Пенсіонери розповіли, як вони переживають вимушену ізоляцію.
Як відомо, карантин в Україні, що мав би закінчитися 24 квітня,продовжено до 11 травня. Хоча деякі експерти кажуть, що і ця дата не є кінцевою, й цілком можливо, що карантин буде продовжено.
Як би там не було, карантин триває вже півтора місяця, і ще принаймні два тижні літні люди повинні провести в ізоляції. Їм взагалі не можна виходити з хати, адже ризик зараження і важких ускладнень у них і далі найвищий.
Коли у світі було зафіксовано перші 50 тисяч захворілих на Covid-19, з'явилася і перша статистика. Зокрема, виявилося, що смертність має пряму залежність від віку пацієнтів: що старшим є інфікований, то більш ймовірним є летальне завершення хвороби.
Так, серед людей віком до 50 років, які заразилися на коронавірус, летальні випадки були менш ніж у 0,5% пацієнтів. Серед 70-79-річних цей показник був близьким до 10%, а серед ще старших —18%.
Особливо слід оберігати від зараження літніх людей з хронічними хворобами серця, діабетом, підвищеним тиском, хронічними захворюваннями дихальних шляхів та раком, адже в таких випадках імунітет стає безпорадним перед вірусом. То як почувається в такій тривалій ізоляції "група ризику" — наші батьки, дідусі-бабусі? Чого найбільше бояться? На що сподіваються? Ми розпитали українських пенсіонерів, як їм ведеться у карантині.
"Ми з хати — ні ногою"
Подружжя львів'ян Людмила і Владислав Дубовики із самого початку карантину слухняно виконують рекомендації медиків — з хати не виходять, із сторонніми не контактують, температуру міряють щодня, та ще й імунітет підтримують народними методами.
"По радіо і телебаченню постійно розповідають про ситуацію з коронавірусом по цілому світу і по країні, — ми уважно за цим слідкуємо, — розповідає пані Людмила. — Усіх людей старше 65 років просять не виходити на вулицю, частіше мити руки — і ми прислухаємося. Не виходили жодного разу з початку карантину. Хоча часом дуже хочеться прогулятися, піти до магазину, на базар, як раніше... Тепер замість нас це роблять діти і онуки. І знаєте, якщо протягом перших днів ця ізоляція, обмеження гнітили, то тепер ми звикли і нам навіть подобається. Ми відчуваємо підтримку і турботу", — посміхається.
Щоправда, пенсіонери хвилюються, щоб діти та онуки не принесли додому "бацилу", як вони звуть коронавірус. Тому у коридорі, на піаніно, стоїть велика банка з антисептиком — кожен член родини,повернувшись з вулиці, миє руки, одяг виносить на балкон "провітрюватися", обробляє взуття, а потім — до ванни мити руки з милом. Такий ритуал обов'язковий, адже у квартирі проживають три покоління...
На запитання, чого найбільше бояться, пенсіонери відповідають:
"Боїмося захворіти, що тут казати. От, Італія не може справитися з їх рівнем медицини, про українську медицину й говорити не доводиться. Тому налаштовані чітко: не хворіти", — каже Владислав.
Пенсіонери свідомо і серйозно сприйняли ізоляцію. "Беручи до уваги наш вік — мені 78 років, чоловікові у травні 80 —знаємо, що наша імунна система слабка, щоб боротися з таким серйозним вірусом. Хоча — от, 100-річний китаєць захворів на коронавірус та видужав. І ми віримо, що нас ця біда обійде",— каже пенсіонерка.
Подружжя поділилося секретом зміцнення імунітету:
"Щодня п'ємо багато чаю з імбирем та куркумою. Ці приправи посилюють імунітет та противірусний захист. Навіть до ранкової кави даємо дрібку,— кажуть. — А ще у нас постійно є домашній чайний гриб. Це справжній еліксир здоров'я — природний антибіотик, посилює імунітет, нормалізує тиск. Він "живе" у нас вже багато років, цілою родиною його споживаємо".
"На столі постійно є часник, цибуля, лимони, сало — це також природній антибіотик, — посміхається Владислав.— І нехай тільки коронавірус до нас спробує причепитися!".
Подружжя тричі на день вимірює температуру.
"Ми обидва — гіпертоніки із стажем, тож ведемо "щоденник тиску". А чоловік ще й діабетик, тому регулярно контролюємо рівень цукру. Словом, слідкуємо за здоров'ям ще ретельніше, ніж до карантину", — долучається Людмила.
"Карантин продовжили. Що можете порадити вашим одноліткам, щоб вони легше пережили тривалу ізоляцію?", — запитую у подружжя.
"Якщо ви живете разом з дітьми, невістками чи затями, онуками — будьте більш терплячими, поступливими. Це нелегко — ужитися, проводячи час цілодобово усі разом, тому слід шукати компромісів. Цей карантин згуртував всю нашу родину, — кивають, споглядаючи одне на одного. — А ще можемо порадити таке: домашній карантин — прекрасний час для генерального прибирання кожного куточку у хаті. Ми, наприклад, залізли у такі, в які не заглядали багато років. Прибирання, до слова, заспокоює нерви. Крім того, тепер все аж світиться, і це гріє душу. А якщо сидіти на дивані і тільки дивитися новини, можна серйозно захворіти, аж до інфаркту та інсульту. Крім того, сидячий спосіб життя у нашому віці лише загострює всі проблеми".
Подружжя каже, що коронавірус — це біда, яка торкнулася всієї країни. Вірус не обирає жертву ні за національністю, ні за соціальним статусом — "от, навіть Меркель ледве не захворіла".
"Ми бажаємо всім людям планети пережити цю біду. Це справді страшно. В Італії вірус наробив страшні речі, в Америці... Моя сестра живе у Німеччині, яка також лідирує за кількістю захворілих, тож ми постійно на зв'язку, — каже пані Людмила. — Це загальна проблема, з якою всі мають боротися спільними зусиллями. І наша місія — сидіти вдома".
Про що мовчить "група ризику"
Цікаво, чого насправді бояться і про що мовчать наші батьки та бабусі-дідусі? Про це говоримо з Мар'яною Франко, психологинею та психотерапевткою психологічної студії "Сенс".
— Які психологічні особливості цієї вікової категорії?
— Поважний вік характеризується, з одного боку, стабільністю набутого досвіду, але, з іншого, цей же досвід може перешкоджати адаптуватися до різкої зміни умов. Старші люди прив'язані до своїх занять, побуту, походів до церкви тощо, і їм важче вигадувати собі нові заняття. Також літні люди хочуть бути потрібними іншим — дітям, внукам, на роботі, а тому сьогоднішні обмеження і вимоги самоізолюватися заторкують найбільш базовий страх — стати непотрібними.
— Як літнім людям адаптуватися до нових умов життя? Наприклад, багато з них опинилися у цілодобовому товаристві дітей, невісток-зятів, тестів, онуків — наскільки це їм важко?
— Часом це може спровокувати більше конфліктів та звинувачень, ніж раніше, що викличе у літніх людей думку "я лише заважаю". Щоб подбати про старше покоління та допомогти їм адаптуватися, можна залучати їх життєвий досвід та мудрість — наприклад, попросити розповідати внукам історію вашої родини, щось про ваше дитинство чи цікаві моменти з їх молодості. Або ж скористатися нагодою та попросити дідуся чи бабусю укласти цілу книгу спогадів про вашу сім'ю! Якщо ваша бабуся любить шити, в'язати чи вишивати, саме час згадати про це чудове вміння і просити щось зробити для вас. Також можна допомогти їм краще адаптуватися, застосувавши новітні технології — покажіть, як користуватися програмами скайп, вайбер чи ватсап.
— А багато хто, навпаки, відчуває себе самотнім, як ніколи, бо живе один — що робити таким людям?
— Загалом, кожному варто пам'ятати, що ми теж можемо колись опинитися у схожій ситуації... Як мінімум, давайте знати віддаленому старшому родичу, що ви про нього пам'ятаєте. Можна домовитися, що будете телефонувати в певній визначеній годині — це підтримає певну стабільність. Більше того: інколи літні люди буквально живуть думками про ці щоденні розмови, і це дозволяє протриматись під час нелегкого періоду.
— Як старшому поколінню відчути себе потрібними, важливими?
— Тут відповідь дуже проста — робити речі, які потрібні іншим. Але варто навчитися саме пропонувати, а не нав'язувати свою допомогу.
— Чи можливо зробити ізоляцію комфортною?
— Це непросте питання, яке залежить від багатьох факторів — перш за все, житлових умов, фінансової спроможності, від того, з ким ми опинилися під одним дахом. Якщо ці умови негативні — то навряд чи. Проте у більшості випадків ізоляція може стати не карою божою, а цікавим новим досвідом. Все буде залежати від вашого відношення.
Зараз багато ресурсів відкрили доступ до свого контенту і можна присвятити час саморозвитку. Зараз, як ніколи, актуальна тема освоєння онлайн технологій, які відкривають широкі можливості. В сім'ях люди проводять більше часу разом, тож саме час створити чи підтримати сімейні ритуали. І якщо ми усі навчимося поважати кордони один одного, це може зробити наші стосунки ближчими, а зв'язок — міцнішим.
