Уже найближчими тижнями у Львові буде здано в експлуатацію перший будинок для учасників АТО та їхніх сімей. Затяжні холоди трохи відкоригували плани будівельників і відтягнули терміни здачі, однак це той випадок, коли краще зачекати, ніж напартачити.
За словами Віктора Писаренка, директора замовника будівництва ЛКП «Рембуд», завершуються оздоблювальні роботи, запущено в експлуатацію ліфти, здійснюється благоустрій. Ось-ось і 53 родини АТОвців в’їдуть у двокімнатні квартири в новому будинку – першому з чотирьох, який міська влада постановила збудувати на вулиці Під Голоском. У першу чергу житло отримають родини полеглих Героїв.
Спорудження будинку для родин учасників АТО розпочалося у березніминулого року. Його орієнтовна вартість становить 32 мільйони включно з прокладанням необхідних інженерних мереж.
Енергетичні нюанси
Загалом на Під Голоском має постати чотири будинки для родин бійців. Один з тих випадків, коли міську владу варто похвалити, однак, як то кажуть, є нюанси.
Так, Степан Сивик, головний інженер ЛКП «Рембуд», який, нагадаємо, є замовником будівництва, має низко суттєвих зауважень до проектантів. Додамо, що проект розробляла ще одна комунальна структура – КП «Відділ архітектурно-проектних робіт та оцінки землі».
«У мене була низка зауважень ще до проекту першої черги, тобто до будинку, який здається зараз, - каже Форпосту Степан Сивик. – Ми не маємо будувати за позавчорашніми нормами».
Не вникаючи в технічні деталі, зосередимося на основних зауваженнях головного інженера.
«У проекті першого будинку закладено поквартирне газове опалення. Це означає, що кожні, умовно, сім років мешканцям доведеться міняти котли. І тут уже всі витрати лягатимуть на мешканця, бо пільг не буде. Крім того, який сенс засадничо робити прив’язку саме до газу. Від нього уже сьогодні починають потрохи відмовлятися. А що буде років через 10? Газ, очевидно, не дешевшатиме, а у будинку проживатимуть виключно пільгові категорії. На кого лягатимуть витрати? Правильно, на бюджет», - розповідає Сивик.
У світі, за його словами, при спорудженні нових будинків думають, в першу чергу, про альтернативні джерела енергії.
«Я ж, коли поцікавився у проектантів енергетичним паспортом будинку, необхідним ще з 2010 року, зі здивуванням почув, що такого не існує, - дивується головний інженер. – Що говорити, коли кошти на експлуатацію будинку протягом 70 років утричі перевищують кошти на його будівництво».
На думку Степана Сивика, оптимальним варіантом було б встановлення однієї на будинок котельні, розрахованої, зокрема, на біопаливо. Свої зауваження він уже виклав проектантам.
«Ми розробляємо свої пропозиції і даємо їх проектантам. Звісно, проект повністю ніхто міняти не вимагає, але доопрацювати можна і треба», - резюмує головний інженер.
Щоправда, безпосередній керівник пана Сивика – директор «Рембуду» Віктор Писаренко налаштований не так категорично. Радше навпаки.
«Те, що говорить пан Сивик, - це виключно його особиста думка, а не позиція підприємства. Де є економічне обґрунтування його ідей? А коригування проекту розглядатиметься тільки після того, як буде визначено замовника будівництва наступних черг. Очевидно, це буде кооператив», - зазначив Віктор Писаренко.
«При нинішніх технологіях не має проблем зробити будинок енергоефективним, щоби при мінімумі енергії було забезпечено максимальний комфорт. Йдеться про відповідні стіни, вінка, через які втікає величезна кількість тепла. Це основне, що має передбачати проект», - резюмує професор Мирослав Саницький, завідувач кафедри будівельного виробництва «Львівської політехніки».
Не просто жити, а жити з комфортом
Не будучи фахівцем, не буду профанувати текст власними висновками щодо енергетичних аспектів проблеми комфортності майбутніх будинків. Але є речі більш очевидні і зрозумілі навіть дилетантам.
Давайте міркувати на хлопський розум. Якщо не буде якихось корекцій проекту, то у чотирьох будинках житиме 212 родин. А на рівні проекту, за словами Сивика, не передбачено жодного паркувального місця.
«Не передбачити жодного паркомісця на двісті квартир – це, щонайменше, дивно, - розмірковує професор Мирослав Саницький. – У тій же Польщі зараз при побудові нових будинків розраховують по 2,5 паркувальних місця на одну квартиру».
Щоправда, директор «Рембуду» запевняє, що паркова таки буде. І передбачена вона під четвертим будинком. Гадаю, тут у кожного виникне логічне запитання. А чому не передбачити паркування вже під першим будинком. Ну нехай під другим. Бо виходить доволі абсурдно: 159 родин не матимуть де ставити свої автівки, поки не збудую останній будинок. При всіх намаганнях знайти тут якусь логіку – це спрва марна.
Інша, не менш важлива річ. 212 родин. Частина з них втратила на війні годувальника. Переважно це молоді люди, а, отже, є й малі діти. Умовно по одній дитині на родину. Тобто 212 дітей. Чому ще на стадії проектування військового містечка не передбачено дитячого садочка? Як бути з малечею, особливо матерям, чиї чоловіки загинули на війні?
Хтось може заперечувати, аргументуючи тим, що практично ніхто з нинішніх забудовників у Львові не споруджує дитячих закладів. Згода, але це на совісті забудовників і міської влади, яка це дозволяє і таким чином веде місто до інфраструктурної катастрофи. Тут же маємо інше. Потрібно зрозуміти, що військове містечко – це не бізнес. Це, передусім, соціальний проект. І не враховувати такі моменти – просто недопустимо.
Жити і відпочивати
Ще один проблемний аспект озвучив Форпосту колишній боєць «Азову» Юрій (прізвище з якихось своїх міркувань просив не називати). Підозрюємо, що на початках про це мало хто задумувався, особливо з тих, хто не бачив, що таке війна.
«На одній з нарад я запитав у проектантів, наскільки у будинках буде забезпечено шумоізоляцію. Жодної конкретики у відповідь не почув. Хоча це дуже важливо. У будинках все таки житимуть люди, котрі пройшли війну. В багатьох із них розхитана психіка. Усім відомі ситуації, коли сусіди сваряться за голосну музику, шум і таке інше. Тут же сварки можуть мати набагато серйозніші наслідки», - міркує боєць.
Інший бік медалі – рекреаційна структура. Чотири будинки передбачили, але не подумали ні про створення якогось громадського простору, ні про якусь мінімальну бібліотеку, ні про що взагалі.
«За Франца-Йосифа у Львові збудували Будинок Інвалідів, так само для учасників воєн. Так там було передбачено і клуб, де вони могли спілкуватися, і ресторан, капличку. Навіть було своє виробництво – протезне підприємство. Та гляньте навіть нині на цю територію, оцініть, наскільки там приємно і комфортно. А що пропонують Під Голоском? Сидіти у чотирьох стінах чи ходити один до одного в гості з пляшкою? Переконаний, що різноманітні кіоски довкола будинків виростуть швидко, як гриби, без будь-якого сприяння влади. А от про серйозніші речі потрібно думати всім гуртом і вже зараз».
До речі, бійцям вдалося вийти на психологів зі США, котрі вже найближчими днями обіцяють надіслати пропозиції щодо рекреаційних і реабілітаційних можливостей містечка, ґрунтуючись у тому числі й на досвіді адаптації ветеранів війни в Іраку.
Як це робили колись
Львів, як ішлося вище, має приклад будівництва будинку для військових ветеранів. Одна з найкрасивіших споруд міста на Клепарові, де нині розташовується Університет безпеки життєдіяльності, була зведена як Будинок Інвалідів. Рішення про його зведення під час першого візиту до Львова у 1851 році підписав імператор Франц Йосиф.
Архітектором, якого обрав сам цісар, став відомий будівничий Теофіл Гансен – автор, зокрема, будівель Віденського арсеналу й Австрійського парламенту. 700 тисяч золотих ринських на проект і його втілення Найясніший виділив з власної казни. Місто, своєю чергою, безкоштовно надало земельну ділянку.
Споруду було зведено до 1858 року, після чого розпочались оздоблюванні роботи, які дещо різняться від сучасних, – на фасаді встановлювали скульптури. 4 жовтня 1863 року, в день цісарських іменин, Будинок Інвалідів урочисто відкрили.
Короткий опис: триповерхова будівля на головному та тильному фасадах мала 26 скульптурних елементів і 8 барельєфів, які збереглися і досі. На головному фасаді, з обох боків від гербу Австрійської держави розміщено фігури Війни (Марс) і Миру (Венера). Над протилежними брамами – і ззовні, і зсередини двору, розміщено чотири барельєфи, що символізують Воїна і Перемогу. Внутрішній інтер’єр Дому інвалідів умовно був розділений на дві частини. Ліве та праве крило призначалися для солдатів. Тут було зведено 50 кімнат з 328 ліжками. В центральній же частині споруди розміщувалися окремі помешкання для офіцерів. Загалом в цьому закладі могло проживати близько 500 чоловік.За головною будівлею було зведено красиву каплицю.
За своїм призначенням споруда проіснувала до 1939 року, тобто до приходу совєтів.
