Мовне питання у нашій країні піднімати небезпечно, адже можна наразитись на шквал критики на полі мовної дискусії - як не з одного фронту, то з іншого. Але поки українські “пани чубляться”, іноземці старанно вивчають українську мову та милуються її звучанням.
У ЗМІ можна знайти достатньо публікацій про громадян Франції, США, Японії, Канади та інших країн, які спеціально приїжджають в Україну, щоб вчити нашу мову.
Є і інша категорія — ті, які приїжджають на навчання в українські ВУЗи. І не розуміють, чому у державі Україна вони повинні розмовляти не українською.
Форпост знайшов саме таку людину. Його звати Адам Мурад і він із далекої Сирії. Адам принципово вивчав нашу мову (на вибір були російська та англійська) та зараз розмовляє нею досконало.
Приїхав до нас хлопець 7 років тому, щоб поступити у Львівську політехніку. Пройшло багато часу, але він досі нахвалює свою викладачку з української мови — Наталю.
“У мене була хороша вчителька. Мова давалась легко, проблем із розумінням правил не було. Ну і я сам хотів. Щоб вчити мову, треба бути у відповідному середовищі — я спеціально їздив трамваєм, щоб розмовляти з людьми — щось запитатись, привітатись. Тут мені також дуже допомогла моя дівчина”, - розповідає Адам.
Питання — чому все ж українська, Адам не зовсім розуміє. Розповідає, що інакшу і не думав обирати.
У Сирії, звідки він родом є лише одна мова, тому ідея двомовної країни для нього звучить дивно.
“Я їхав в Україну. Якби я їхав у Німеччину — вчив би німецьку”.
До слова, хлопець пригадує неприємний інцидент, який трапився у київському вокзалі. Адам підійшов до віконечка довідки та запитався як пройти до потяга. Працівниця вокзалу відповіла йому російською. Тоді він попросив її говорити українською. Жінка відмовилась.
Ця ситуація була давно, але хлопець так емоційно про неї розповідає, що згадує під час розмови з журналістами про це декілька разів. Його сильно здивувало, що вивчити мову країни, у яку ти приїхав, буває зовсім не достатньо для комунікації.
“А хіба в Росії вчать українську?!”
У розмові з хлопцем не могли не запитати його думки про так званий “мовний закон”.
“Я тільки за! Взагалі треба, щоб всі обов’язково вчили українську і нею розмовляли! У школах, університетах, всюди! Ви кажете за російську...а хіба там вчать українську?”.
Хлопець вважає, що в Україні така ситуація через те, що ми самі себе не поважаємо. На його думку, це стосується і мови, і війни, і корупції. До речі, про корупцію. Запевняє, що у Сирії бізнес відкрити було куди легше.
“Тут кожен хоче у тебе грошей. Тому дай, тому дай. У нас легше. Можливо, просто бачать, що іноземець, тому і спокою не дають”, - резюмує Адам.
Однак, політичні питання Адам воліє уникати, його більше цікавить проста розмова про життя. Розказує, як у батьків почались проблеми із бізнесом через війну. Хлопець був змушений покинути навчання у Львові та шукати заробіток. Адам поїхав у інше місто, де пропрацював два роки. Гордо наголошує, що у російськомовному місті розмовляв українською. Згадує всі тодішні проблеми - чужа країна, чуже місто, без грошей та дому.
Запевняє, що своє майбутнє планує виключно в Україні. У Львові хлопець займається торгівлею — є директором двох магазинів. В цій сфері і хоче розвиватись. Далеко наперед не заглядає, лише хоче знову побачити рідних. Зараз ця мрія для нього нездійсненна, але це вже зовсім інша історія.
