На щастя сучасних львівських студентів, ті страшні часи ідуть у небуття. Навколо навчальних закладів чимало кафешок та “бістро”, де можна поїсти, не надто нашкодивши своєму здоров’ю. Але і тут є проблема — ціни. Не всі університети готові забезпечити своїх “спудеїв” якісним та дешевим харчуванням.
Є винятки. І про один із них йтиме мова у нашій статті.
Початок.
Кінець 2015 року. Університет банківської справи (львівський Інститут банківської справи) скоро опиниться на межі кризи. Але у цей час, там презентабельні студенти та викладацький склад. Інститут належить до Національного банку України. І вони точно переживають за авторитет та престиж ВУЗу. Бракувало лише одного — хорошої їдальні.
Саме тоді Університет проводить тендер, у якому виграє Назар Блищак. Разом із своєю командою вони беруться за нелегку справу - всього за три тижні їм треба зробити з їдальні студентське кафе. Із низькими цінами та непростими стравами.
І вуаля! “Юкафе” офіційно відкрито. Адміністрація університету у захваті. Зі слів Назара Блищака, спочатку ходило мало людей, але своїм ставленням до відвідувачів та якістю харчування “Юкафе” скоро оцінили не тільки студенти, але і працівники з навколишніх офісів. Найбільший пік відвідувачів - це обід. За рахунок цього кафе і живе. І справді у обідній час людей чимало. Все стає зрозуміло, коли переглядаєш меню: медальйони в шпондері з чорносливом, рибні биточки з сиром, сирний крем-суп і багато іншого. З новим днем — нове меню.
Популярність росла, але зовсім недавно трапився прикрий інцидент, що привів до дещо затяжного конфлікту. Пан Назар не надто хоче розказувати про нього, адже головне — це престиж Університету та їхньої справи. Він завжди гордився тим, що його кафе є частинкою цієї спільноти. Проте, саме ця прикра ситуація і є темою статті. Персонал, який вкладає душу у кожне блюдо, дуже боїться втратити не так свою роботу, як сам проект, яким вони живуть.
А проблема у тому, що нове керівництво Університету, ймовірно, має іншу візію на кафе чи саме приміщення. Хтось вважає, що братам пора покинути свій проект і на їхнє місце поставити свого знайомого. А можливо причина у іншому. У цьому випадку, у цей час, поки судити ніхто не береться.
Перейдемо до конкретики.
У 2017 році посаду ректора Університету покинула Тамара Смолженко. На її місце стала Анжела Кузнєцова. У 2018 році у львівській філії також помінялось керівництво, зокрема директор. Між іншим, кілька років перед тим, освітній заклад перейшов у підпорядкування Міністерству освіти. З цим всім, у більшій чи меншій мірі, і пов’язують усі проблеми кафе.
Згідно договору, Блищак не платить оренду за приміщення, у якому є кафе. На час, коли був підписаний договір, Університету було важливе харчування студентів, а не оренда приміщень для бізнесу.
Тепер же, попри діючий договір, керівництво закладу, як би це не звучало, шантажує Назара Блищака. Або ті платять у благодійний фонд стільки, скільки їм кажуть, або працювати їм не дозволять. Прикривають це все начебто боргом за оренду приміщення.
Спочатку, після довгих перемовин, пан Назар носив суми, які від них вимагають. Все, лиш би кафе працювало, люди були ситі, а персонал мав роботу. Однак, заощадження закінчились, а апетити керівництва росли. Почався непростий період: охорона перестала впускати відвідувачів у кафе, а згодом і зовсім забрала ключі від приміщення.
Попри це, власниак кафе налаштований оптимістично, адже в жодному разі не хоче розвивати конфлікт. З його слів, він прийшов в Університет банківської справи з добрими намірами, які не зникли і сьогодні. Чоловік не проти платити за оренду приміщення, але не 50 тисяч в місяць, які звідкись взялись, а набагато меншу суму, яку визначив Фонд держмайна. І лише тоді, коли дія теперішнього договору закінчиться. Він також хоче, щоб люди могли і надалі до кафе вільно ходити, бо як навчальний заклад, так і кафе є відкритими для всіх.
Що тепер?
На цей час кафе працює. Не без перерв, не без втручання поліції і словесних перепалок. На питання, чи будуть власники кафе судитись, відповідають, що розраховують на врегулювання конфлікту ще до судових процесів. Головне для них, щоб і далі приходили студенти та інші відвідувачі, адже шеф-повар (якого з повагою називають “маестро”) та інші працівники дуже стараються для них.
