через те, що люди розслаблялись на спуску.
Коли ми торік пробували підніматись на Ельбрус, почався шторм, легендарний альпініст Сергій Бершов розвернув нашу групу і сказав, що «гора як стояла так і стоятиме», а життя не повернеш», - згадує Роман Городечний.
«На вершині Аконкагуа температура не страшна, провадить далі підкорювач вершини,- мінус 15, але докучає страшний нестерпний вітер. З однієї сторони мені здавалось, що вітер дув не переставаючи. Коли знімав рукавицю, то протягом шести секунд уже не відчував пальців. Здавалось, було мінус 35», - ділиться відчуттями Роман.
У горах альпіністи харчувались супами швидкого приготування, консервами. Крім того, хлопці набрали з собою багато сала, так як воно дає, говорить Роман, певний заряд енергії. При цьому кожен, хто йшов на штурм гори, мав по 2-3 снікерси, які добре вгамовують голод. У горах, хочеш-не-хочеш, худнеш, сам Роман «згубив» на Аконкагуа 8 кілограмів. Про нормальний сон на висоті теж говорити не доводиться.
«На 6 100 метрах перед штурмом планувався вихід о 4 годині, я прокинувся о першій, бо вже не міг спати. Якщо ви погано акліматизовані, то вас дико мучить головний біль. Від болю альпіністів може врятувати хіба європейський солпадеїн, однак він знімає біль на певний час, а до того часу вже треба змусити себе заснути. Зрештою, спати на висоті 6 100 взагалі дискомфортно. Щоби перевернутись з боку на бік, тобі доведеться прикласти чимало зусиль», - розповідає співрозмовник.
На Аконкагуа піднімаються альпіністи, уже перевірені висотами у 5-6 тисяч над рівнем моря. «Один хлопчина не піднявся, хоч і дуже хотів, бо його організм не сприймав висоту більше шести тисяч метрів. Взагалі, в горах потрібно вміти перетерпіти певний етап дискомфорту, не видавати назовні, що тобі погано, тебе нудить і ти хочеш повернутися назад. Такі думки виникають у ста відсотків людей, які долають вершини. Морально дуже важко, коли піднімаєшся, тобі холодно, ти голодний, та ще й відчуваєш цей дискомфорт за свої власні гроші», - розповідає альпініст.
Крім того, група Романа Городечного врятувала при сходженні польського альпініста. «На штурмовому таборі стояла група поляків. Двоє з них розуміли, що таке гори, були правильно екіпіровані, а один поляк приєднався до нашої групи. Коли людина піднімається на вершину, у неї дика ейфорія, вона стрибає, кричить… Цього разу 60% групи просто сіли і віддихувались. У поляка на вершині вже піна пішла з рота. Бо якщо у мене була тепла термобілизна, дві фліски, штурмова і пухова куртка, то він був просто у флісці і звичайній пуховці. Ми почали по черзі давати йому свої пухові куртки, інакше він би просто не дійшов. Насамкінець він ще й загубився. Було 90% ризику, що йому ампутують пальці на ногах через невідповідне взуття, він підіймався у черевиках, в яких йдуть на 5 тисяч метрів. А висоти 5 і 7 тисяч метрів - це велика різниця. Бригада його відкачувала, нігті позлазили, але пальці йому врятували», - розповідає альпініст.
І якщо стан здоров’я альпіністів ще контролюють, то оснащення та інша готовність – на відповідальності підкорювачів гір. «Медогляд ти проходиш на кожному етапі, але ніхто не перевіряє, як ти екіпірований, у базовому таборі і в наступних двох були перевірки, скільки є кисню в крові, вимірювали тиск. Для чого взагалі проводяться ці медогляди? Бо будь-який альпініст застрахований, і страховка діє лише в тому випадку, якщо ти пройшов кожен медпункт, і в перміті (дозволі на підйом) стоять відповідні печатки».
Витривалість в горах – дуже важлива риса. Ті, хто постійно займається кардіотренуванням, бігом, виходять на вершини нормально, каже Роман. «Був випадок, коли дівчину спустили з 4 тисяч висоти і відкачували внизу досить жорсткими препаратами. Є люди, які спокійно піднімаються на 7 тисяч, а хтось на 5-ти вже вмирає», - веде далі співрозмовник.
Експедиція на Аконкагуа, до речі, мало не зірвалась через сильний шторм. «На висоті 5 600 м над рівнем моря нас застав шторм, був несамовитий вітер і ми два дні прожили в палатці безвилазно. Найважче в альпінізмі – це вилізти зранку з палатки в туалет. Якщо палатка укріплена, у вас є чай, їжа, то можна жити в горах скільки завгодно. Ще й коли під руками кишенькові шашки, книжка і ти спілкуєшся із новими друзями на філософські теми, які там, внизу, ти б ніколи і не порушував», - розповідає Роман Городечний. І наголошує, як багато значить у горах сумісність людей, які беруть участь в експедиції.
«Нервова система на висоті переживає неймовірний стрес. Крім того нема чим дихати, тобі дискомфортно, і якщо ще хтось тебе нервує, говорить, що ти не так щось робиш, то ти зриваєшся. В такі моменти важливо, щоби капітан команди вмів згуртувати людей і загасити конфлікт на ранній стадії. Почуття незадоволення дуже заважає. Має бути максимальна концентрація на тому, як ти переставляєш ноги вверх. Більше тебе нічого немає хвилювати», - наголошує Роман Городечний.
«На Кіліманджаро підніматись було важче в тому плані, що там немає акліматизації як такої, – проводить паралелі альпініст. - Там фактично з 4 900 зразу піднімаєшся на майже 6 тисяч метрів за одну ніч. Відчуття дикі. Організм не розуміє, що з ним твориться. Але це відбувається швидко, і якщо ти перетерпиш, то все буде добре».
До речі, підкорення гір – недешеве задоволення. Як уточнив співрозмовник, на Кіліманджаро вся експедиція обходиться у 200 доларів, тоді як на Аконкагуа лише один перехід вартує 250 доларів. Плюс екіпіровка – понад 30 тисяч гривень, страхування – орієнтовно 3 тисячі гривень, перміт (дозвіл на підйом) – 800 доларів. Плюс ще послуги портера. Як розповів Роман, їхня група брала на трьох одного портера, який, починаючи з висоти 4 300 м, ніс групі палатку (на відміну від альпійського стилю сходження, коли несеш всі речі сам).
За словами Романа, люди, які живуть у горах, долають висоти у кілька разів швидше. «Починаючи з 4 300 до 5 600 м, які ми подолали за 6-8 годин, вони здолали за дві години. Крім того наш рюкзак важить 2-8 кілограмів, в них – 25. В Аргентині, до речі, послуги портерів набагато дорожчі: якщо в Непалі найняти носія вдень коштує 20 доларів, то в Аргентині цілих 250», - говорить альпініст.
То що ж, власне, змушує підприємця, який першу вилазку в гори буквально здійснив якихось три роки тому, шукати гірського екстриму по континентах?
Сам Роман каже, що для когось відпочинком є «пляж і самбука», а для нього – випробування горами. Відпочинок в Греції, Єгипті чи Еміратах не дають такого перезавантаження мозку, як дають гори, каже він.
«Для людей, які працюють у бізнесі, неймовірно важливо перевантажитись. Хтось робить це за допомогою пасивного відпочинку, комусь допомагає алкоголь. Коли повертаєшся з гір, то зовсім по-іншому дивишся на світ, навіть на свою сім’ю. Ти їх цінуєш і неймовірно скучаєш. Тому для мене важливо вийти із зони комфорту і прожити кілька тижнів в умовах, коли ти два тижні миєшся мокрими серветками, або зранку шукаєш сніг, щоби розтопити його і зробити собі чаю…».
